Інформація про те, що бойовики так званої ЛНР звели укріплення на напівзруйнованому мосту через річку Сіверський Донець, в районі Станиці Луганської, породила звинувачення в тому, що українська армія здала ворогові нові території. Між тим, на думку експертів, цей процес у "сірій зоні" вздовж лінії розмежування двосторонній: то бойовики покращують таким чином свої позиції, то ВСУ. Одним із недавніх прикладів такого "випрямлення лінії фронту" стало заняття сепаратистами села Комінтернове під Маріуполем в грудні минулого року. Перші, хто страждають від таких переміщень - це місцеві жителі.
Сюди не ходи
Заступник глави Адміністрації президента Костянтин Єлісеєв днями назвав узгоджені принципи розведення озброєнь уздовж лінії розмежування на сході України. Рішення було прийнято після чергових консультацій в Мінську на рівні радників голів країн "нормандського формату". За словами Єлісєєва, відводити будуть в трьох районах – біля Станиці Луганської, Петровського і Золотого (всі населені пункти знаходяться в Луганській області).
Це заява збіглася з подією, яку в зоні АТО назвав здачею українських позицій, - на протилежному боці Сіверського Дінця біля Станиці Луганської, природної лінії розділу сторін конфлікту, прямо перед мостом, який служив пішим переходом для місцевих жителів, раптово з'явилося укріплення з мішків, прикрашене прапором так званої "Луганської народної республіки".
Фото фортифікаційних споруд було опубліковано у Facebook на сторінці волонтера Оксани Чорної, яка заявила, що "такі масштабні укріплення з'явилися там ось тільки зараз".
"У світлі прийдешнього розведення сторін і відведення озброєння це дуже цікавий спосіб підготовки. А що з самими укріпленнями буде? Мінними полями? Пунктами спостереження? Чи питання в контролі над залізницею, яка проходить по нашій стороні і як раз в 1-2 км від Сіверського Дінця? - з сарказмом прокоментувала вона. - Може, їм потрібно просто тягати контрабас через Сіверський Донець? Адже і в Станиці, і в Золотому є КПВВ (піший перехід "Станиця Луганська", - "Апостроф"). А ще в Станиці є залізничний міст, по якому ходять потяги з вугіллям, і який ми контролюємо. Може, саме в цьому печалька? Адже який сенс форсувати річку, якщо можна переправити все поїздом".
В одному з джерел "Апострофа" в зоні АТО на питання, чому ВСУ дозволили сепаратистам зайняти нову позицію і що тепер в цій ситуації може зробити українська сторона, заявили: "Незрозуміло. Нехай Київ думає. Так, побудували (укріплення з боку бойовиків, "Апостроф"). Стоять і дивляться один на одного (бойовики і українські військовослужбовці, - "Апостроф")", - коментує офіцер ЗСУ.
Олександр Савенко, представник групи Цивільно-військового співробітництва (ГВП) ВСУ в Старобільську, говорить, що з озброєними людьми, що зайняли ці позиції, вже не перший день ведуть переговори співробітники СММ ОБСЄ: "Так, побачили, що будують, так, попередили ОБСЄ. Як можна було запобігти? Щоб та сторона сказала, що ми відкрили вогонь? Там знаходиться КПВВ, тоді треба закрити пункт пропуску, це неправильно і небажано. Позиція командування ОТУ "Луганська" полягає в тому, що пункт повинен працювати. Тому і не відкрили вогонь". Савенко називає цей випадок в регіоні одиничним. Втім, зусилля представників ОБСЄ поки очікувано ні до чого не привели.
"Комусь дуже вигідно, щоб КПВВ не працював, це вдарить в першу чергу по бізнесу товариша Плотницьуого (ватажок ЛНР Ігор Плотницький, - "Апостроф"). Їм вигідно, щоб КПВВ жодного дня не працював, - припускає Савенко. - Позиція командування ОТУ "Луганськ" чітка — люди повинні ходити. Буквально нещодавно бойовики відкрили вогонь, був поранений прикордонник і військовослужбовець ЗСУ, але ми все одно через дві години відкрили КПВВ, хоча мали повне право цього не робити. І зараз він працює".
В межах "норми"
Радник штабу АТО, майор ЗСУ Сергій Жмурко не згоден з думкою, що, дозволивши побудувати укріплення на мосту під Станицею Луганської, українська армія здала свої позиції: "В цьому районі сторони конфлікту розділяє Сіверський Донець, міст зруйнований, причому з нашого боку більше, ніж з протилежного. Бойовики на своїй стороні поклали мішки, там стоять дві людини, тепер місцевим людям стало незручно ходити. Але вони міст не перейшли, на нашу територію не зайшли. Ми жодного метра своєї землі не віддали". За словами Жмурко, біля укріплення несуть службу "представники російських окупаційних військ", але він упевнений, що ця ситуація не несе загрози.
