Школярі однієї з бельгійських шкіл вирішили зробити жарт. Напередодні випускного вони організували костюмовану вечірку, на якій всі були вдягнуті в китайські костюми та соломʼяні головні убори, а пара хлопців — ще й у костюми панд. "Час коронавірусу", — так назвали вони своє фото. Такий недобрий жарт мережа не оцінила і справедливо назвала расистським. Однак те, що можна списати на перехідний вік та брак виховання у випадку підлітків, вже не виправдаєш нічим, коли ти дорослий.
Про велику кількість насильства — і психологічного, і фізичного — у звʼязку з пандемією коронавірусу свідчить розлогий список країн з відповідної статті в Вікіпедії. Випадки корона-хейту зафіксовані у всіх частинах світу — від Європи до Австралії та Океанії. В першу чергу агресія, особливо в перші тижні розповсюдження коронавірусу, була спрямована проти осіб азіатського походження. Але дуже швидко обʼєктом агресії стали інші люди, яких було запідозрено в інфікованості коронавірусом. Відмова в наданні місць проживання, відмова в послугах, ксенофобія, різні форми расизму, публічні приниження та побої — ось приблизний спектр корона-хейту сьогодні. Є серед цього списку і Україна, порівняно скромно, на тлі США чи Великобританії, вписавшись туди з випадком у Нових Санжарах.
В Україні, битій шістьма роками війни та різноманітних криз, та й в цілому не дуже уважній до почуттів різноманітних меншин, епідемія корона-хейту проходить у полегшеній формі — або, може, ми цього не діагностуємо. МОЗ України вчасно сформувало памʼятку для журналістів про те, як правильно писати про COVID-19. В ній багато уваги приділено тому, аби не стигмувати людей, що захворіли на коронавірус. Одним із центральних елементів у бюлетені МОЗ є наголос на тому, що коронавірус є не "китайською хворобою" чи "уханьською заразою", а проблемою всіх людей. А людина, котра набула COVID-19, не перетворюється на чудовисько, котре лише "заражає" та "поширює вірус", а залишається такою ж людиною, як і була раніше.
Необхідність обмежити емоційну епідемію корона-хейту така ж нагальна, як і потреба зупинити сам вірус. Невдовзі перед початком пандемії, у лютому 2020-го, британський епідеміолог Адам Кухарський опублікував книжку під назвою "Правила зараження: чому всілякі штуки поширюються і чому вони припиняються" — блискуче введення читача у світ вірусних стратегій, котрі однаково стосуються як епідемій, так і трендів, моделей поведінки чи ідей. Звісно ж, книга виявилася більш ніж на часі.
В ній автор, зокрема, пише про те, що наслідком соціального стигмування людей, що захворіли під час епідемії, є не лише погіршення морального клімату в суспільстві. Сама боротьба з епідемією через атмосферу таврування стає надзвичайно ускладненою. Через страх осуду багато випадків зараження залишаються просто незафіксованими. Підозра щодо хвороби створює атмосферу відчуження довкола людини, сімʼї або певної групи людей. А це, звісно, знеохочує людей повідомляти про захворювання, змушує їх приховувати власну хворобу. У свою чергу, це посилює розповсюдження захворювання і робить виявлення джерела захворювання практично неможливим.
Аналогічні попередження щодо небезпеки стигматизації робить і Всесвітня організація охорони здоровʼя. У своєму звіті за 24 лютого вони, окрім уже згаданого Кухарським висновку про те, що стигмування змушує людей приховувати власне захворювання, також вказують на два інших небезпечних наслідки. Людина, перебуваючи в атмосфері корона-хейту, буде до останнього відмовлятися просити про професійну допомогу. Окрім того, таке стигмування змушує людей нехтувати корисними звичками, котрі можуть врятувати життя їй та захистити інших.
Барикади у Нових Санжарах
В Україні стигмування людей, хворих на COVID-19, відбувається за тими ж стратегіями, що й у решті світу. Ксенофобія і синофобія (нетерпимість до Китаю та всього китайського, - "Апостроф"), поширення неправдивих чуток про хвороби відомих людей та політиків, таврування відомих людей та політиків, які заявили про те, що хворі на COVID-19, тощо.
Окрема історія корона-хейту — це ставлення до заробітчан, які повернулися з-за кордону. Кілька випадків поширення вірусу через людей, що повернулися з заробітків, спричинило хвилю ненависті до всіх заробітчан, не залежно від того, підтвердилося в них захворювання на коронавірус, чи ні.
У міжнародному "Керівництві щодо запобігання соціальному стигмуванню", на основі якого були розроблені вказівки українського МОЗ, пояснюється, чим викликаний такий страх перед коронавірусом: 1) це нова хвороба і багато речей про неї ми не знаємо; 2) ми часто боїмося невідомого; 3) цей страх легко привʼязати до якихось конкретних людей.
