Народний депутат від "Блоку Петра Порошенка" Дмитро Голубов зареєстрував у Верховній Раді України проект закону №6239 про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обмежень з проведення операцій штучного переривання вагітності (абортів). Із Цивільного кодексу пропонують виключити норму про те, що штучне переривання вагітності до 12 тижнів може здійснюватися за бажанням жінки. Регламентується, що за певних обставин (пряма загроза життю жінки, медичні показання та зґвалтування) аборт можливий в установах охорони здоров'я, якщо термін вагітності не перевищує 22 тижні. Проблема заборони абортів має місце в сусідній Польщі, де восени жінки організували так званий "чорний протест" проти введення кримінальної відповідальності за нелегальне переривання вагітності. Кому й для чого нині в Україні знадобилося піднімати питання заборони абортів, "Апострофу" розповідає директор Київського інституту гендерних досліджень Марфа Скорик.
Цей законопроект – концептуальна калька з польського проекту. Ми знаємо, що у Польщі він викликав безпрецедентні протести. Але законодавчі норми не можна просто так запозичувати тільки тому, що в якійсь країні вони вже були ухвалені. Задача законодавчих норм регулювати якісь відносини в країні, якесь явище. Якщо це явище в країні відсутнє, але ухвалили норми для цього, то вони не працюють, адже нема чого регулювати. Це не можна таскати із країни в країну і спостерігати, що з того вийде. Такий погляд є неадекватним. І дуже шкода, що депутат, який узяв і скалькував цей законопроект, таких речей не розуміє. Якщо брати досвід інших країн, можуть регулюватися питання абортів і не юридично. Наприклад, в країнах Латинської Америки, де значний відсоток віруючого населення, питання абортів можуть і не юридично регулювати. Аборти там не робитимуть із релігійних міркувань, тобто спільнота регулюється релігійними міркуваннями. (А якщо церква, як в Польщі, вимагає криміналізувати аборти – що ж, це значить, що насправді вплив церкви на свою паству украй малий).
Цей законопроект передбачає аборти лише за медичними показниками, а соціальні відкидає. Ця пропозиція – подальше придушення жінок, більше в ньому нічого немає. Річ у тім, що останніми роками відбувається велика реформа соціального забезпечення: скорочуються пільги для матерів і паралельно скорочується ринок праці для жінок. Цей законопроект – ще одна ланка у цьому ланцюгу. Бо неможливість зробити аборт за соціальними показниками – це примус народжувати, репродуктувний примус, в умовах, коли у жінки нема ні житла, ні роботи, ні – у випадку самотніх матерів – чоловіка. Ідея Голубова про те, що ці діти далі виростуть без капіталовкладень і грошей, нічим не підкріплена.
Нині можна говорити про те, що йде наступ церкви по дуже багатьох напрямках. Складається враження, що, скориставшись ситуацією, коли країна в стані війни, розбурхана, держава реформується, а значить дуже багато зон ніхто не контролює, потужна організація вирішує відкусити собі шмат впливу. Іншої мотивації, яка б стояла за цими ініціативами, не видно. Немає уваги до ситуації, у якій знаходяться українські сім'ї, нема також уваги і до ситуації, в якій знаходяться жінки. Спостерігаємо щодо цих питань абсолютну байдужість по відношенню до людей.
Це не перша "ластівка". Раніше вже були протиабортні ініціативи – у 2013 році, скажімо. А ось в кінці 2016 парламент, знову ж, на вимогу церков, не проголосував пакет з трьох законопроектів із протидії домашньому насильству і насильству щодо жінок (гендерно-зумовленому насильству), не відбулося голосування за Стамбульську конвенцією. Було декілька законопроектів, які регулювали питання ненасильства до жінок у сім'ї. Саме Рада церков не дала прийняти ці законопроекти. І це в країні, де люди масово виходили на протести саме через насильство – як у Врадіївці, як щодо Оксани Макар... Ну, ми всі знаємо, що то системні, а не випадкові чи разові, речі.
