Сергій Кривонос — генерал-майор запасу Збройних Сил України, перший заступник Командувача Сил спеціальних операцій ЗС України у 2016-2019 роках, заступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони України у 2019-2020 роках.
В інтерв’ю “Апостроф TV” він розповів, якою бачить формулу перемоги, на яких напрямках Росія піде у наступ цієї осені та чому не вірить у гарантії безпеки.
— Путін заявив про те, що якщо не вдасться завершити війну на його умовах, він буде намагатися її завершити збройним шляхом. Ви системно говорите і попереджаєте про те, що ця війна надовго. Що має зробити Україна і що робить для того, щоб не просто вистояти сьогодні, а перемогти завтра?
— Формула перемоги достатньо відома всім. Війна – це завжди про спроможності держави з забезпечення потреб армії, з виконання завдання цієї армії.
По-перше, це потужна економіка, яка б забезпечила [військових] від шкарпеток до дронів і ракет дальнього радіуса ураження.
Величезна кількість людей сприймає ведення війни як протистояння суто війська проти війська. І це не правильно, тому що в сучасній війні кількість війська важлива, але якщо воно своєчасно не отримує в потрібній кількості снаряди, дрони, пальне, боєприпаси, зброю, навчених і мотивованих людей, це вже буде зовсім інша армія.
Наше завдання, системними ударами, які ми почали робити останній рік, руйнувати російську економіку. Ще Черчилль сказав, що нафта – це кров війни. І для Росії нафта – це не просто кров війни,а кров існування Російської Федерації. І коштом продажу нафти, переробки нафти, Росія заробляє бюджет, який дозволяє утримувати великі збройні сили.
Перший квартал після нанесення системних ударів по промислових об'єктах, а саме по нафтопереробним заводах, показав, що наповнення російського бюджету зменшилось на 25%. Зараз ситуація ще краща для нас і ще значно гірша для Росії.
Звичайно, Російська Федерація має певні запаси для власної армії, але в неї закінчилися вже запаси для утримання власного народу, системи освіти і охорони здоров'я.
Простий приклад. Російська Федерація витрачає 10% власного бюджету на виплату грошової винагороди громадянам РФ в разі підписання контракту для служби в Збройних Силах Російської Федерації, бюджет охорони здоров'я і освіти значно менше разом у взяті.
— Це ж хороша мотивація для російського військового – гроші?
— У першу чергу не для російського військового, а для російських громадян.
Рівень зубожіння російської провінції дуже серйозний, і тому на цьому Путін грає. Саме коштом цього він вичищає всіх людей, які жебракують практично або живуть на межі виживання. Величезна кількість громадян Російської Федерації в Москві чи Петербурзі абсолютно не воюють, бо їхні зарплатні дозволяють існувати нормально.
Саме туди ми мусимо звернути свою увагу. І стосується це не тільки питання нанесення ударів по підприємствах на території цих міст, а в першу чергу по розхитуванні ситуації, по дестабілізації внутрішньої обстановки, бо саме цього і боїться Путін.
Вся провінція може померти з голоду, а голод в цьому році для Росії також один з ключових факторів. У них сильний неврожай, або, як сказав Путін, обмежений врожай. І у них уже торік були проблеми.
Тепер наше завдання – наростити зусилля, аби вони на наступний рік не змогли нормально проорати свої величезні поля, аби не могли до кінця зібрати і зберегти той урожай, який у них є.
Питання не в тому, що добре це чи недобре. Стосовно України, Росія давно порушила всі правила ведення війни і навіть просто людської поведінки. Чому ми мусимо залишатися джентльменами, коли нас намагаються системно убити і принизити?
— Ви також в одному з інтерв'ю сказали про те, що восени Росія може піти у потужний наступ на чотирьох напрямках. Де може бути головна битва цієї осені і за яких умов Україна може піти в наступ і вийти з оборони?
— Станом на вересень російська армія отримала достатньо велику кількість FPV-дронів різного призначення: денних, нічних, з оптоволокном й без. Ця цифра достатньо серйозна, я не хочу її озвучувати. Це показує, що ворог системно хоче продовжувати свої наступальні дії.
У нас в інформаційному полі була невеличка помилка, коли протягом останнього тижня ми радісно плескали в долоні, що росіяни не досягли своїх наступальних мрій протягом цього літа.
Треба зрозуміти, що це достатньо серйозно знову розслабило українське суспільство. Замість того, щоб консолідуватися, ми вже почали вважати, що війна практично закінчилася, росіяни видихлись.
Насправді ні, нам ще треба попрацювати, аби зменшити їхні спроможності.
Є ділянки, які достатньо цікаві ворогу і за останніх два тижні він закінчив передислокацію певних частин з однієї ділянки на іншу, десь створено на певних ділянках угруповання за рахунок повітряно-десантних військ Російської Федерації.
Так от, це Куп’янський напрямок. Захоплення Куп’янська дозволяє стратегічно вибудовувати потужну дорогу вздовж російсько-українського фронту.
Це показує, що вони намагаються створити умови для довгої війни. Вздовж Куп'янська, Куп'янськ-Вузловий, потім Лиман, потім Костянтинівка, далі Мирноград, Покровськ, далі нижче в сторону Запоріжжя.
