RU  UA  EN

Пʼятниця, 22 листопада
  • НБУ:USD 41.00
  • НБУ:EUR 43.00
НБУ:USD  41.00
Суспільство

Після 2020 року Росії потрібно буде випустити пар - Сергій Згурець

Сучасний формат протистояння охоплює всі сфери - від силової до війни в соцмережах

Сучасний формат протистояння охоплює всі сфери - від силової до війни в соцмережах Фото: Євген Котенко / Апостроф

У другій частині свого інтерв'ю "Апострофу" директор інформаційно-консалтингової компанії "Defense Express" СЕРГІЙ ЗГУРЕЦЬ розповів, які можливості повинна мати українська армія для того, щоб успішно відбивати російське вторгнення.

Першу частину інтерв'ю читайте тут: Є кілька ділянок, де існує небезпека вторгнення Росії - Сергій Згурець.

- Володимир Зеленський вже зробив певні призначення у військовій сфері. Зокрема Руслан Хомчак став начальником Генерального штабу Збройних сил України. Він є дійсно кадровим військовим. Але з іншого боку, він брав участь в трагічних для ЗСУ подіях під Іловайском. Чи зможе Руслан Хомчак дати щось нове Збройним силам?

- Мені важко оцінювати події в Іловайську. Я вважаю, що коли ти щось оцінюєш, то повинен мати певний досвід і розуміти ту відповідальність, яку несе начальник Генерального штабу чи посадова особа на конкретній ділянці фронту. Колись мене запрошували взяти участь в комісії у складі експертів для розслідування цих подій. Я відмовився. Але я в будь-якому разі вважаю, що людей, які мають бойовий досвід такого рівня у нас не так вже і багато. І до них треба ставитись, щонайменше, з повагою. Тому у мене немає жодних негативних оцінок щодо Руслана Хомчака чи Віктора Муженка. Зокрема Муженко, зміг згуртувати Збройні сили на початку, коли їх фактично не було, забезпечив управління військами і побудову оборони. Для цього власне і потрібні полководці.

Чого очікувати від Хомчака? У нас є плани розвитку Збройних сил, ухвалені в існуючих програмах. У нас є система оборони з принципами, які вже напрацьовані. Дії начальника Генерального штабу будуть залежати від того, чого хоче політичне керівництво. Умовно кажучи, армія – це меч, який вирішує завдання, а формулювання завдань перебуває за межами Генерального штабу. Якщо ми і далі продовжуємо окопну війну, то нічого не змінюється. Якщо ми готуємось знайти способи для більш ефективного відстоювання наших інтересів на територіях, які поки що нами не контролюються – це інша стратегія. Поки що політичного формування нових завдань не відбулося, а тому спекулювати на темі "що запропонує Хомчак" - абсолютно передчасно.

- Яким шляхом далі слід розвивати українську армію?

- Ми вже дійшли до певного рівня бойових можливостей і далі цим шляхом іти не можна. Зараз ми маємо зробити ставку на підвищення керованості, тобто на зв'язок, управління, РЕБ, засоби враження і адаптивні підходи, які примушуватимуть ворога завжди запізнюватись. Це означає, що ми маємо перейти від тупої прусської системи до гнучкої британської, де командир на полі бою розуміє місію, яку він має виконати, а не чітко розписаний план, за яким він має звітувати. Якщо нам вдасться перебудувати систему підходів до управління військами, то це буде честь і хвала саме військовому керівництву, бо в такому раз ми зможемо переграти росіян саме через інші підходи до управління. Нам треба вилізти, умовно кажучи, з танку, в якому страшно і нічого не видно, а бачити поле бою набагато ширше. Якщо це нам вдасться зробити, то це буде один зі шляхів перегравання російської сторони.

- Я чув думку, що нам треба розвивати сили спеціальних операцій, щоб асиметрично відповідати на різні виклики з боку противника.

- Сили спеціальних операцій я не назвав, хоча й вважаю їх одним з таких компонентів. Повторююсь, зв'язок, управління, РЕБ, засоби враження, а сили спеціальних операцій – це як раз той прообраз гнучкої адаптивної армії. Збереження існуючої масивної стандартної прусської структури поки що занадто обтяжливе для нас. Якщо почнеться серйозна масштабна війна, то ми втратимо авіацію, ППО, а бойові дії все рівно будуть тривати і цей тягар ляже на сухопутні війська і сили спеціальних операцій. Так що втрата декількох родів і видів війська цілком можлива, але це не означає, що втрата певних компонентів є ознакою програшу війни чи бойових дій. Ми маємо приклади, коли країни з меншим потенціалом витримували і перегравали більш потужні сили.

Сергій Згурець: "Збереження існуючої масивної стандартної прусської структури поки що занадто обтяжливе для нас" Фото: Євген Котенко / Апостроф

- Ви сказали про те, що політичного формулювання нових завдань поки що не відбулося. Як можна оцінити загальні погляди нового президента на ситуацію?

