Законодавчі ініціативи Офісу президента України щодо викривачів корупції є комплексними, всебічними та спрямованими на створення і забезпечення ефективної та дієвої системи залучення викривачів до запобігання та протидії корупції. Для практичного втілення такої системи буде потрібна ще низка заходів щодо розроблення і затвердження відповідних підзаконних нормативно-правових актів, відповідних методичних рекомендацій та навчання. Але це все поступово, з реальними строками та завданнями і належним контролем. Таку думку висловив "Апострофу" заступник голови Офісу президента Руслан Рябошапка.
Наразі у громадському та експертному середовищі тривають жваві дискусії щодо останніх законодавчих ініціатив стосовно правового регулювання діяльності, пов’язаної з повідомленнями викривачів та забезпечення гарантій і дієвих механізмів їх захисту від переслідувань та інших негативних наслідків добросовісного повідомлення про корупційні та пов’язані з корупцією правопорушення.
Хотілося б висловити власну думку і бачення щодо найбільш важливих положень законодавчих ініціатив щодо викривачів – запровадження матеріального заохочення та гарантій захисту викривачів. Перед цим слід зауважити, що запропоновані Офісом президента законодавчі ініціативи щодо захисту викривачів корупції ґрунтуються на рекомендаціях європейських інституцій щодо механізмів та процедур отримання та перевірки повідомлень викривачів та забезпечення гарантій державного захисту викривачів інформації про загрозу або шкоду публічним інтересам.
Запровадження дієвого механізму матеріального заохочення стосується викривачів найбільш тяжких корупційних злочинів (топ-корупції) та є найбільш революційною зміною до системи запобігання корупції в цілому і використання допомоги викривачів зокрема. Найбільша кількість дискусій точиться саме навколо цього питання. Такі механізми заохочення викривачів існують у багатьох країнах світу і довели свою ефективність саме у корупційних справах.
По-перше, матеріальне заохочення є потужним стимулом для повідомлень серйозних загроз або шкоди публічному інтересу, заподіяної як наслідок корупційних діянь.
По-друге, для викривача це є свого роду страхуванням на випадок можливих негативних заходів з боку роботодавця, наприклад, звільнення, і додає впевненості на момент прийняття рішення про повідомлення відповідної інформації.
По-третє, повідомлення від викривачів суттєво спрощують та підвищують ефективність діяльності правоохоронних органів у сфері виявлення та розслідування корупційних злочинів.
Слід зауважити, що механізми матеріального стимулювання в деяких країнах існують не лише для викривачів, а й для співробітників правоохоронних та контролюючих органів, коли певний відсоток від конфіскованих або повернутих державі коштів або виділяється на додаткові потреби певних підрозділів, або йде на преміювання окремих співробітників. Тобто система матеріального стимулювання осіб, які сприяють запобіганню та протидії корупції, у світовій практиці має декілька форм та вимірів.
У законодавчих ініціативах Офісу президента матеріальне заохочення передбачене для обмеженої категорії викривачів, які повідомляють про найбільш тяжкі корупційні злочини. Тяжкість корупційних злочинів, за повідомлення про які викривач може отримати винагороду, визначається розміром предмету злочину, наприклад, отриманої неправомірної вигоди (по суті хабара) та розміром збитків, які завдані державі у результаті вчинення корупційного злочину.
Зокрема, розмір неправомірної вигоди або збитки, завдані державі, мають в п’ять тисяч і більше разів перевищувати розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на час вчинення злочину, тобто становити чи бути більше близько 10 мільйонів гривень ($360 тис. доларів США). Розмір винагороди обраховується у відсотках від суми предмету злочину (наприклад, хабара) і має бути в межах 10%.
У той же час, встановлено ліміт щодо максимальної суми, яка може бути виплачена викривачу, який становить розмір трьох тисяч мінімальних заробітних плат, встановлених на час вчинення злочину, це близько 12,5 мільйонів гривень (близько пів мільйона доларів США). Тобто якщо, наприклад, 10% від розміру неправомірної вигоди (хабара) або розміру збитків становить 20 мільйонів гривень, то викривач отримає не більше 12,5 мільйонів гривень. Якщо про один і той же злочин повідомили декілька викривачів, то розмір винагороди розподіляється між ними, в залежності від значимості інформації для результатів розслідування злочину, наданої кожним викривачем.
Винагорода викривачу виплачується за кошти державного бюджету на підставі вироку суду у справі про відповідний корупційний злочин органами державного казначейства за процедурою безспірного списання коштів.
