Заступник міністра економіки, торговий представник України Тарас Качка розкрив в ефірі "Апостроф TV" цікаві деталі про угоду між Україною і США щодо спільного видобутку корисних копалин.
- Напередодні вийшло опитування від КМІС, і воно говорить про те, що майже 50%, якщо я не помиляюсь, 47% українців підтримують ратифікацію цієї угоди, а більшість або взагалі не розуміють, або не підтримують. Можливо, вже з’явилися якісь нові деталі після ратифікації, і ви зможете доступніше пояснити, в чому переваги цієї угоди?
- По-перше, мене дуже дивує ваш скептичний погляд на життя, що якщо 47% людей вважають, що це добре, ви все одно вважаєте, що більшість якось вважають, що це недобре. Просто люди не можуть сказати точно, чи вони добре, чи недобре ставляться до цієї угоди. Тому, якщо 47% людей за опитуванням вважають цю угоду доброю, то це надзвичайно успішний результат для дуже технічного документа, який ми переговорили.
Тому я такий скепсис не дуже поділяю. Я дуже радий, що така частка людей вважають цю угоду гарною, і результати на табло (у сесійній залі Верховної Ради за ратифікацію угоди проголосували 338 депутатів – «Апостроф») теж показують, що при належному діалозі – я з паном Русланом (спікером Верховною Ради Русланом Стефанчуком – «Апостроф») дуже згоден, що ми цей тиждень провели в діалозі з парламентськими фракціями, проговорили всі деталі, і ви бачите, що всі підтримують цю угоду, тому угода, в принципі, дуже гарна для нас.
Деталі її теж досить добре представлені. Ми створюємо фонд, який буде інвестувати в Україну, і доходи від інвестицій власне будуть ділитися між Україною і Сполученими Штатами Америки. Ми будемо дуже раді, якщо ті амбіції, які декларує президент Трамп, що ця угода принесе 350 мільярдів доларів Сполученим Штатам Америки – це означає, що Україна заробить стільки ж, може, трохи менше, але теж дуже значні гроші, але в будь-якому разі від інвестицій в Україну. Це означає, що підприємства в Україні можуть приносити такий дохід, тому для нас дуже важливо використовувати такі амбіції, такі інтереси Сполучених Штатів Америки, тим більше, що США розуміють, що будь-який економічний успіх України прямо залежить від безпекової ситуації, і вчора президенти про це говорили теж.
Тому я думаю, що тут співпало і номінальне значення – те, що записано в угоді, і таке бажання такої нової енергії в Сполучених Штатах Америки щодо політики, щодо розвитку економіки для цілей підтримки України, а також для розвитку України.
- Попри весь оптимізм стосовно цієї угоди, мало хто з українців, і навіть із народних депутатів, які голосували за ратифікацію цієї угоди про надра, мають інформацію про деталі цієї угоди. Наприклад, представники «Європейської солідарності» казали, що взагалі не мали можливості поспілкуватися з пані Юлією Свириденко (першою віцепрем'єркою, міністеркою економіки – «Апостроф») і не знають технічних деталей. Ярослав Железняк (депутат з фракції «Голос», перший заступник голови комітету Верховної Ради з питань фінансів, податкової та митної політики – «Апостроф») недавно в ефірі однієї з радіостанцій заявляв, що він один з небагатьох, хто взагалі поінформований стосовно деталей цієї угоди. І те, що 47% громадян вважають цю угоду успішною, - це виключно завдяки риториці, що ця угода є успішною, з боку влади, а не тому, що вони поінформовані і знають деталі цієї угоди. на вашу думку, чи повинні громадяни знати більше деталей про те, як буде діяти технічна сторона цієї угоди, а не виключно про те, що це певна перемога, і що ми здобудемо багато грошей, видобуваючи українські корисні копалини разом із Сполученими Штатами?
