Наші біженці: чому проблеми переселенців – це проблеми всіх

"Це 8 сторінок тексту, які суттєво спростять життя півтора мільйона переселенців в нашій державі!" – писала у фейсбуці нардеп Альона Шкрум після того, як парламент ухвалив законопроект №2166 "Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", співавтором якого вона виступала. "Думаю, що сьогоднішній день можна вважати переломним в історії забезпечення гарантій ВПЛ!" – вторив їй інший співавтор, нардеп Георгій Логвинський. Рік тому ухвалений парламентом закон набув чинності. І, начебто, всі мали зажити довго і щасливо, та тільки все виявилося не так просто.

Нехай не він вирішить всіх проблем...

Законопроект, ухваленню якого так раділи депутати, звичайно ж, не був панацеєю від всіх проблем, проте він повинен був позбавити від непотрібної паперової тяганини і дозволити оформити правовий статус деяким людям, які були переселенцями по своїй суті, але не по закону. Однак через, м'яко кажучи, неузгодженість дій деяких відомств, життя переселенців краще і веселіше не стало.

"Цей закон почав працювати лише через півроку після його ухвалення, тобто я б рік взагалі не святкувала, тому що Міністерство соціальної політики зробило все, щоб цей закон не став працювати. І перші півроку в минулому році, з січня по червень, людям жилося реально значно гірше, ніж до того", - каже координатор правового спрямування благодійної організації "Восток-СОС" Альона Луньова.

Справа в тому, що, хоча закон скасував необхідність проставлення печатки Міграційної служби на довідці переселенця, Управління соціального захисту керувалися не новим законом, а урядовою постановою №509 і продовжували вимагати штамп Міграційної служби. Остання в свою чергу враховувала новий закон і відмовлялася такі штампи ставити. Це призвело до того, що деякі переселенці позбулися будь-яких соціальних виплат. Тільки через п'ять місяців, 8 червня, Кабмін нарешті затвердив зміни в постанову №509 (хоча за законом повинен був зробити це протягом 3 місяців з дня набрання чинності закону).

"Ставлення було таке: "Ви хотіли закон? Подавіться! Постанови, які повинні бути ухвалені протягом трьох місяців, ми не ухвалимо, і нам нічого не буде". І все. І нічого їм не було. Нічого страшного - люди півроку якось вижили", - каже Луньова.

Хоча наміри громадських діячів і депутатів, які просували цей закон, – безсумнівно були благими. По-перше, тепер статус переселенця можуть отримати також і іноземці або особи без громадянства, які жили на окупованих територіях. По-друге, закон скасовував безглузду необхідність звертатися за печаткою до Міграційної служби, вистоюючи там вже другу чергу. Це при тому, що, за офіційними даними, більшість зареєстрованих ВПО – це літні люди, пенсіонери, яким не так-то просто бігати по всіх інстанціях.

"Ми на таксі привозили нашу 88-річну бабусю, їй треба було ще по сходах підніматися, тому що ліфт там не працював. Загалом, жах", - згадує Оксана, переїхала в Київ з Луганська.

Раніше цю процедуру було необхідно проходити кожні півроку, адже саме стільки була дійсною довідка внутрішньо переміщеного особи (ВЛО). Тепер цей документ зробили безстроковим.

"Коли я пішов служити в армію, у мене виникла проблема. Коли я проходив медогляд у Києві, перший же лікар сказав: "Де ваша довідка переселенця?" Я йому показав довідку, яка датувалася 2014 роком, але я її не продовжував, вони на той момент були ще не безстрокові. Він сказав: "Ні, я на підставі цієї довідки не можу видати вам ніякої сертифікат, оскільки вона не продовжена, вона недійсна. Тому необхідно продовжити цю довідку і вже потім з цією довідкою переселенця ходити", - ділиться Олег, який поїхав служити в зону АТО.

Крім того, відтепер довідку можна отримати не тільки на підставі штампу в паспорті, але і інших документів. Ця норма важлива, оскільки багато переселенці внаслідок конфлікту залишилися без паспортів.

"Це, звичайно, окреме питання - отримання довідки переселенця, якщо немає паспорта. Виходить замкнуте коло: якщо ти втратив паспорт, ти не можеш звертатися до Міграційної служби за місцем тимчасового проживання, бо тобі нема чим підтвердити проживання, тому що в тебе немає довідки, але довідку ти не можеш отримати, тому що в тебе немає паспорта", - розповідає Луньова.

