Днями у столичному Будинку офіцерів спалахнув скандал: ветеран АТО Дмитро Різниченко зробив "фізичне зауваження" українському генералу Віктору Палію. Причина – непомірні фінансові апетити окремих представників громадської ради при Держслужбі у справах ветеранів війни, куди входить Палій. За словами Резніченка, громадська рада "пиляє бюджетні гроші", а толку від роботи громадських немає. Навіщо Україні потрібні такі громадські ради і що вони реально роблять, розбирався "Апостроф".
Влада радам
Діяльність громадських рад при органах виконавчої влади України регламентується постановою Кабміну №996. Згідно з цим документом, громадська рада при органах влади — це "тимчасовий консультативно-дорадчий орган, який створений для сприяння участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики". Завдань і прав у громадської ради на десятки пунктів, але, щоб не вдаватися в нудні канцелярські подробиці, відзначимо, що головна місія ради — змусити державу рахуватися з думкою громадськості при вирішенні тих чи інших питань життєдіяльності країни. Але є одне "але": ремарки громадської ради не обов'язкові до виконання, наприклад, міністерствами. Тобто чиновники можуть прислухатися до "голосу громадськості", якщо вважатимуть за потрібне, а можуть і проігнорувати її.
"У нас в законодавстві немає такого, що громадська рада має конкретно щось вирішувати, - каже "Апострофу" нардеп Ігор Луценко. – Але особисто я не прихильник такого підходу. За діяльність органу повинен відповідати його безпосередній керівник. Але з іншої сторони про всі важливі рішення громадськість повинна знати наперед, щоб при потребі відреагувати".
Щоб стати членом громадської ради при органі виконавчої влади, необхідно представляти який-небудь із інститутів громадянського суспільства: релігійну організацію, благодійний фонд, професійну або творчу спілку, недержавний ЗМІ. Важливо, щоб діяльність організації, яка має бажання увійти до громадської ради, співвідносилася з діяльністю конкретного органу влади. Наприклад, якщо ви представник Всеукраїнської федерації доміно (привіт Іллі Ківі), то в раді при Міноборони вам робити нічого, а ось у раду при Міністерстві молоді та спорту – милості просимо.
Грошове питання
Згідно із законом, прямого фінансування роботи громадських рад не передбачено. Цим нібито повинна досягатися незалежність рад та їх принциповість. Орган влади, при якому створена громадська рада, повинен забезпечити секретаріат ради тільки приміщенням, засобами зв'язку, створити умови для роботи ради".
Але є схема, за якою члени громадської ради все ж отримують бюджетні гроші і цілком легально. "Фінансування громадських рад немає, але є пряме фінансування громадських організацій ветеранів, інвалідів, чорнобильців. У зв'язку з цим серед цих організацій існує безліч фейків, які створюються тільки для того, щоб отримувати фінансування. Потім вони централізовано заходять в громадські ради і тим самим демонструють свою активність і лояльність до влади", - пояснив "Апострофу" голова громадської організації "Бюро соціальних і політичних розробок" Ростислав Дзундза.
А входження в громадську раду у свою чергу – запорука того, що бюджетні гроші на діяльність організації обов'язково будуть виділені. "Участь у громадській раді допомагає громадським організаціям отримувати гроші з бюджету. Вони кажуть: "Подивіться, наскільки ми важливі, у нас 200 тисяч організацій, ми беремо участь в різних громадських радах, дайте нам гроші на офіс, на бухгалтера, на автомобілі". А як досягається ця "важливість"? Кілька десятків людей створили тисячі організацій. Потім ці тисячі організацій вони об'єднали в асоціації, а кожна асоціація нібито надсилає свого представника в громадську раду. Чисто через кількісні показники позначається важливість організації", - додав Луценко.
Озвучити точну суму коштів, яка йде на фінансування громадських організацій по всій Україні, досить складно, адже вони дотуються не тільки державного, але і з місцевих бюджетів. Щоб зрозуміти цю цифру, нардеп Андрій Тетерук зробив в Держстат відповідний депутатський запит, але відповіді від статистів поки не послідувало.
"Це кілька сотень мільйонів гривень щороку, - каже "Апострофу" голова правління Всеукраїнського центру допомоги учасникам АТО Олексій Ліпіріді. – Ці гроші йдуть на статутну діяльність: конференції, фуршети, концерти, видання матеріалів. Щоб отримати фінансування, щорічно всеукраїнські громадські організації ветеранів та інвалідів мають право податися на бюджетне фінансування. Головний розпорядник цих грошей – Мінсоцполітики, розпорядник наступного рівня – Держслужба у справах ветеранів. Усі пропозиції щодо фінансування всеукраїнських громадських організацій опрацьовує робоча група, яка складається з представників всіх цих організацій. Сама громадськість сідає і ділить ці гроші, потім голосує, оформляє протокол, який надсилається на погодження Мінсоцполітики, і там вже стверджують фінансування".
За даними Ліпіріді, наприклад, організація ветеранів генерала Віктора Палія, завдяки якій він засідає в громадській раді при Держслужбі у справах ветеранів, за минулий рік отримала з бюджету 1,5 мільйона гривень. Всеукраїнське об'єднання "Ветерани за Україну" – 1 мільйон гривень, "Товариство українських офіцерів" – 600 тисяч гривень.
Щоб змінити ситуацію з розподілом грошей, парламентарії та волонтери пропонують зламати існуючий підхід до фінансування. "Має бути грантове і конкурсне фінансування, а не на статутну діяльність. Цього ми й домагаємося", - резюмував Ліпіріді.
Ху із ху
Крім непрозорого фінансування, великою проблемою громадських рад є їх персональний склад. За законом народні депутати не мають права бути членами рад, але нічого не заважає їм протягнути туди "любих друзів".
"Будучи призначеними своїми друзями чиновниками, вони продовжують представляти нібито громадськість, але це не так. Люди, які залишаються в громадських радах, сиділи там ще при Януковичі і навіть при Кучмі", - нарікає Ігор Луценко.
Уже дійшло до того, що у Мінінфраструктури минулого тижня розпустили громадську раду і хочуть набрати нову, "яка у своїй діяльності буде керуватися чесністю, професіоналізмом і відсутністю комерційних і лобістських інтересів", відзначили в прес-службі міністерства.
Хто саме лобіював свої комерційні інтереси в громадській раді при Мінінфраструктури, у прес-службі не зізнаються, але якщо проаналізувати персональний склад ради, то все відразу стає на свої місця. Наприклад, один з членів ради Валерій Буркун – директор місцевого миколаївського перевізника "Оріон-Авто". Присутність в раді йому забезпечувала посада глави Миколаївської обласної асоціації автомобільних перевізників". Заходимо на сайт асоціації і з'ясовуємо, що її директором є екс-регіонал, а нині діючий народний депутат Ігор Шкіря.
Але найчастіше в громадських радах опиняються не тільки лобісти, але і люди, які ніякого відношення до профільної діяльності органу влади не мають. У тому ж Мінінфраструктури серед членів розформованої ради затесалася Ірина Оката – керівник прес-центру "Спілки християнських письменників України" або Іларіон Шевченко, який є юристом "Асоціації підприємств ювелірної галузі України". А ось в раду при Міненерговугілля увійшли члени "Міжнародної академії козацтва" і намагалися потрапити представники "Асоціації поліграфологів України". Яке відношення мають поліграфологи до енергетичної політики країни – загадка.
Ось і виходить, що до тих пір, поки справжнє громадянське суспільство в Україні буде методично підмінятися лобістами нардепів, іншого способу бути почутими, окрім як вийти на Майдан, в українців не буде.
