Інтернет-видання «Апостроф» підбило підсумки конкурсу для студентів, які здобувають вищу освіту за спеціальностями «Журналістика», «Філософія», «Економіка», «Політологія» та «Міжнародні відносини». І представляє вашій увазі конкурсну роботу переможниці в категорії «Статті з політичної тематики» Тетяни Чабанюк.
Людина ХХІ століття поєднує у собі дві досить суперечливі характеристики. Завдяки розвитку інформаційних технологій та їх впровадження у всі сфери нашого життя вона стала таким собі космополітом: незважаючи на те, де я перебуваю, я завжди можу опинитися будь-де та в будь-який момент. Це не проблема зв’язатися із іншим кінцем світу або жити в Україні, а роботу мати, наприклад, в Австралії. Також, дякуючи безкінечному онлайн-потоку інформації, створюється постійна присутність та залучення у світові події. Весь світ, як на долоні – це саме про наш час. Складні інформаційні системи неймовірно полегшили наше життя. Тепер все, що нам потрібно, - це лише правильно натиснути на ту чи іншу кнопку на приладі й завжди тримати у голові всі ваші коди та паролі. Цей шалений прогрес зробив нас незалежними та подарував можливість бути володарем власного життя, незважаючи на час і простір. Головне, щоб ловила мережа, а решта – якось буде.
Проте така свобода поступово одягає шати рабства і перетворює Homo sapiens в Homo informativus, у якої залежність від тотальної інформатизації та автоматизації вже тече у венах від самого народження. Наша сила перетворюється у вразливість та безпомічність. Разом із процесом створення технологій, які полегшують наше повсякденне існування, прослідковуються негативні тенденції та поява загроз, які уже зараз змушують перебувати у напрузі все людство. Мені хотілося б розкрити основні виклики інформаційного суспільства, з якими ми вже активно стикаємося, проте приділяємо їм недостатньо уваги.
Штучний інтелект та роботизація
Я впевнена, що більшість із вас бачили або хоча б чули про фільм «Термінатор», який спричинив неабиякий ажіотаж у 80-ті роки, коли вперше з’явився на екранах. Саме відтоді почав формуватися образ злого робота-гуманоїда, що ввірветься на нашу планету та не зупиниться ні перед чим для виконання головної місії – знищення людської цивілізації. А згодом прийшла мода на виробництво фільмів такого штибу, де робот постає у ролі антагоніста. Із часом тенденція пішла у зворотному напрямку: люди активно почали працювати над детальним дослідженням штучного інтелекту. І тут знову свою роль відіграв кінематограф: виходить стрічка «Двохсотрічна людина» (1999), яка розриває попередньо створений шаблон. Перед нами постає робот, який виявляється набагато людянішим, ніж сама людина, а також здатен тепер уже не на руйнування, а на створення та покращання умов нашого з вами існування. Можна сказати, що саме після цього знакового фільму починається дискусія щодо ролі роботів у майбутньому людини.
Наразі ми можемо спостерігати пришвидшені темпи роботизації, заміну людей роботами на виробничих процесах та у деяких професіях (наприклад, сфера обслуговування, медицина тощо). Роботи вже уподібнюються нам. Знаменитий робот Софія вільно спілкується на різноманітні теми, її міміка налічує понад 60 видів емоцій. У 2017 році вона отримала громадянство Саудівської Аравії та є бажаним гостем на багатьох заходах. Штучний інтелект стає для нас чудовим водієм (режим автопілот), надійним другом, який знає все що завгодно (Cortana, Siri, чат-бот психолог тощо) або чудовим гравцем, який із легкістю може скласти нам компанію у шахах. Але цими технологіями можна скористатися зовсім інакше: роботів замість друзів можна перетворити на солдатів, штучний інтелект запрограмувати на сіяння розбрату та хибних явлень у мережі. Людство буде вимушене зіткнутися із визначенням ролі штучного інтелекту у нашому житті, регулюванням питання правового статусу роботів та створенням нових законів сучасної інформаційної реальності. Особливу увагу слід звернути на запобігання використанню нових технологій у військових та маніпуляційних цілях.