Оскільки відсоток винагороди не є фіксований і залишається на розсуд суду (тобто може бути і меншим за 10%, наприклад, 5%), законом передбачені критерії, які допоможуть визначити конкретний розмір винагороди. Так, суд, приймаючи рішення про розмір винагороди викривачу, має враховувати два фактори: оригінальність інформації та значимість інформації. Тобто інформація, яку надає викривач, по-перше, має бути ексклюзивною, тобто походити від його особистої обізнаності, не бути опублікованою у загальнодоступних публічних джерелах і бути такою, яку правоохоронні органи не отримували з інших джерел, і по-друге, така інформація має містити фактичні дані, які сприяли доказуванню обставин вчиненого злочину.
Такий перелік умов виплати викривачам винагороди та встановлені обмеження обумовлені тим фактором, що для ефективного функціонування системи матеріального заохочення викривачів необхідні суттєві бюджетні ресурси. Звичайно, було б дуже гарно, якби винагорода передбачалася б для всіх викривачів, незалежно від розмірів предмету корупційного злочину, та й навіть для викривачів, які повідомляють про правопорушення, пов’язані з корупцією, за які встановлено адміністративну відповідальність. Однак наразі держава має обмежені ресурси і чітко визначені пріоритети. І потім - треба з чогось починати. В подальшому, залежно від успішності запровадження описаної вище системи матеріального заохочення викривачів, можливо, законодавець повернеться до цього питання і розширить коло випадків, у яких викривачі будуть мати право на отримання матеріальної винагороди.
Запровадження нових дієвих гарантій та засобів захисту викривачів корупції є необхідною умовою забезпечення належного функціонування системи використання допомоги викривачів у запобіганні та протидії корупції. Закордонна та національна практика діяльності викривачів свідчить про наявність реальних і суттєвих негативних наслідків для викривачів, у першу чергу у відносинах з роботодавцями. Як правило, викривачі зазнають переслідувань, негативного та/або дискримінаційного ставлення з боку керівництва та своїх колег. З метою запобігання таких негативних наслідків законодавчими ініціативами передбачено низку гарантій для викривачів у трудових відносинах. Так, за незаконне звільнення викривача у зв’язку з повідомленням ним інформації про корупцію передбачена кримінальна відповідальність. Крім цього, забороняється застосовувати до викривача та його близьких осіб будь-які негативні заходи впливу з боку роботодавця (відмови у прийнятті на роботу, зменшення зарплати, пониження на посаді, притягнення до дисциплінарної відповідальності, дискримінаційне ставлення і таке інше). Якщо викривача було звільнено, він має бути негайно поновлений на роботі і має право на отримання компенсації за вимушений прогул. У трудових спорах між викривачем і роботодавцем у суді обов’язок доказування покладається на роботодавця.
Відомі також випадки тиску на викривачів за допомогою спроб притягнення їх до юридичної (кримінальної, адміністративної, цивільної) відповідальності, як правило, за порушення недоторканності приватного життя, за розголошення службової, банківської або комерційної таємниці, відповідних положень трудових договорів, контрактів, які стосуються обов’язку робітника зберігати конфіденційність. Законодавчі ініціативи встановлюють захист для викривачів від такого тиску і передбачають звільнення викривачів від відповідальності за умови, що такі дії були вчинені з метою повідомлення інформації про корупцію відповідними каналами повідомлень інформації для викривачів.
Також у результаті незаконних звільнень та/або позовів до них з боку роботодавців, викривачі змушені витрачати свої ресурси на довготривалі судові процеси. У деяких випадках створювалася реальна загроза здоров’ю та/або життю викривачів, їх близьких осіб, їх власності. У таких випадках для викривачів передбачена державна підтримка. Зокрема, Національне агентство з питань запобігання корупції може здійснювати представництво інтересів викривача у суді та надавати іншу підтримку викривачам під час судових процесів. Викривачі мають право користуватися всіма послугами безоплатної вторинної правової допомоги, тобто мають право на безкоштовні послуги адвоката. За наявності реальних загроз викривачу та/або його близьким особам забезпечуються такі самі заходи безпеки, як і до свідків у кримінальних справах незалежно від того, про яке саме правопорушення повідомив викривач.
Загалом необхідно зазначити, що законодавчі ініціативи Офісу президента України щодо викривачів є комплексними і всебічними та спрямованими на створення і забезпечення ефективної та дієвої системи залучення викривачів до запобігання та протидії корупції. Звичайно, для практичного втілення такої системи потребується ще низка заходів щодо розроблення і затвердження відповідних підзаконних нормативно-правових актів, розроблення відповідних методичних рекомендацій, проведення навчання, комунікаційно-інформаційної кампанії. Але то все згодом, поступово, з реальними строками та завданнями і належним контролем.