- Мені подобається, коли Зеленський каже, що Росія - агресор, що це наша територія і це є маркери, які для мене дуже важливі. Дуже показовим був його виступ на форумі айтішників, де він казав, якщо у нас немає доріг, давайте будувати дрони, які можуть пересуватися без доріг. Так от, цей підхід має бути поширений і на армію. Ми повинні перескочити ті прогалини, заповнення яких потребуватиме часу і грошей. Ми повинні знайти нестандартні підходи. Чому ми, розуміючи, що живемо у цифровому світі, не повинні створювати цифрову армію? Тому що цифрова армія – це як раз швидкість розуміння навколишнього оточення, швидкість передачі інформації, це допомога в ухваленні рішень. Саме швидкість процесів управління – це ознака цифрового світу. Не може армія окремо, жити за прусськими аналоговими підходами, а цифровий світ тим часом буде впроваджуватись в систему управління державою. Президент має поширити вимоги до цифрового світу й на армію, адже домінування в інформаційному просторі теж є елементом адаптивних збройних сил. Колись була пропаганда, солдати читали лише "Красную звезду", де було написано, які ми молодці. А тепер через соціальні мережі розмивається присутність людини на полі бою і вона часом відчуває себе дезорієнтованою, якщо читає ті речі, де написано лише про зраду. Раніше була теза про те, що хто домінує в повітрі, той виграє битву. А тепер можна сказати, що так само виграє битву той, хто домінує в інформаційному просторі. Тому що навіть, якщо ми навчимо офіцера чи солдата, дамо йому класну зброю, але не забезпечимо захист його міцного духу, то ми так само можемо програти. Про ці речі теж має думати нове керівництво.

- Вже був такий нестандартний хід з боку Голови Адміністрації президента. Давайте ми ініціюємо референдум з приводу початку мирних перемовин з Росією. Як ви до цього ходу ставитесь?

- Перекладання відповідальності на суспільство часом створює два ризики. Перший – це домінування некомпетентності, тому що так сказала більшість, а друге – розмивання відповідальності, яка безпосередньо лежить на конкретних посадових особах. Якщо порушена територіальна цілісність держави, то саме президент, і силові структури мають забезпечити інтереси держави.

Питання з референдумом, на мою думку, як раз виходить в зону, де починає розмиватися відповідальність і є ризик домінування некомпетентності.

- Тобто це більшою мірою емоційний вислів?

- Це вкладається в схему спілкування з суспільством через кнопку. Але раніше та кнопка була в телевізорі, а зараз ми вважаємо, що такий механізм можна перенести й на вирішення глобальних проблем. Якщо люди тиснуть на "подобається", то це означає, що ми робимо вірно – але то не завжди так. Є речі, які під гаслом "подобається" можуть привести до руйнування базових системних речей.

- Обстановка на фронті зараз дещо погіршилася. Ворог почав активно використовувати артилерію, заборонену Мінськими угодами. Чого слід чекати від Росії, в зв'язку зі зміною влади в Україні?

- Всі очікують парламентських виборів. Тому що зв’язка президентські вибори і парламентські – вона нагадує кавалерійську атаку. Це поєднання суперечить певним стандартним схемам. Чому важливо було президентські вибори і парламентські? Щоб ейфорія від одного заходу не впливала на інший захід. Поки що ми живемо з відчуттям ейфорії, яке може мати абсолютно інші наслідки, не завжди позитивні.

Сергій Згурець: "Поки що ми живемо з відчуттям ейфорії, яке може мати абсолютно інші наслідки, не завжди позитивні" Фото: Євген Котенко / Апостроф

З точки зору ворога, ця кампанія ще не завершилася і вони очікують, впливають і будуть впливати на процес парламентських виборів. Коли є загроза поширення хаосу або нестабільності, треба просто чекати. Думаю, що тут дії російської ворожої сторони є абсолютно прагматичним. Як тільки відбувається певне цементування або позитивні речі, будуть контрдії. Питання в тому, щоб ми на ці очікування росіян діяли не реактивно, а адаптивно. Щоб ми вмогли забезпечити такі механізми управління державою, які були б випереджуючими. Чи можна це зробити? Я не знаю, які люди приймають рішення та чи достатньо повноважень у президента самостійно приймати рішення. Тобто у мене питань більше, ніж потрібно. Я просто набираю фактаж для висновків.

- Тобто поки що нам не слід очікувати серйозної ескалації на Донбасі і якихось просувань?

- В цьому немає сенсу, тому що, з точки зору Російської федерації, якщо починати бойові дії, то треба вже йти далі аж до Ла-Маншу. Немає сенсу бавитись з однією областю. Якщо починати війну, то треба починати вже серйозну війну. І на пік бойових можливостей, якщо взяти статистику фінансової програми, росіяни виходять у 2020 році. В такому стані довго тримати організм неможливо, треба пар випускати.

- Або здавати назад, або йти вперед?

- Так, але у нас, крім нашого напрямку, зараз почалася мілітаризація Арктики. Є ситуація, пов’язана з Близьким Сходом. Ще треба почекати, тому що забагато точок напруженості з’явилось за останній час і ми не єдина точка, де може початися випуск пару для російської військової машини. Взагалі, ми дуже часто скочуємось лише на оцінку вогневого компоненту протистояння. А є ще економічний, політичний, інформаційний компоненти. Я намагаюсь усім пояснювати, що колись армія і простір були твердими, війська вишикувалися, провели коробочками бойові дії, постріляли та розійшлися. Потім ми перейшли в рідинну сферу, коли вода заливає все, загрози військам існують на всьому просторі, але війна завершується і річки входять в береги. Тепер ми перейшли у газообразний формат протистояння. Це означає, що війна ніколи не припиняється, протистояння є постійним і воно охоплює усі компоненти – від силового до соціальних мереж, які теж стали одним з елементів впливу на ворога чи на навіть на свої війська. Адже доступ до інформації став настільки простим, що став впливати на спроможність людини правильно оцінювати реальність.

Читайте також