Така ситуація страху та невизначеності спрощує реакції людей, зводячи їх до простої формули: бий або тікай. Соцмережі підхоплюють цю тенденцію до спрощення і пропонують нам на час карантину ще й вихолощену форму реальності — лайк або дислайк. Дистанційованість та деяка анонімність, яку дає фейсбук, дозволяють нам не думати про наслідки нашого тролінгу, про довгострокові ефекти від наших "шеймів" та "хейтів". Тим часом у Польщі, як повідомляє GazetaWyborcza, відомий лікар-гінеколог наклав на себе руки через цькування в мережі — його звинувачували в тому, що він начебто заразив своїх пацієнток.
Читайте також: Темні сторони карантину: як боротися з епідемією домашнього насильства
Замкнута в квартирі, затиснута у формат соцмереж, свідомість людини породжує такі ж клаустрофобні ідеї. Вони відображаються як у приватних постах, так і в роботі журналістики. Популярне столичне видання опублікувало адреси київських будинків (як повідомили в СБУ, фейкових), де, начебто, було виявлено захворювання на коронавірус. Житомирська ОДА пішла ще далі й оприлюднила карту з "чумними районами", де були зафіксовані випадки захворювання. З точки зору журналістської етики, ці та інші випадки є прикладами порушення прав людини, оскільки стан здоровʼя людини є її приватною інформацією. З точки зору чисто людської етики — це глухе замикання людей всередині власної, схопленої панікою свідомості, помноженої десь на гонитву за клікбейтами, десь — на політичне замовлення (явне чи приховане) або на ще якусь "халтурку".
Страх робить людину примітивною і потворною. Як письменник я знаю, що людина варта більшого. Я не закликаю до персональної революції гідності — долати смертю смерть нас вчать святі наставники та апостоли. Я закликаю бодай до маленької демонстрації гідності. Ця демонстрація гідності могла б проявитися в тому, що ми зможемо залишитися людьми навіть в такі непривітні часи, як наш, і в таких неприємних місцях, як соцмережі.
Продукти, передані переселенцями для українців, які опинилися на обсервації в Нових Санжарах
Ця особиста демонстрація гідності може носити два аспекти — прикладний і, сказати б, ліричний.
Прикладна її частина, гадаю, найкраще втілена в тих простих кроках, які рекомендує ВООЗ у вже згаданому звіті щодо подолання стигмування. Роби свою справу, радять там. Кожен з нас на своєму місці може відіграти свою роль не лише в перериванні ланцюжків поширення коронавірусу, але й у перериванні ланцюжків корона-хейту. Серед важливих рекомендацій, які наводить даний документ, я б хотів відмітити дві: залучати соціально впливових людей та долучатися до позитивних ініціатив. Дуже важливо, аби кожен, хто почувається винагородженим увагою своєї аудиторії, долучився до применшення стигмування в суспільстві. Як це можна зробити? Через публічне розʼяснення моральної та фізичної шкоди (про них ми писали вище), яку можна завдати людям через таврування.
Другий елемент — долучання до позитивних ініціатив — також значною мірою допомагає стабілізувати наш човен від зайвого розхитування. Одна з таких ініціатив — кампанія #ДоброНаДивані, ініційована Проектом розвитку ООН в Україні. Суть цього простого, але правильного челенджу — у тому, аби розповісти на відео про корисні справи, якими ти займаєшся на карантині. Зняв себе – передай естафету двом друзям. Ну і відміть в пості гештеґ #ДоброНаДивані. Такий простий челендж – найкращий спосіб реагувати на злість та роздратування. Замість того, аби вступати з ними в бій, варто просто переставити себе на інші рейки і ділитися конструктивом.
Друга частина нашої демонстрації гідності, як я пообіцяв, лірична. Для декого це слово буде, в кращому випадку, евфемізмом до слова «непрактична», а в гіршому — до слова "безглузда". Кожному з нас варто зрозуміти, що ланцюжки ненависті перериваються на нас. І тільки від нас залежить, чи продовжимо ми їх, чи зупинимо. Пророку Мухаммеду приписують приблизно таку думку: немає більшого нектару, аніж отруйні слова, які ти вже хотів сказати, але вчасно проковтнув. І найкраще зупиняти ці слова не тоді, коли вони вже виходять з нас, а тоді, коли вони щойно починають в нас входити. Це міг би бути ще один челендж — тихий і непомітний. Просто відмовлятися читати і слухати те, що завідомо несе в собі ненависть. Ескапізм? А як на мене, свобода вибору. Це моє усвідомлене рішення, мій конструктивний вибір — у що вкладати свій час, увагу, свою свідомість. Без нас світ не завалиться. А от наші власні справи за нас ніхто не зробить.
Бджола летить туди, де пахне медом. В більшості з нас зараз — чимало вільного часу. І безліч незакінчених справ, непрочитаних книг, недодуманих думок. В нас є, зрештою, наша сімʼя і спільний Великодній сніданок, хай, може, й по скайпу. Це — наш мед. Чому б не трудитись над ним?
Муха теж летить туди, де пахне медом. Але по дорозі вона завжди знайде собі щось іще.