Щодо протиабортних ініціатив – церкви спрацьовують. Працює велика транснаціональна глобальна мережа. Ватикан знаходиться поза межами України, тому у цих всіх ініціативах та заборонах спостерігається певна байдужість про те, як десь там в Україні після цього будуть жити люди. Наприклад, у нашій дискусії з представником відділу зовнішніх зав'язків Української греко-католицької церкви перша ж фраза, яку сказав цей кандидат юридичних наук в контексті неприйняття Стамбульської конвенції, звучала так: "Шлюб – це союз чоловіка і жінки". Але ж Стамбульська конвенція регулює стосунки у сім'ї, а не у шлюбі. При тому що сім'я – то це не шлюб. Донька, мама і бабуся – це вже сім'я. Напевно цей досвідчений і при шанованій посаді чоловік прекрасно знає цю різницю, чому Стамбульська конвенція регулює стосунки у сім'ї, а не у шлюбі. Ці люди знають, що вони кажуть, аргументи, поняття підміняються зумисно, із розумінням справи і байдужістю до того, в якому стані знаходиться жіноче населення в України. Але як ми знаємо, є й інша позиція всередині церкви – не така ненависницька до місцевого українського населення, до наших жінок і родин. Наприклад, очільник одної з православних церков в Україні коментував минулу протиабортну ініціативу негативно і вказував, що треба працювати з такими жінками своїми, внутрішніми методами, переконанням та молитвою, а не юридичними заборонами. Треба підкреслити, що місцеві церкви більш залучені , аніж транснаціональні. Першим не байдуже, в якому стані тут будуть сім'ї, а другим – все одно, їм головне утвердити своє верховенство за будь-яку ціну. Не можна церкві, яка постає як світоч морального і доброго, плювати на закони країни, в якій ця церква знаходиться. Закон один для всіх.
Пояснювальна записка до законопроекта Голубова має багато відвертих неправдивих тверджень. Я б навіть сказала, що переважна більшість цих "аргументів" – то або пересмикування, або просто відверта неправда.
Заяви на кшталт "аборт підриває основи держави (виникає демографічна проблема) і сім’ї (психічне здоров’я жінки надломлюється...)" чи "міжнародні неурядові організації стоять на позиції, що вільне проведення абортів є порушенням права дитини на життя", вони просто ставлять в глухий кут своєю дитячою безпосередністю. Яка саме "демографічна проблема" чи про які міжнародні організації йдеться?
Наприклад, ця пропозиція про заборону абортів до 12 тижнів. Взагалі-то, для того, щоб з'явилася дитина, має пройти значно більше часу. Якщо йти цим шляхом міркувань, то церква забороняє і мастурбацію. І тоді треба теж і це забороняти, якщо це злочин проти життя. Чомусь церква тут мовчить. А ось текст у законопроекті про те, що багато подружніх пар є безплідними і що в 90% випадків причина – то неплідність жінки. Це вигадка. Так, як зазначали гендерні дослідники, в переважній більшості випадків, якщо є безпліддя, то починають лікувати жінку, а не чоловіка. Вона проходить всі стадії гормональної терапії, а потім зустрічає іншого чоловіка і відразу вагітніє.
Цей законопроект сповнений тенденційних заяв та неправдивих тверджень. Крім того, такі проекти мають великі соціальні наслідки. Ми знаємо про те, що за радянських часів була спроба криміналізувати аборти, і знаємо, які наслідки були після цього: лікарі та гінекологи із жахом згадують ті часи, тому що була висока смертність жінок від несанкціонованих втручань, була висока смертність новонароджених, точніше виростало число зумисних вбивств новонароджених, яких народжували та у кращому разі залишали у смітниках. І ось це був справді великий удар по моральності суспільства. Скільки матерів отримали досвід убивати своїх дітей, справжніх, реальних! Досвід матері, яка вбивала своїх дітей, а не уявну дитину шляхом вакуумрегуляції – ось про що йдеться у законопроекті Голубова. Це точно не той досвід, який потрібен країні. І це дуже псує моральні взаємини у суспільстві.
