РУС. | УКР.

Понеділок, 17 грудня
  • Лайм
НБУ:USD
  • НБУ:USD
  • НБУ:EUR
27.75
Суспільство

Читайте нас у Telegram-каналі

Складається враження, що для українських генералів головний ворог на Донбасі не Путін - відомий волонтер

Військове начальство України підігрує Росії, вводячи незрозумілі правила для добровольців

Український правник, громадський активіст, співзасновник та керівник Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова розповів "Апострофу" про головні проблеми, з якими стикаються медики-добровольці на східному фронті, а також пояснив, чому миротворці не допоможуть вирішити проблеми Донбасу, а розраховувати потрібно лише на Збройні сили України.

- Геннадій, ви вже увійшли в десятку фіналістів конкурсу "Нові лідери" зі своїм проектом мобільної клініки для "сірої зони". Розкажіть в цілому про проект - "Перший добровольчий мобільний шпиталь" який вже функціонує, які його успіхи?

- Перший добровольчий мобільний шпиталь (ПДМШ) – це найбільший неурядовий медичний проект на Сході. На перше жовтня ми маємо більш ніж 50 тисяч задокументованих пацієнтів, понад 450 медиків-добровольців з усієї України. Маємо 49 локацій у зоні колишнього АТО (тепер Операція об’єднаних сил). Відповідно, це вже одна з легенд цієї війни, тому в проект "Нові лідери", в перегони, ми пішли з набагато вужчим проектом, який називається "Мобільна клініка для "сірої зони". Цей проект потребує 8,5 мільйонів гривень, для того, щоб протягом року обстежити всі населені пункти в районі п’яти кілометрів від лінії розмежування в Луганській області, а це десь близько 25-30 тисяч населення, найбільш уразливого, яке найбільше постраждало, найбільше занедбано і покинуто. Саме з цим проектом ми вийшли в фінальну десятку, що дуже приємно. Велика дяка відбірковій комісії, за те, що вони визнали актуальність цього проекту, добре опрацювали його. Напевно, моя невелика заслуга в тому, що я зміг адекватно презентувати його публіці, але насправді це величезне визнання заслуг тих сотень медиків-добровольців, які вже протягом майже чотирьох років війни, залишають свої домівки, насиджені місця в лікарнях, поліклініках, збираються, їдуть щомісяця на Схід, працюють на ротаційній основі.

Зараз ми маємо близько 30 медиків-добровольців, як у військових частинах, так і в прифронтових лікарнях. На жаль, з переходом формату АТО в ООС ми п’ятий місяць воюємо не так із пораненнями і хворобами, як з тупістю генерального штабу. Який, з одного боку, заявляє, що у них бракує медиків, як і всіх, нагадаю, що тільки в 2018 році з лав ЗСУ звільнилось більше ніж 11 тисяч людей, - але з іншого боку, коли ми пропонуємо без додаткового бюджету, без якихось структур, просто заповнювати це на ротаційній основі цивільними медиками, кваліфікованими лікарями, які їдуть у відрядження відповідно до наказу МОЗ, тупості генералів із великими погонами немає меж. Тобто говориш: "У мене є медики, у вас є потреба, є офіційні відрядження, є наказ МОЗ. Давайте ви робите заявку, ми вам привозимо людей. Додаткових витрат не треба, тут тільки всі вмотивовані". І тут починаються запитання: "А чому ви не підписуєте контракт?" Ті, хто хотів підписати контракт, – підписав. Хтось не може лишити батьків хворих, у когось діти, хтось не готовий змінювати життя і йти на військову службу, когось сім’я тримає. Ми не конкуруємо з тими, хто йде на контракт. Якщо ви не можете контрактом заохотити людей – ми можемо підставити плече і закрити цю дірку у вашій проблемі. Все зводиться до того, що ми ходимо по колу, говоримо, говоримо.

Геннадій Друзенко в студії Апостроф TV Фото: Дарія Давиденко / Апостроф

- Це через бюрократію?