А хтось просто не мав прописки, хоча і проживав на територіях, які залишилися по той бік лінії розмежування. Тепер такі люди теоретично можуть довести факт проживання з допомогою військового квитка, трудової книжки, документів на житло, атестата про освіту, медкнижки і навіть фотографій або відео. Втім, як зазначають активісти, це не завжди працює, оскільки визначення в законі занадто розмито.

"До нас звертаються на лінію правової допомоги люди, яким Управління соцзахисту відмовляється видати довідку, тому що не вважає кількість наданих документів достатньою для того, щоб встановити факт проживання. А в законі це дуже розмите, тому що за законом можна і фотографіями підтвердити місце проживання, але мені таких випадків невідомо", - каже юрист з "Восток-СОС".

Без папірця ти комашка, а з папірцем - ВПО

Перш за все, давайте розберемося, хто такий переселенець і чим від відрізняється від "звичайної" людини? Скажімо, ваша бабуся з Рівного може приїхати до Києва і тут їй продовжать виплачувати пенсію, як ні в чому не бувало. Проте бабуся з Горлівки в столиці чи будь-якому іншому місті не буде отримувати належні їй за законом соцвиплати, поки не оформить собі довідку внутрішньо переміщеного особи. Причому пенсію вона може отримувати в одному єдиному банку – "Ощадбанку", який аж ніяк не славиться своїм сервісом. І до того ж не зможе користуватися послугами інтернет-банкінгу, оскільки для переселенців в "Ощадбанку" особливий тариф.

І це стосується не тільки пенсій, але і будь-яких допомог від держави.

Без довідки переселенця люди з донецькою, луганською та кримською пропискою не можуть відкрити банківський рахунок, звернутися за медичною допомогою, отримати візу, вклеїти фотографію в паспорт і багато чого ще.

Якщо ти молодий, повний сил і самостійно знайшов собі роботу на новому місці, то твоє переселенська життя в принципі не відрізняється від життя трудових мігрантів з різних частин України, вимушених поневірятися по орендованих квартирах. Однак якщо тобі вже "за", то в житті додасться кілька специфічних нюансів.

Звичайно, внутрішні переселенці можуть оформити собі щомісячну адресну допомогу від держави, затверджену постановою Кабміну №505. Допомога становить для працездатних осіб - 442 грн, для пенсіонерів та дітей - 884 грн, але не більше 2400 на сім'ю. При цьому допомога оформляється на півроку, відповідно, кожні шість місяців потрібно повторно подавати заяву. Гроші – не такі великі, погодьтеся, для людей, яким потрібно орендувати житло і заново набувати все необхідне. Але і їх не отримаєш, якщо хтось із членів сім'ї має квартиру або будинок на підконтрольній Києву території, або депозит у сумі, що перевищує 10-кратний розмір прожиткового мінімуму (з 1 січня 2017 року - 1600 грн).

Якщо ви наважилися на таку зухвалість, то будьте готові до того, що ваш новий будинок прийдуть соцпрацівники – перевіряти, чи справді ви тут живете і чи не є ви так званим "псевдопереселенцем". А якщо ви при оформленні допомоги збрехали про депозиту або житла, то вас змусять всі виплачені вам гроші повернути.

Раніше наявність депозиту було банківською таємницею, однак рік тому президент Петро Порошенко підписав закон, який змушує банки розкривати цю інформацію на запит Мінфіну. Як кажуть правозахисники, зараз переселенці масово зіткнулися з проблемою, коли їх змушують повернути ту допомогу, яку їм сплачували. Якщо людина відмовиться, то Управління соцзахисту може в судовому порядку ці гроші стягнути.

"Інша справа, що таких позовів поки не дуже багато через те, що при подачі позову до суду Управління праці та соцзахисту має сплатити судовий збір, а в їх бюджеті на таку кількість зборів коштів не закладено. Але, знову ж таки, ми знаємо, що є законопроект, який хоче звільнити Управління праці та соцзахисту від судового збору по поверненню коштів. Можливо, такий законопроект буде ухвалений, і тоді Управління праці та соцзахисту буде позови клепати масово", - говорить юрист Альона Луньова.

Правозахисники підкреслюють, що і тут у законодавстві є недоліки. Адже людина може мати у власності непридатне для життя приміщення або якусь мізерну частину квартири, а в результаті повертати гроші змусять усіх членів його сім'ї.

"Або, наприклад, чоловік і дружина не проживали спільно, він виїхав до Житомира, а вона виїхала до Києва. Якимось чином вони з'ясували, що у чоловіка квартира в Житомирі. Хоча вони не живуть разом, фактично - не сім'я, хоча формально – подружжя. Вона отримувала допомогу на себе і двох дітей, а Управління праці та соцзахисту зажадало повернути ці гроші", - розповідає юрист.

