Процес врегулювання конфлікту на Сході України, за який так палко взялася минулого року нова українська влада, після зустрічі "нормандської четвірки" та досить неоднозначного обміну полоненими неначе зупинився. У публічному просторі відсутні новини про зустрічі, консультації чи домовленості між сторонами. Натомість, чуток і натяків на активні переговори української влади за лаштунками, поза публічним простором, дуже багато. Чому так відбувається, і до чого може призвести гра в мовчанку з боку влади, розбирався "Апостроф".
"Оманський кейс" як трагедія комунікаційної політики української влади
Хоча гучних новин про спроби мирного врегулювання українсько-російського конфлікту останнім часом не чути, сам процес переговорів навіть і не думає робити паузи. Проте зі світла прямих трансляцій він перемістився "під килим", геть з очей українського суспільства.
Найочевиднішим прикладом цього стала загадкова поїздка президента Володимира Зеленського до Оману. Відомий російський аналітик, колишній завідувач кафедри зв'язків з громадськістю Московського державного інституту міжнародних відносин Валерій Соловей стверджує, що в Омані український президент вів переговори з представниками Кремля. А очільник українського МЗС Вадим Пристайко з багатозначним виразом обличчя заявляє, що колись "настане час", і ми дізнаємося, з ким насправді Зеленський зустрічався в Омані і про що розмовляв. Звісно, провальна комунікація української влади з суспільством вже давно не новина, але відвертий цинізм Пристайка переходить всі межі, підкріплюючи страхи значної частини українського суспільства, що час правди про Оманську зустріч настане тоді, коли станеться щось непоправне.
Відверте небажання проливати світло на перебіг переговорного процесу з Росією, від якого залежить майбутнє України як держави, насправді є дуже серйозною проблемою.
"Ми бачимо чергове свідчення абсолютно провальної комунікаційної стратегії чинної влади. Подібні речі не знімають спекуляції та підозри навколо теми, вони лише підсилюють їх. І це в умовах парадоксально високого рівня довіри до влади, який існує в країні. Складається враження, що чи то через дилетантизм чи то свідомо, хтось руйнує цю довіру і рейтинг. Якщо зустріч в Омані була настільки необхідною, то потрібно було врахувати можливість порушення секретності. Тому складається враження, що зустріч була ініціативою не української сторони. І або люди в оточенні Зеленського, або російські організатори свідомо використовують інцидент для дестабілізації", - зазначив у розмові з "Апострофом" співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова Олексій Мельник.
Звісно, самі по собі непублічні і таємні переговори з Росією не є чимось новим в українській політиці, але це на знімає питань до влади.
Андрій Єрмак, який відповідає в Офісі президента за переговори з Росією
"Очевидно, що частина перемовин з Росією триває у непублічному форматі. Адже і раніше між Москвою і Києвом безперестанно курсували літаки посередників, а регулярні візити того ж Медвечука до Адміністрації президента неодноразово фіксували журналісти. Як показує досвід усіх конфліктів, непублічні переговори завжди мають місце. Інша справа, що досі невідомо, чи є чітко окреслена політика України щодо Росії. Поки що тут панує вакуум. А будь-які перемовини в такій ситуації, та ще в умовах наелектризованого суспільства, обростають низкою страхів. І, як показує українська історія, часто такі страхи були не безпідставні", - сказав "Апострофу" політолог, директор Єдиного координаційного центру "Донбас" Олег Саакян.
Небезпечні ілюзії
Тривога щодо російського напрямку зовнішньої політики України виникає не лише від нестачі інформації, але й від досить несподіваних заяв перших осіб. Ті крихти інформації, які все ж потрапляють в ЗМІ, також викликають питання. Зокрема, можна згадати слова Володимира Зеленського ізраїльським ЗМІ про те, що, на його думку, Путін поділяє його думку про незалежність України.
"Я думаю, що він розуміє мою позицію: Україна - незалежна країна. Ми велика країна, найбільша в Європі. Я думаю, що він розуміє. Що він думає про це? Це в його голові", - зазначив Зеленський. З огляду на анексію Криму та окупацію частини Донбасу ця теза президента України виглядає дещо оптимістичною.