- Це не бюрократія. Бюрократія була до цього, коли ми працювали з антитерористичним центром СБУ. Тоді було непросто, але там люди розуміли, про що йдеться. А тут знову за рибу гроші – ходимо по колу, бо немає порядку залучення медиків. Розробіть порядок залучення! Причому звертаємось не тільки я, Друзенко Геннадій, якого занесло в медицину. Є звернення комітету з питань охорони здоров’я, є звернення народного депутата і голови комітету Ольги Богомолець. Ми ходили до Полторака, до Муженка, обговорювали цю тему з головним військово-медичного управління. Але все зводиться до питання: а чого ви не підписуєте контракт?

У мене складається враження, що зараз для генералітету головний ворог не Путін, а ті добровольці, які просто не є людьми, які накази не обговорюють, а їх виконують. Так, ми не такі, але у своїй ефективності ПДМШ - кількістю пацієнтів, тим, що нас досі, попри позицію генералітету - комбриги, комбати просять не виїжджати, тобто ми напівлегально, але ми стоїмо безпосередньо в частинах. Генерал Луньов, який очолює ССО колись назвав ПДМШ медичним спецназом, і це та людина, із вуст якої дуже приємно чути такий комплімент. Отже, совкова свідомість, той рецидив совка, проти якого ми начебто воюємо на східному фронті, просто його зараз бенефіс у Генеральному штабі на Повітрофлотському. Або йдіть на контракт, або "нафіг з пляжу". Добре, ми підем. Але тоді, за що ми воюємо? За те, що українські жінки ще народять? Так тоді це "Совєтский Союз", тільки під жовто-блакитним прапором, тоді це точно не моя війна.

Якщо ми воюємо за цінності, якщо ми воюємо за інше ставлення до людини, якщо ми бережемо кожного солдата - так, це війна, у якій я готовий віддавати все. Якщо ми хочемо залишити сутність, а тільки перефарбувати прапор і змінити гімн - не хочу, щоб в жовто-блакитному прапорі нам підсовували рецидив совка.

- Як тоді вирішити цю проблему, про яку ви говорите – "совковість" наших генералів, які створюють перепони?

- Змінювати Верховного головнокомандувача. Насправді це вертикаль, яка дуже чітко відчуває сигнал - офіційний і неофіційний. Бо коли Петро Олексійович розповідає на камеру, що з будь-якої зброї відповідайте, і ледве там не беріть Донецьк, а ми знаємо з «полєй», від тих, кого ми лікуємо, що часто опечатують просто БК (бойовий комплект), хлопці ледве не контрабандою купують у своїх "опонентів" з того боку фронту, щоб відстрілюватись, то це таке неприпустимо фарисейство, і величезна ганьба. Я не бачу можливості змінити Генштаб без зміни Верховного головнокомандувача. Тому в жодному разі, за жодних розкладів я не буду голосувати за Порошенка на найближчих виборах. І зроблю все, що від мене залежить, щоб Верховний головнокомандувач змінився. Риба, як відомо, гниє з голови.

Геннадій Друзенко в студії Апостроф TV Фото: Дарія Давиденко / Апостроф

- Сьогодні воїни потребують державної концепції надання психологічної допомоги військовослужбовцям. За роки війни серед військових було скоєно більш ніж 800 самогубств. Як це зупинити? До речі, у ваших мобільних клініках передбачена психологічна допомога?

- Психологічна - не передбачена. Ми працювали з цим, ми були одними з піонерів, хто починав працювати з психологічною допомогою у 2015 році. У нас був дуже потужний психіатр - сам білорус, який давно живе в Нью-Йорку, політичний емігрант, він колись заочно поставив діагноз Лукашенку і мусив тікати. Він півроку відпрацював у парі з нашою українкою з Горлівки, яка теж була вимушена переїхати з окупованих територій.