Уже не тимчасові

"Проблема в тому, що поки держава не дійшла до розуміння, що потрібно будувати політику тривалих рішень, поки не настало розуміння, що ВПО – це не тимчасово переміщені особи, зовсім не обов'язково, що вони захочуть повернутися, і зовсім не обов'язково, що зможуть. Держава має розуміти, що це не людина, яка через два дні поїде. Таке розуміння могло бути у вересні 2014 року, але на дворі січень 2017-го!" - вважає юрист "Восток-СОС" Альона Луньова.

Згідно з опитуванням, проведеним у липні-серпні 2016 року Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС), не збирається повертатися назад майже половина переселенців – 48%, ще 16% не змогли відповісти на це питання. А заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій і внутрішніх переселенців Георгій Тука і зовсім заявляв, що 75% переселенців вже ніколи не повернуться на Донбас.

Інфографіка: КМІС

Однак є і протилежна тенденція. Відсутність житла, збільшені платежі за комуналку і, як результат, неможливість існувати в новому місці призводить до того, що переселенці почали повертатися додому вже зараз, незважаючи на те, що обставини, які примусили їх покинути рідні міста, нікуди не поділися. І не завжди вони цього хочуть. Але там хоча б є, де жити.

"Так, люди повертаються, тому що вони не можуть оплачувати оренду житла, тому що дуже сильно зросли комунальні послуги. Якщо раніше комунальні послуги у їх бюджетах займали невелику суму, то зараз це суттєва сума навіть для місцевих жителів. І люди змушені повертатися, вести подвійне життя, робити вигляд, що вони переселенці", - розповідає позаштатний радник Міністерства соціальної політики з питань ВПО Олександра Магурова.

"На мій погляд в державі робиться дуже мало для того, щоб ці люди жили в Україні, щоб вони хотіли жити в Україні, вони кинуті один на один зі своєю бідою. Зараз я бачу політику стимулювання до повернення назад", - додає вона.

"От якщо я перестану працювати, то ми не зможемо тут оплачувати квартиру і жити ми тут не зможемо. І доведеться нам тоді кудись їхати", - міркує пенсіонер Євген Борисович, який виїхав з Донецька ще влітку 2014 року.

Звичайно, найбільшою проблемою для ВПО є житло, а точніше його відсутність. Згідно з комплексною державною програмою підтримки переселенців, одним із завдань на 2016-2017 рік є забезпечення права внутрішньо переміщених осіб на житло. Однак це право існує лише на папері.

"На цей час житла немає - ані тимчасового, ані постійного. Як мінімум, в київському регіоні. Соціального житла немає. Тобто якщо людина в екстреній ситуації, так склалося, що вона опинилася на вулиці, вигнали її власники квартири, наприклад, то її нікуди поселити, їй нікуди звертатися", - говорить Олександра Магурова.

Перший заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб Юсуф Куркчі зазначає, що вирішити цю проблему раз і назавжди – не так-то просто.

"Зареєстровано, за даними Мінсоцполітики, 1,6 млн вимушених переселенців, це приблизно 800-900 тис. сімей, для порівняння - це сумарне населення Одеси і Херсона. Якщо для розрахунку вартість квартири усереднити до 30-40 тис. доларів, то виходимо на вартість рішення проблеми в 24-35 млрд доларів. Це тільки житло, без урахування інфраструктурних витрат, соціальної сфери. Зрозуміло, що "простого" рішення немає і не буде", - розповів він "Апострофу".

За його словами, міністерство буде реалізовувати спільний з урядом Німеччини пілотний проект, спрямований на будівництво житла для ВПО.

"Сума, виділена в рамках даного проекту в районі 20 млн євро. Суть пілотного проекту - не тільки побудувати якусь кількість житла, але і в тому, що в процесі реалізації буде вироблений як алгоритм всього процесу, від виділення землі, проектування до процесу відбору претендентів та вручення ключів, так і розробка нормативно-правових актів, методик, використовуючи які вирішенням цієї проблеми зможе займатися будь-яка територіальна громада", - пояснив Куркчі.

"На референдуми ходили"

"Тільки не зі Сходу", - таку і приблизно таку фразу зустрічав кожен, хто шукав квартиру на українських сайтах оголошень. "Голосували "референдуми", звали Путіна, а тепер приїхали сюди і сіли на шию державі", - таку думку ні-ні та й почуєш в найнесподіваніших місцях.