Це дозволить ворогу достатньо швидко перекидати потрібну кількість сил і засобів на ті ділянки, які в них є, в першу чергу залізничним транспортом. Бо залізниця – це основний логістичний шлях постачання російської армії, що стосується забезпечення.
Наступне – Лиман. Лиман – це ключ до Слов’янська, а він – ключ до води. Один з таких стратегічних моментів, що Путіну потрібна вода. І, якщо він піде на заключення часткового перемир'я, однією з умов буде вода каналом Дніпро-Сіверський-Донець, і це дозволить забезпечити потреби Донбасу.
У першу чергу не для населення, яке там проживає, а для роботи підприємств для посилення російської економіки.
Наступне – це Мирноградсько-Добропільський напрямок. Закріпившись в районі Добропілля, росіяни отримують дорогу Добропілля-Краматорськ, яку я тисячу разів проїздив, починаючи з 2014 року, і розумію, за рахунок цього, вони зможуть вийти і створити умови з оточення нашого групування в районі Костянтинівки, Дружківки, Краматорська, Слов’янська. Все достатньо просто.
Наступне – це Покровський напрямок. Ну і нижче – це вже безпосередньо Запорізький напрямок. У них є сили і засоби на даному етапі, і вони їх зараз концентрують. Вони не тільки туди техніку кидають, але й людей, які вміють це робити. Плюс навчання “Захід-2025”. Це в комплексі буде достатньо активно працювати.
Вони, розуміючи, що у нас достатньо серйозна проблема з резервами на певних ділянках фронту, будуть намагатися розхитувати ситуацію на багатьох ділянках і дивитися нашу реакцію. І там, де у нас буде слабенько, там вони будуть і далі намагатися протиснутися.
— Наскільки висока ймовірність того, що, використовуючи навчання “Захід-2025”, що зовсім скоро розпочнуться в Білорусі, Путін знову може використати Лукашенка і білоруську територію для спроби ще раз йти на Київ?
— Така ймовірність достатньо серйозна.
І недоцінювати її було б неправильно, бо нам розповідали взимку 2022 року, що все добре, нічого не бачать, не бачать формування ніяких ударних угруповань.
Наразі ситуація практично та ж сама. І в нас кількість сил і засобів на певних ділянках зі сторони білоруського кордону, мабуть, не набагато краща. Так, у нас є інженерні фортифікаційні споруди, є вибудовані рубежі оборони. Але ще хотілося б, щоб на тих рубежах оборони була певна кількість людей.
— Це про те, де можуть вдарити росіяни. А як щодо українських наступальних сил, спроможностей й операцій?
— Знаєте, на війні рівень твоїх фантазій завжди спускається до рівня твоєї тренованості.
Коли ми ставимо питання, що там у нас з армією, я в першу чергу ставлю питання: "А що там у нас в тилу?".
Основні принципи ведення війни не змінюються століттями, тільки є розуміння сучасної технічної начинки. Коли економіка не мобілізована, коли навіть у Києві величезна кількість підприємств не працює на нашу армію, то що ви хочете від армії?
Коли в армії немає в потрібній кількості мотивованих, навчених і добре забезпечених державою людей, то все буде достатньо складно. Це не значить, що це повний провал, але все ж таки час виправити помилки, зробити робити цю домашню роботу.
Відповідно до закону про мобілізацію, у нас є сім основних компонентів мобілізації. Це економіка України, центральні органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, військові частини.
Військові частини все, що залежить від них, роблять і навіть більше. А ті, яких я перерахував, вони це зробили? Ні. Якщо з семи компонентів шість не працюють, то яким чином може справитися сьомий?
— Чи передчасно на вашу думку було ухвалено рішення дозволити виїзд за кордон 22-річних?
— З мого погляду, це достатньо шкідливе рішення з кількох причин.
Перше, ми не розуміємо, коли закінчиться війна і можемо розглядати, що війна продовжиться ще на один рік. І що буде тоді через два-три роки, коли ті, кого мали призвати, будуть за кордоном? Я більше ніж впевнений, що навряд чи вони повернуться поки будуть вестись бойові дії.
Наступне питання полягає в тому, що навіть в демографічному розумінні, це також може з часом, через 5-15 років, достатньо серйозно вдарити по спроможності людей мати дітей.
Держава не працює над тим, щоб молодь створювала родини, підтримки молодим родинам немає.
В армії потрібні свіжі, навчені, мотивовані хлопці, бо ніхто не воює краще, ніж 18-річні хлопці.
При правильній підготовці, мотивації, з людей можна готувати супервоїнів. Я можу навести приклад з власної діяльності, коли в 14-му році ми з молодих хлопців робили воїнів, які досі успішно воюють, вже 12-й рік, живі і виконують достатньо складні завдання. Чому? Тому що ми мали правильний підхід і в кожному нормально вихованому хлопці завжди є такий “пунктик”: він хоче почути відчути себе воїном, козаком. На цьому треба грати.
— Ви б пішли на зниження мобілізаційного віку?