Відкриваючи разом із військовими, якщо не помиляюсь, Харківський військовий мобільний госпіталь, ми знову наткнулися на ставлення совка, коли головне - виконувати накази і "від забора до обіду", це врешті-решт демотивувало цих людей. Замість того щоб розгорнути, щоб цей успіх продовжити, врешті-решт цей підрозділ наш, який називався "зверинец", бо він працював здебільшого з алкозалежними Збройних сил України, він був згорнутий, і на початку 2016 року ми його закрили. Власне кажучи, після того часу ми повертались до психологічної допомоги, але вже цивільному населенню. Зокрема, у нас такий десант, медичний, психологічний на Луганщину очолював завкафедри Одеського національного університету професор Костянтин Аймедов, який не просто надавав допомогу, а й вчив місцевих лікарів, як надавати допомогу, до речі, головний психолог Луганщини - це його колишній студент, бо місцеве населення перебуває під величезним стресом. Звідси - знижений імунітет, звідси - компенсатори на рівні зловживання алкоголем і наркотиками тощо. Якщо ще військові перебувають, скажімо, в якомусь фокусі уваги суспільства, то цивільне населення часто просто кинуте напризволяще в цьому.

- Тобто потрібно ще й працювати з місцевим населенням?

- Абсолютно. Ми ж боремось, напевно, не за квадратні кілометри і не за терикони, а за людей. Тоді ми маємо не тільки відвоювати землю, не тільки забезпечити, щоб туди не летіли кулі та снаряди, а й показати, що ці люди потрібні Україні. От це одна з місій ПДМШ. Бо часто ми приходимо і починаємо з якихось непорозумінь, особливо в нові локації. Але потім лікарі, умовно кажучи, з Галичини, Буковини, Волині, з Наддніпрянщини просто стають друзями, стають як рідними і своїм колегам на Сході і пацієнтам. Спільно саджають сади, навіть з окупованих територій приносять якісь подарунки. І те, що ми називаємо «зшивати Україну», тобто це та тканина, яку дуже важко після цього буде розірвати всяким політичним маніпуляціям і міфам. Достатньо цим людям підняти слухавку, почути один одного, щоб дізнатись, що ж насправді відбувається або на сході, або на заході України.

- На вашу думку, зараз на підконтрольній Україні частині Донбасу люди відчувають, що вони потрібні, що за них борються?

- З одного боку, звичайно стало краще. Є якась відновлена інфраструктура, будуються дороги. Хоча часто з цього робиться непотрібний пафос, коли три кілометри дороги біля Ізюмського моста заасфальтовано, а президент приїжджає розрізати стрічку. Але він прилітає на гелікоптері… А ми ж тою дорогою їздимо: тут півтора кілометри зроблено, а далі - знову ж ті самі ями. Після того як пішов перерозподіл бюджету з окупованих територій, упаковані, тобто начинені обладнанням лікарні навіть часто краще, ніж на мирній Україні, але бракує робочих груп. У Попасній ми зустрічали чудову установку для УЗД, здається, подаровану Червоним Хрестом чи ще кимось, але нею ніхто не вмів користуватися, і висіла табличка "Хочеш зробити УЗД - їдь в Сєвєродонецьк". І тут дисбаланс: з одного боку, з грошима стало краще, а з необхідною кількістю рук, мотивованих людей стало набагато гірше. Бо та армія, - мотивована, патріотична, яку я пам'ятаю у 2014-2015 роках, особливо пік - на 2016 рік, змінилася. Зараз стало більше заробітчан, тобто все більше людей, які приїжджають не з внутрішньою мотивацією. Адже, чому б ні - ліжко дають, пайку дають, форму дають, платять зарплату 10 тисяч, якщо на передовій - то ще більше. Такі міркування далеко не у всіх, але я говорю про тренди.

Геннадій Друзенко в студії Апостроф TV Фото: Дарія Давиденко / Апостроф

- У вас є позиція, бачення, як має бути вирішений воєнний конфлікт на Донбасі? Яким шляхом - миротворці, альтернатива мінському процесу, прямі переговори з Росією?