Хоча дослідження КМІС свідчить про те, що місцеві жителі в цілому ставляться до переселенцям з Донбасу та Криму позитивно або нейтрально. 27% респондентів заявили про швидше добре ставленні до ВПО, про дуже добре - 16%, про нейтральне – 44% (у сумі 87%). Тільки 5% не люблять переселенців, 8% зазначили, що ставлення до переселенців залежить від самих переселенців, а 1% не змогли відповісти. Та й самі переселенці, згідно з опитуванням, не відчувають на собі упереджене ставлення місцевих жителів.

Інфографіка: КМІС

Чого не скажеш про ставлення на державному рівні. Навіть сама необхідність ставати на облік часом викликає неприйняття людей.

"Мої товариші, які відслужили по мобілізації, тут повоювали, повернулися на громадянку і - змушені реєструватися, як переселенці. Для багатьох з тих, хто воював, ризикував життям – це хвороблива ситуація. Для них ця довідка видається якимось клеймом. Обурюються тією обставиною, що вони, громадяни України, які пішли воювати, не ховалися, а тепер їм цю довідку необхідно отримати просто для того, щоб влаштуватися на роботу, щоб відкрити свою справу", - каже переселенець Олег, який поїхав воювати в АТО.

У медіасфері образ переселенців формують повідомлення силових відомств, які постійно припиняють незаконні виплати переселенцям або розслідують злочини, вчинені вихідцями зі Сходу. Наприклад, Служба безпеки на цьому тижні переможно повідомила, що виявила та припинила "неправомірні соцвиплати 800 псевдопереселенцам в районі АТО", що дозволило заощадити державі 4 млн грн. При цьому "псевдопереселенців" в СБУ назвали "бойовиками". Пізніше, правда, це слово прибрали, проте багато центральні ЗМІ встигли передрукувати цю інформацію саме в такому формулюванні.

Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков навіть однією з причин загострення криміногенної ситуації в країні назвав внутрішніх мігрантів. Пізніше Аваков спробував викрутитися, пояснивши, що переселенці самі стали жертвами криміналітету. "Не потрібно підміняти це тим, що переселенці провокують злочинність, - злочинність провокує ситуація, в якій вони опинилися", - заявив він.

Відзначився і товариш Авакова – виконуючий обов'язки голови Нацполіції Вадим Троян. Ще будучи заступником начальника Нацполіції він опублікував статтю, у якій одним з чинників зростання злочинності називав наявність в регіонах України переселенців.

"Безпосередньо пов'язаний з війною й також новий для України виклик, який прямо впливає на рівень злочинності — безпрецедентне зростання числа вимушених переселенців. Чи всі вони законослухняні? Очевидно, що ні — особливо, коли перед більшістю з них кардинально постає питання вирішення елементарних побутових потреб (пошук житла, роботи, навчальних закладів для дітей), що, в свою чергу, вимагає значних фінансових витрат", - писав Троян.

Утім, в Міністерстві інформаційної політики впевнені, що відношення до переселенців на рівні уряду – "абсолютно відповідає тим принципам, цінностям європейського співтовариства по відношенню до ВПО, яке ми хочемо сповідувати".

"Те, що ви зараз називаєте – це людський фактор. Ми розуміємо, що в Україні працюють десятки тисяч чиновників, деякі з них є чиновниками старої закалки, і, природно, неможливо в жодній країні проконтролювати, що пише прес-секретар того чи іншого органу влади чи адміністрації. Це надлишки нашого суспільства, надлишки того, що люди різні, того, що люди у нас в принципі нетолерантні. І це той шлях, який нам необхідно пройти. Я кажу про те, що на рівні міністерств, на рівні прем'єр-міністра, на рівні загального розуміння концептуального підходу ті цінності, які прийняті в Європі, в першу чергу, толерантність, соціально-культурна адаптація, проговорюються і реалізуються. Але потрібен певний час. Це як з вихованням дітей. Від того, що ми скажемо дитині "Не чавкай за столом", вона не перестане плямкати", - сказав "Апострофу" заступник міністра інформаційної політики Артем Біденко.

Верифікація

Не покращує рівень довіри до держави й процедура верифікації, яку затіяв ще попередній прем'єр Арсеній Яценюк. Функцію верифікації поклали на працівників Управлінь соцзабезпечення, які повинні ходити по домівках і перевіряти, чи дійсно людина живе за тією адресою, яку вказала у довідці.

"Моя мати, яка з 2014 року проживає в місті Києві, могла втратити пенсію лише тому що поїхала до родичів на кілька тижнів. До нас приходили соціальні працівники, щоб перевірити її присутність, що вона не є фейковим переселенцем, а дійсно проживає в Києві за адресою, яку вона вказала у цій довідці. Вона була у родичів у Вінниці, їй довелося перервати свій візит і терміново приїхати в Київ, щоб зустрітися з цими соціальними працівниками. Що ми тут бачимо? Ми бачимо обмеження права людини на свободу пересування", - говорить переселенець у Сходу Олег.