- Я думаю, що це теж питання і до вас. Мало хто з нас – як я або глядач – розуміє, як працюють відеорежисери, оператори, звукорежисери, а ви виглядаєте добре, і вас добре чути на екрані. Тому тут такі ж самі порівняння: хто хоче розуміти – ми готові до надання інформації. Ми, в принципі, дуже відверто і конструктивно комунікували і через медіа, і через народних депутатів, тому очевидно, що усі зрозуміли, що нам нема чого приховувати, і навіть «Європейська солідарність» мабуть найбільше поставила запитань під час засідання комітету у закордонних справах, принаймні найбільше часу забрала під час дискусій, і у найкритичніше налаштованої фракції було позитивне і голосування, і можливість отримати інформацію.
Ми ніде нічого не приховуємо, справді, я думаю, що і той самий Ярослав Железняк (та інші) своєю інформаційною кампанією створили таку історію, що ніби там щось є секретне, якісь доповнення, ще щось. Жодних цих речей нема. Це справді складна структура, і це було одним з головних завдань на переговори таку складну структуру упорядкувати, зробити прийнятною, відокремити публічні правові речі, контракті речі одні від одних, і ця робота ще не завершена, фонд ще тільки створюється.
Але ми готові до максимальної відкритості, вся інформація, яку ми подали, відповідає дійсності, і це для нас єдина запорука успіху – сприйняття цього фонду в суспільстві. Тим більше, що початкові реакції – ми всі з вами чули десь півтора-два місяці тому, коли перші проєкти цієї угоди сприймалися дуже негативно суспільством не тільки в Україні, а й у світі, і лише (завдяки) такій просто роботі – чесній, відкритій і ретельній змогли її зробити гарною, не відходячи від базової ідеї президента Трампа. Тобто його ідея дуже гарна, дуже цікава, питання просто в тому, що будь-яка ідея може бути висловлена в такий спосіб, який може трошки налякати, а може навпаки заохотити. Зараз ця угода справді заохочувальна для обох сторін – ми зацікавлені в інвестиціях і в підтримці військовій, а Сполучені Штати Америки зацікавлені в доходах, і тому це взаємний інтерес, це прямо класика ринкових відносин, коли на взаємних інтересах ми будуємо щось гарне, щось спільне, і мені подобається особисто той факт, що ми говоримо прагматично і серйозно.
У нас попередньо років 20 дуже багато – коли ми говоримо про Організацію Об’єднаних Націй, ми всі жартуємо, що, о, «висловили занепокоєння» в черговий раз, і це пасивну агресію викликає в українців викликають такі позиції. І дуже багато було м’яких таких рішень у попередні три роки – якісь планування, плани дій, заходи, і воно створювало враження відсутності дієвості. Зараз ми маємо в позитивному сенсі агресивну політику в Сполучених Штатах Америки. Це означає не ворожість – це означає, що вони готові обіцяти, якщо ми готові виконувати свої обіцянки. Це ArtofaDeal (англійською: мистецтво укладати угоди – «Апостроф») - це не означає домовлятися аби просто домовлятися, це означає, що кожен має нести свою відповідальність, робити щось і досить чітко і прагматично домовлятися. Це нова культура, ми, я думаю, успішно її опанували зі Сполученими Штатами Америки, бурхливо досить – це насправді були складні переговори, але зараз ми розуміємо один одного і готові цю енергетику, цей драйв, який хоче Сполучені Штати Америки привнести, використати для того, щоб захиститися від ворога, для того, щоб відновитися і розвиватися. І при цьому ми готові пояснювати, як це в деталях працює.
- На цьому зосередимося далі. Якщо Сполучені Штати направляють нам зброю, або боєприпаси на якусь певну суму, яким чином це зараховується в фонд і як воно далі вважається – заробленими грошима, чи внеском у фонд? Як, до прикладу, гроші, які обраховуються у зброї, потрапляють у фонд?
- Це дуже технічне питання. Почнемо з базових речей, тому що для нас від самого початку ідея фонду не включала питання воєнної допомоги, не включала питання постачання зброї або інших речей, пов’язаних з безпекою. Тобто початкова ідея фонду з боку Сполучених Штатів Америки фактично полягала в тому, щоб заробляти. Це вважалося головною новелою в зміні відносин – що вони мають бути прагматичні, і ми маємо спільно щось заробляти. І лише в ході переговорів ми, в принципі, наполягли і додали цю ідею – це не якась вимога, а одна з ідей, як можна використати фонд для економічної безпеки, тому що зараз, щоб мати можливість створити інвестиції в корисних копалинах, нам треба захистити землю і ті ділянки, де знаходяться поклади корисних копалин. Ця ідея була сприйнята. Мова не йде, що це угода про постачання озброєнь, це окремий трек, президенти домовляються між собою, працює діалог по лінії Міністерства оборони, Збройних сил України і Пентагону, і ця вся логіка лишається такою, як і була раніше. Ми лише цим фондом додаємо ще один інструмент, який заохочує постачання зброї зі Сполучених Штатів Америки до України.