— Так, але це не значить просто знизити цифру. Це значить, що за 2,5 роки ведення активних бойових дій, ми могли підготувати чудовий мобілізаційний резерв.
Я ще пропонував в 2019 році отримання молоддю при навчанні в старших класах і вищих навчальних закладах професії подвійного призначення, що значно підвищило б рівень наших мобілізаційних спроможностей.
Величезна кількість професій військового значення, які в цивільному житті можна отримати, у нас мають попит. У нас величезна кількість людей, які могли б абсолютно спокійно займатися ремонтом техніки. У нас нема фахівців.
У нас нема айтішних фахівців потрібної кількості. У нас нема ремонтників будь-якої техніки в потрібній кількості.
Що стосується піхоти, штурмових нових підрозділів, то за цей час можна було викувати, виростити, виплекати нове покоління реальних справжніх воїнів.
Найпростіший приклад – це уміла робота Третьої штурмової бригади, а вже Третього армійського корпусу. Вони вміють працювати з людьми, вміють мотивувати і вміють воювати. Чому ми не можемо брати за приклад їхній чудовий досвід?
— Ви бачите зараз передумови для того, аби говорити з Росією? Що думаєте загалом про той перемовний кейс і ті дипломатичні зусилля, які сьогодні відбуваються, які робить, і світ, і Україна?
— Я, звичайно, хочу, щоб війна закінчилася, але я не хочу, щоб війна закінчилася на умовах, які принизять Україну і зменшать її спроможності.
— Що нас принизить?
— У першу чергу, втрати територій, по-друге, вимоги Росії, що стосуються Євросоюзу і НАТО.
Що стосується НАТО, тільки сліпий не бачить, що це – всього-на-всього гарний плакат, який не виконує свою функцію. НАТО на даному етапі абсолютно не хоче, не може, не спроможне воювати з Російською Федерацією. Це реалії.
— Ви виступаєте за якийсь новий, можливо, військовий союз?
— Так. Європа давно вже деградувала в наявності воїнів, які спроможні захищати власні інтереси власних держав.
Скажу так, навіть з досвіду цієї війни, найкращі національності, які воюють в наших іноземних підрозділах, серед європейців, то, мабуть, це латиші і литовці. Це цифри і це те, про що мені розповідають.
Британці достатньо добре воюють. Так от, спиратися на тих, хто чітко розуміє загрозу з боку Російської Федерації і хоче її руйнування. Це, в першу чергу, Естонія, Латвія, Литва, Фінляндія, Швеція і Британія.
Навіть не Польща, бо Польща ще поки що не дозріла. Я неодноразово бував в Польщі і скажу так, не більше 30% спроможні воювати. Не те, що спроможні, хочуть воювати.
Поляки в певних моментах розглядають питання створення нового прошарку територіальної оборони Польщі за рахунок тих українців, які живуть в Польщі. Хочеш жити в Польщі? Іди в територіальну оборону Польщі.
Я думаю, що найближчі місяці цей законопроєкт уже буде на розгляді в їхньому сеймі. А вони прорахували, що та кількість українців, яка зараз є в Польщі, це близько 20-25 бригад територіальної оборони. І це серйозна цифра, навіть в погляду на російські спроможності.
— Зараз обіцяють гарантії безпеки, що все нібито буде прописано і Україна буде впевнена в тому, що Росія нібито знову не нападе, а якщо нападе, отримає по зубах. New York Times пише про те, що Україна не вірить в гарантії безпеки Заходу і шукає способи захистити себе, здійснює багатомільярдну програму нарощування озброєнь, яка фінансуватиметься Європою. Це наш єдиний шлях, самоозброюватись і шукати підтримку в Європи, щоб протистояти Росії і її партнерам, Північній Кореї, Китаю?
— Кількість зброї не визначає спроможності її правильно застосовувати. Це перше.
Друге, ще в 2019 році було рішення Ради Нацбезпеки і оборони, яке чітко визначало шляхи посилення обороноздатності країни. І ця програма була введена указом №200 у 2019 році.
Це був продукт моєї творчості і моєї команди. Саме цей документ чітко визначив, що треба зробити в цій державі, аби ворог не напав. У нас була спроможність, але, на жаль, влада заморозила цю програму.
Значно обмежувало б спроможності ворога і його бажання наступати розуміння, що в тій країні, на яку він хоче напасти, в кожній хаті є мотивовані громадяни, у кожній хаті є зброя, кожний громадянин пройшов військову підготовку, знає свій маневр, знає, що, де, як робити і розбирається на власних територіях, як у власній кишені.
Я не вірю в гарантії, тому що є приклад Будапештського меморандуму. Я вже не кажу за величезну кількість прикладів міжнародних договорів, які також не виконувались. В тому числі стосовно Чехословаччини в 38-му році, Польщі в 39-му році, країн Балтії в 40-му році. Нічого не змінилося на краще.
Ба більше, апетити Російської Федерації у певних моментах значно збільшились, так само як і спроможності з ведення війни.
Тому завдання номер один: розуміючи проблеми, які в нас є, готуватися до війни, бо хочеш миру – готуйся до війни.