Працівники громадських організацій, які займаються проблемами переселенців, кажуть, що ситуація іноді доходить до абсурду.

"Влітку мені дзвонила пані, яка говорить, що вона подала заяву на адресну допомогу, але їй потрібно терміново лягати в лікарню, а її попередили, що у неї комісія. І що їй робити? Мені здається, що політика, яка повинна ставити людей перед вибором - лягати в лікарню і робити операцію або чекати перевірку, - якась неправильна", - вважає Альона Луньова. Вона відзначає, що людям доводиться чекати комісію місяцями, протягом яких вони залишаються без усіх соціальних виплат.

Ще один скандал з верифікацією стався в листопаді минулого року, коли переселенці в різних регіонах України почали отримувати дивні дзвінки: від імені Міністерства фінансів їх вітали з Новим роком і просили уточнити деякі дані. Пізніше з'ясувалося, що дзвонили їм з колекторської компанії "Дельта М", яка виграла тендер Мінфіну на проведення верифікації і отримала доступ до реєстру переселенців. Коли волонтери та правозахисники забили на сполох, в уряді "звернули увагу" на події. Віце-прем'єр-міністр Павло Розенко назвав це порушенням закону про персональні дані і доручив призупинити доступ "Дельта М" до бази даних переміщених осіб.

"Липові" переселенці

Шляхом проведення таких верифікацій уряд хоче заощадити бюджетні кошти і позбавити виплат тих, хто залишився по той бік лінії розмежування. Незважаючи на те, що позбавлення людей соціальних виплат – є порушенням права на соціальний захист, яке гарантується Конституцією.

Юрист "Восток-СОС" Альона Луньова пояснює, що за законом виплати пенсій і допомог повинні здійснюватися всім жителям Донбасу та Криму. Проблема в тому, що для переселенців є така процедура – за довідкою переселенця. А для жителів окупованих територій такої процедури немає. Єдиний вихід для них – ставати переселенцями або прикидатися переселенцями.

"І це порушення норм міжнародного права, зокрема статті 1 протоколу 1 до Європейської конвенції, яка гарантує право власності. Пенсія – по суті, це право власності. Це майно. Це те, на що я як пенсіонер, маю право, моя законна претензія, тобто я очікую, що мені держава виплатить пенсію, тому що це обов'язок держави, і це моє майно, яке знаходиться в держави. Але держава каже: "Ні, ми вам платити не будемо, поки ви не станете переселенцем". І це, на мій погляд, примус до переселення, що заборонено керівними принципами ООН по роботі з внутрішньо переміщеними особами", - каже Луньова.

Нещодавно віце-прем'єр-міністр Павло Розенко заявив, що жителям окупованого Донбасу і Криму виплатять пенсії тільки після повного виконання Мінських угод і звільнення цих територій.

"На жаль, українська держава зараз не має можливості виплачувати пенсії на цих територіях. Єдиний шлях до відновлення виплат на окупованих територіях – це повна їх деокупація і відновлення дії українських законів і органів державної влади України", - цитує його слова прес-служба уряду.

"А чому держава не може виплачувати ці гроші людям на звільненій території? Наприклад, в логістичних центрах? Якщо вже держава визнає право цих людей на отримання виплат і навіть люб'язно їх нараховує?" – обурюється в фейсбуці волонтер Леся Литвинова.

І право на соціальний захист – не єдине право, яке порушує держава. Право на свободу пересування порушується перевірками місця проживання переселенців, право на вибір порушується тим, що внутрішньо переміщеним особам не дозволили голосувати на місцевих виборах і виборах в об'єднані громади.

Хоча кого це хвилює? Як кажуть, наша хата з краю... Проте ж переселенці – це всього лише прецедент. І переселенці – це ми всі. Чому ваш покірний слуга – переселенець, зрозуміти не складно, бо довідка є. Однак чому і ви - переселенці – питання більш глибоке. І про це добре сказала Альона Луньова:

"Складається відчуття, що переселенці стають таким локальним експериментом, тому що на переселенців можна апробувати все. Можна і верифікацію апробувати, тому що верифікація – це ж не тільки про переселенців, це буде стосуватися всіх. Доступ до банківської таємниці – це не тільки про переселенців, це буде про інших. Просто це на переселенцях апробують, тому що переселенці – це нічий електорат".