Президент Петро Порошенко 6 червня ввів в дію Стратегічний оборонний бюлетень, який є документом оборонного планування до 2020 року. У цьому документі, з-поміж іншого, поставлено завдання досягти повної незалежності військового виробництва від постачання обладнання, комплектуючих та матеріалів з Російської Федерації. Між тим, за даними Стокгольмського міжнародного інституту дослідження миру (SIPRI), в 2015 році, незважаючи на ембарго, накладене у зв'язку з участю Росії у війні на Донбасі, Україна продовжила експорт товарів військового призначення до РФ. Його обсяги досягли $72 млн (загальний показник українського експорту, за інформацією SIPRI, в минулому році склав $323 млн). Чи можливо в таких умовах повністю відмовитися від військово-технічного співробітництва з Росією, "Апострофу" розповів директор інформаційно-консалтингової компанії Defence Express Сергій Згурець.
До початку війни близько 20% української продукції прямувало в РФ для установки на російську військову техніку або для реалізації контрактів, укладених Росією в інтересах третіх країн. Наприклад, це стосувалося виробів миколаївського підприємства "Зоря - Машпроект": українська сторона поставляла газові турбіни, а російська ставила їх на кораблі, які вона будувала для Індії. Плани запорізького підприємства "Мотор-Січ", що випускає авіаційні двигуни, також враховували російські потреби.
Зараз ситуація інша. І "Зоря-Машпроект", і "Мотор-Січ" мають обмеження на постачання продукції до Росії. На їх думку, це не зовсім правильно з економічної точки зору, але політика у нас зараз стоїть вище економіки. Тому ті показники, які показав SIPRI, базувалися на завершення старих контрактів з РФ. В даний час питання співпраці з Росією в середньостроковій перспективі закрите, і нових поставок у цю країну найближчим часом не буде.
Виникає проблема імпортозаміщення, тобто відмови від російських послуг. Цим питанням займається "Укроборонпром". В якості однієї з "больових точок" можна назвати, як це не дивно, ходові частини для БТР-80 або двигуни для БМП. Вони замикалися на російські поставки, які ми використовували для ремонту техніки, виконуючи певні експортні контракти. Зараз це неможливо, а після двох років війни українські запаси запчастин до радянської бойової техніки повністю вичерпані. Значить, по ряду напрямків потрібно шукати можливості для нової кооперації. Ця кооперація може спиратися на колишні країни Варшавського договору - Польщу, Чехію, Словенію, Словаччину, Румунію. Це те ближнє коло, яке дозволяє закрити ряд гостродефіцитних елементів.
При цьому, коли ми говоримо про нову техніку, то згадуємо про те, що у нас немає якісної броні, надійної ходової частини, роздавальних коробок, і. т. д. Все це потрібно робити у себе, але питання впирається в технології, матеріали і гроші, яких зараз не вистачає. Можна домовлятися про кооперацію з східноєвропейськими партнерами. Але і тут теж потрібні гроші, а на допомогу супердержав нам розраховувати не доводиться.
Чи реально домогтися повного імпортозаміщення? Обмеження російських поставок вимагає більш активної роботи як з боку "Укроборонпрому", так і зі сторони всіх органів влади. Тому що по ряду напрямків прогресу немає. І відсутність прогресу вимагає від президента проявіві куди більшої політичної волі, ніж це було досі. Тому що коли на полігоні в Дівичках Петро Порошенко заявляє, що після двох років війни у нас як і раніше не вистачає безпілотників, тепловізорів і систем управління вогнем - значить, це має бути безпосередньо пов'язане з пошуком відповідальних за ці прорахунки. Повинні бути люди, які відповідатимуть за те, чому за два роки війни цих коштів у розпорядженні армії, як і раніше, немає.