Загальна механіка по суті полягає в тому, що ми будемо раді, якщо Сполучені Штати Америки нададуть нам нову військову допомогу, зарахувати це як внесок Сполучених Штатів у фонд, що означає, що майбутні доходи цього фонду при їх розподілені будуть в першу чергу спрямовуватися на покриття цього внеску Сполучених Штатів Америки. Тобто логіка така, що постачання зараз, а компенсація пізніше за рахунок прибутків від роботи фонду і надання переваг виплаті власне для США. Механічно, якщо говорити мовою самих договорів, це означає, що базові внески, з яких ми стартуємо, як українські, так і американські, ми вважаємо частками класу «Б», а нові внески, в тому числі номінальний внесок щодо зброї, вважаємо внеском класу «А», який має преференції при розподілені прибутків – нагадаю, що розподілення прибутків за цим фондом – це доходи від інвестицій фонду в Україні. Тому це завдання на десятиліття, і тому якщо цього чи наступного року ми будемо отримувати зброю – а вона нам потрібна негайно – то власне компенсація – це робота на десятиліття наперед, це не буде якийсь борг в рамках бюджету, це буде зобов’язання в рамках фонду, який працює автономно і самостійно.
- На останок таке запитання: як ви вважаєте, чи допоможе ця угода про корисні копалини зберегти присутність США у переговорному процесі і тим самим можливо дати Україні ще додаткові гарантії безпеки?
- Я думаю, що це трошки мікс певних речей, які відбуваються одночасно – заяви Сполучених Америки щодо присутності чи відсутності в переговорному процесі з Російською Федерацією теж можуть бути тактичними заявами. Ми розуміємо, що все, що відбувається за тим треком, відбуваються за подвійними, потрійними лаштунками, і це абсолютно непублічна робота, а те, що відбувається на поверхні, може бути відголоском того, що є в тому процесі. Для нас набагато важливіше, окрім пошуку якогось діалогу, пошуку миру з Російською Федерацією, важлива також присутність Сполучених Штатів тут і зараз в Україні для захисту України. І те, що ми чуємо від адміністрації США, що ця угода – центральна опора політики економічної безпеки, означає, що Сполучені Штати Америки зацікавлені у вільній, цілісній, мирній і процвітаючій Україні – це прямо цитата з їхніх заяв – це набагато важливіше. І ми бачимо також, що діалог між президентами України і США зараз дуже конструктивний, і вони разом шукають шляхи для знаходження мирного розв’язку через заяви про перемир’я, і ми маємо спільне бачення між Україною і США, як воно має виглядати. Тому очевидно ці ризики виходу – невиходу (США з переговорного процесу – «Апостроф») це, насправді, дуже складна історія, і люди, які працюють за тим треком, це люди, які роблять дивовижні речі, і той факт, що президент особисто залучений в той процес, це надзвичайно важлива історія, і я думаю, що її деталі будуть згодом вже в мемуарах розповідати, а поки це робота на результат, який тільки ще можна очікувати.
Угода – це лише один з інструментів, важливих інструментів закладення чіткого розуміння, що Україна готова брати на себе чіткі зобов’язання, укладати юридично зобов’язуючи угоди, тому що це не меморандум, не намір, чи якась бюрократична декларація, чи дипломатична декларація – це юридично обов’язкові документи, це також дуже серйозне свідчення, що Україна готова до серйозних домовленостей зі США, що ми – надійний партнер, і очевидно, що на тому фоні виглядає, хто є агресором, хто є ненадійним, і кому неможна довіряти. І це дозволяє нам будувати набагато міцніші альянси зі США.