Також виникають питання у зв'язку з повідомленнями про проект нової Стратегії національної безпеки України. Одна з тез Стратегії — зниження напруги у російсько-українських відносинах. "Пропонується вжити заходів для зменшення ймовірності ескалації конфлікту з РФ та напруги у двосторонніх відносинах", - йдеться в повідомленні офіційного сайту президента. Похвальна ціль, але, знову ж таки, немає пояснень, яке стратегічне бачення того, як повинен досягатися мир з Росією, немає розуміння ціни, яку доведеться заплатити Україні за це. А це потрібно донести жителям країни, яка без малого шість років живе в стані війни з Росією.
"Досі незрозуміло, чому влада не позбулася ілюзій щодо можливості реалізації "простих кроків", закладених у передвиборчій програмі. Може, в оточенні Зеленського є люди, які підштовхують його до сценарію капітуляції? Адже дуже дивним виглядає те, що Зеленський заявляє про налагодження діалогу з Путіним і демонструє довіру до його слів про повагу до суверенітету України. Це на голову не налазить. Президенту Зеленському вже має вистачати фактів, щоб втратити будь-які ілюзії щодо можливості досягнення угоди з Путіним не на шкоду інтересам України. Сьогоденне загострення на фронті є приводом якщо не поставити хрест на домовленостях з Росією, то хоча б приводом поставити разом із нашими західними партнерами питання щодо договороздатності Росії як сторони конфлікту", - зазначив Олексій Мельник.
Попередження від Сайдіка
Про те, що Росії не варто довіряти і потрібно дуже обережно вести з нею справи, на Заході говорять вже ледь не прямим текстом. Зокрема, днями колишній спеціальний представник голови ОБСЄ в складі Тристоронньої контактної групи по реалізації мирного плану на сході України Мартін Сайдік, автор нашумілого плану мирного врегулювання на Донбасі, дав інтерв'ю, у якому каменя на камені не залишив від примирливої позиції щодо Росії. Сайдік розповів, як Кремль постійно вставляв палиці в колеса мирним ініціативам, перешкоджаючи місії ОБСЄ. Крім того, Сайдік прямо назвав Росію стороною конфлікту і відкинув будь-які претензії на її статус "посередника", що для західних "модераторів" мирного врегулювання досі було нечуваним.
Кремль перешкоджав місії ОБСЄ
"Складається враження, що значною мірою пану Сайдіку "накипіло". Адже довгий час він був заручником Російської Федерації. Зараз він, переставши бути посадовою особою, вже може заявити деякі речі журналістам відкрито. І, найімовірніше, слова Сайдіка були меседжем саме Росії - про те, що на Заході чітко знають та розуміють цілі Росії, і готові виходити в публічний простір з цими знаннями", - зазначив Олег Саакян.
Та чи прислухається до попереджень українська влада? Адже у Заходу виникають питання не лише до російської сторони. Поведінка офіційного Києва теж ставить під ризик можливість прийнятного для нас розвитку подій. Активізація двосторонніх російсько-українських переговорів, та ще у непублічному, а подекуди і взагалі таємному форматі, ставить під сумнів можливість Заходу впливати на ситуацію.
Ми можемо залишитися сам-на-сам із сильнішим та досвідченішим суперником. "Інтенсифікація двосторонніх контактів з Росією за відсутності належного інформування наших партнерів по нормандському формату може призвести до того, що вони рано чи пізно повторять слова Трампа - "домовляйтесь між собою". І це буде повна катастрофа. Бо в ході виключно двосторонніх контактів Росія, користуючись недосвідченістю або свідомим умислом людей в оточенні Зеленського, крок за кроком нав’яже нам рішення, яке влаштує її, влаштує європейців, але буде катастрофою для України" - пояснив Олексій Мельник.
Утім, першопричина всіх цих проблем, з якими стикається Київ, криється у внутрішньоукраїнському порядку денному. Так склалося, що після своєї перемоги на президентських виборах нинішній глава держави у відносинах з Росією вирішив спертися на план Порошенка-Путіна, тобто почав орієнтуватися на Мінські угоди. Та президент не врахував той факт, що даний документ був прописаний сторонами таким чином, що виконати його технічно неможливо - хоча б через різночитання в послідовності виконання пунктів цього договору. Зараз під час переговорів з Кремлем Зеленський за зразок бере історію з газовими перемовинами щодо транзиту, які успішно завершилися в грудні минулого року. Але за відсутності у Володимира Зеленського власного фундаментального, стратегічного плану дій, все це призводить до інформаційного вакууму, що в свою чергу, веде до все більшої напруженості в українському суспільстві.