- Я думаю, що насправді немає розв'язки в якійсь найближчій перспективі. Треба вчитись жити як Ізраїль в стані війни. Росія нікуди не дінеться. Зараз вона схожа на загнаного звіра. Такі традиційні "спецслужбістські" прийоми не спрацьовують: там недотруїли Скрипалів, просто посміховисько на весь світ вийшло те ГРУ, якого боялися по всій планеті. У ПАРЄ не змогли докупити депутатів – провалилось. У Стамбулі отримали ляпаса. Я думаю, що в цій ситуації таке ущерблене російське самолюбство, ці фантомні болі імперії й амбіції можуть проявитися в якийсь примітивній агресії, коли почнуть більше стріляти, замість спецоперацій гатити з артилерії. І нам треба просто вчитися з цим жити. Воно нікуди не подінеться. Росія завтра не розвалиться і післязавтра не розвалиться. І вона не зможе просто сказати: окей, українці, ви живіть самі, а ми самі. Бо на відміну, наприклад, від Сполучених Штатів, які Британія як колонію могла відпустити, Росія без України, без Києва - це щось незрозуміле самим росіянам. Вся історіософія летить в тартарари.

Усе було зрозуміло: тут було хрещення, потім Київська Русь, потім прийшли монголи туди, і вона просунулась в ліси, потім приєднала назад свої історичні землі. Але якщо Київ окремо, точніше Україна - окрема держава, українці - окрема нація зі своєю історіософією і не дружня їм, то, очевидно, зараз для росіян, треба шукати інші корні. Хто вони? Спадкоємці орди, хто ще? Росіяни психологічно не готові до цього. Тому ми маємо готуватися до постійного тиску і розробляти концепцію країни, яка перебуває в стані війни.

Миротворці можливі в одному випадку - якщо їх формат буде влаштовувати Путіна. Це визнає і Волкер. Чи будуть такі миротворці, які влаштовують і Україну, і Путіна, не владу України, - я маю великий сумнів. Більше того, миротворці – інструмент, як мінімум, який викликає великі питання щодо ефективності. Нагадаю, що вперше миротворці, якщо не помиляюсь, були в 1948 році. Ізраїльсько-палестинський конфлікт досі не зупинений, досі стріляють, досі час від часу танками розбираються в секторі Гази. Друге - Кашмірський конфлікт - досі тліє, досі людей убивають. Краща ситуація на Кіпрі, де сторони розведені, не стріляють. Але Кіпр не об'єднався, більше п'ятдесяти років. У колишній Югославії, у Боснії голландські миротворці в Сребрениці настільки зганьбили саму ідею блакитних шоломів, коли єдиний геноцид, тобто ця бойня, більше семи тисяч беззбройних чоловіків, відбулась у них на очах. Тому сподіватись, що ООН наведе порядок там, де з однієї і з іншої сторони танків більше, ніж скажімо у німецькій армії, великі сумніви існують. Коли це буде маніпуляція – напевно, да, але так, щоб реально це влаштовувало Україну і український народ, я не думаю. Принаймні Ізраїль сподівається на свій ЦАХАЛ, при тому, що в Ізраїлі 5 мільйонів євреїв. А Україна, в якій десь під 40 мільйонів досі є, я б хотів, щоб насамперед розраховували на свої Збройні сили.

Новости партнеров

Загрузка...

Читайте також

​Корабля нема, а океан і дослідники є: як українська станція виживає в Антарктиді

Что делают люди на антарктической станции "Вернадский", как финансируется украинская экспедиция и какие важные исследования проводит, рассказал Евгений Дикий

Скільки "коштує" новорічний стіл: що, де, почому

Цены на основные продукты питания в Украине за год выросли в среднем более чем на 20%, и примерно на столько или даже больше подорожает праздничный стол украинцев к Новому году

Між цінностями й технологіями. Соціологічний етюд

Писатель Любко Дереш нарисовал социологический этюд, который должен помочь построить "общество сочувствия" в Украине

Новости партнеров

Загрузка...