З ним погоджується координатор групи "Інформаційне опір" Костянтин Машовець. На його думку, випадок в Станиці Луганській не варто розцінювати як щось екстраординарне: "Так, бойовики зайняли нові позиції, але вони ж не відсунули наші, просто пересунули свої ближче до нашій стороні. Те саме роблять і наші війська, можливо, займають і покращують свої позиції. Сірі зони є скрізь уздовж лінії розмежування. Десь їх займають наші, а десь - бойовики". На думку Машовця, ці дії — звичайна провокація з боку незаконних збройних формувань у зоні АТО.
Машовець приводить в приклад населений пункт Комінтернове під Маріуполем, який був зайнятий бойовиками ДНР в кінці минулого року. "На КПВВ "Золоте" - та ж історія, вони там ведуть снайперський вогонь і подібними провокаціями займаються постійно", - уточнив Машовець.
Тим часом жителі населених пунктів, які перейшли з рук в руки, вчаться жити в змінених умовах.
Світлана (ім'я змінено в цілях безпеки) — одна з них. Після того, як в її село Комінтернове в грудні минулого року зайшли бойовики, вона жодного разу не була вдома. А буквально позавчора в будинок її батька влучив снаряд. Місцеві намагалися викликати пожежну бригаду з української сторони, однак ніхто в контрольований сепаратистами населений пункт їхати не захотів. Тоді зателефонували на непідконтрольний владі Новоазовськ. Пожежна машина приїхала, але було вже пізно. "Будинку немає, він повністю знищений", - констатує Світлана. Вона не хоче говорити, звідки, на її думку, міг прилетіти снаряд. Але населений пункт обстрілюють майже кожен день.
З 10 тис. чоловік, які проживали тут до війни, тепер залишилося близько 300. Серед них є і діти, які до грудня зусиллями групи офіцерів ГВП ВСУ повернулися до школи - автобус возив їх на заняття в Маріуполь, а на вихідні діти поверталися додому. Тепер зв'язок з цивілізацією знову обірвався: щоб потрапити в місто, жителям доводиться їхати через КПВВ "Харчовик" (Гнутово), а це гак в 70 км в один кінець. "Самі розумієте, що дітей ніхто постійно возити не буде, тому що на КПВВ можна і дві години простояти, і сім годин, а то і на ніч там залишитися", - говорить Світлана.
Всі її спроби умовити ВСУ створити спрощений режим перетину лінії розмежування ні до чого не привели. Справа в тому, що між Комінтерновим і Маріуполем по прямій — 10 км; жителі села були готові подавати списки з прізвищами тих, хто два рази в тиждень в певний час їздив би по трасі в місто. Вони були готові домовлятися про безпеку і з українською стороною, і з бойовиками, які, як каже Світлана, давали на ці пересування добро. На питання "Апострофа", чи було б достатньо для неї обіцянок сепаратистів, Світлана тільки зітхає: "Я, чесно кажучи, не вірю ні тим, ні іншим, адже за рік, що ми боремося з системою, ми тільки з вересня по грудень добули собі шматочок щастя (коли такий спрощений режим діяв і мешканці могли їздити в Маріуполь по прямій, - "Апостроф"). Це все. А зараз я дзвоню, а мені кажуть: "А ви хто? А, Комінтернове? Забудьте!"
За її словами, сепаратисти відносяться до місцевих краще, ніж очікувалося. "Так, в порожніх будинках живуть, але нападів або знущань немає, принаймні, мені ніхто такого не казав. З мого дому тиждень тому пішли, сусіди кажуть, що начебто залишили все в нормальному стані. Начебто вони навіть намагаються дізнатися у сусідів, чи дозволяють господарі зайняти будинок і пожити в ньому. Мене теж запитали, я сказала, що проти, але моє слово нічого не означає", - говорить Світлана і додає, що їхати в рідне село тепер боїться, бо там її представили як пособницю української влади. "Та й обстріли йдуть, я дуже цього боюся, тому коли тільки виїхала в Маріуполь, півроку працювала з психологом", - зізнається вона. За її словами, українські військовослужбовці, з якими раніше вдавалося хоч якось вирішувати питання, тепер пропонують тільки одне - терпіти.