Війна за реальність
Розвиток інформаційних технологій приніс із собою новий великий вибух, що ознаменував початок масового поширення та споживання інформації. Починаючи із винайдення телеграфу у ХІХ столітті, право на її володіння стало загальнодоступним та невід’ємним. Із кожним днем людина все більше і більше звикала до постійного процесу збільшення дози даних, які їй надходять за день. У ХХІ столітті цей обсяг уже неможливо точно виміряти та осягнути, а постійний потік інформації тепер не сповільнити. Унаслідок таких процесів почали виникати побічні ефекти перенасичення матеріалом, які суттєво стоять на шляху розуміння сьогоднішнього стану речей та нашої реальності. Правда та об’єктивність тепер ходять поруч із фейковими новинами, які не дають їм вирватися із їхнього полону. У свою чергу, прогрес зробив кожного із нас творцем новин, надав повноцінне право вважатися журналістами та ще й дав змогу кожному відчути себе експертом із того чи іншого питання завдяки коментуванню у соціальних мережах. Із «диванних» експертів ми доросли до «мережевих», і тепер у нас є всі шанси бути почутими. Саме такий сучасний підхід до творення інформації став справжньою проблемою у боротьбі із фейками, а поширення та лайки зробили цей процес незворотнім.
Соціальні мережі перетворилися на справжніх творців нашого інформаційного поля. Вони активно збирають про людей найрізноманітніші дані, а потім використовують їх для маніпулювання думкою напередодні виборів (процес проти компанії CambridgeAnalytica) або поміщають тебе у бульбашку фільтрів, яка відокремлює кожного від будь-якої інформації у мережі, що не відповідає нашим стандартним уявленням. Так, кожен із користувачів потрапляє у пастку комфорту, де йому намагаються нав’язати тільки одну із площин реальності. Аналогічна стратегія притаманна і пошуковим системам.
У майбутньому ми дійсно можемо розпочати справжню війну за реальність, де знаходження істини буде прирівнюватися до виграшу у лотерею. Перед нами постає виклик формування правого захисту персональних даних від їхнього несанкціонованого використання та продажу будь-яким суб’єктам, які можуть ними скористатися у антигуманних та протизаконних цілях. Це також стосується вразливості банківських даних, які є легкою здобиччю для викрадення.
Критична інфраструктура
Людство полегшило собі життя, коли почало переходити на автоматизацію та з’єднувати керування багатьма речами через комп’ютерну мережу. Це породило нову систему управління та контролю за елементами критичної інфраструктури, яка відтепер ґрунтується на новітніх технологіях. Вони дозволяють якісніше відслідковувати їхній стан та попереджувати про можливі ускладнення. Але використання інформаційних технологій та під’єднання до всесвітньої мережі таких державно-значимих об’єктів, відкрило двері для їхньої вразливості.
У наш час не потрібно розпочинати повномасштабну війну, де будуть задіяні всі види озброєння для знищення ворога. Ні, таких великих затрат тепер не потрібно. Формула проста: один або кілька хакерів + комп’ютери = відключення «систем життєзабезпечення» держави. Достатньо перервати діяльність електростанцій – і в країні почнеться хаос. Якщо ще й втрутитися у систему водопостачання – можна вважати, що завоювання та підкорення пройшло успішно.
Я навела лише один із можливих сценаріїв. Шляхи для досягнення мети можуть змінюватися відповідно до поставлених цілей. Яскравими прикладами вразливості критичної інфраструктури можуть слугувати кібервійни між Росією та Естонією у 2007 й Росією та Грузією у 2008, коли РФ спромоглася паралізувати роботу банківських систем країн і, таким чином, ізолювати ці країни від навколишнього світу. Після цього слідувало тривале відновлення, яке потребувало залучення допомоги іноземних спеціалістів.
Тому нам слід серйозно поставитися до захисту «систем життєзабезпечення» здорового та повноцінного функціонування держави. Потрібно розробити правове регулювання кіберпростору (в тому числі правила введення війни у цьому середовищі), вкладати гроші в покращення систем захисту критичної інфраструктури, розвивати національний ІТ-продукт, створювати своє програмне забезпечення та постійно відпрацьовувати механізми моделювання атак та контрзаходів у відповідь на них. Не потрібно чекати нападу, щоб почати прямо зараз удосконалювати свої системи захисту та нападу. Хочеш миру – готуйся до війни, краще й вигадати не можна…
Я зосередилася лише на трьох аспектах нашої інформаційної вразливості, що у майбутньому можуть мати для людства непередбачувані наслідки. Якщо говорити відверто, то їх набагато більше. Кожний наведений мною пункт можна розбити на дрібні частинки і дослідити їх окремо. Це допоможе чіткіше сформулювати наші здобутки, перспективи та небезпеки. Проте за глобальними питаннями інколи не видно суті всіх речей. Втрачається нитка Аріадни, щоб допомогла нам, як Тесею, вибратися із лабіринту Мінотавра. Тому саме із цією метою хочу поставити у кінці такі запитання: чи пристосовані Ви до життя в офлайні? Здатні віднайти відповідь або щось зробити без «Googleна допомогу»? На жаль, більшість відповідей буде негативними. Мушу визнати - і я попливу за цією течією.
Чи не час по-новому поглянути на інформаційне суспільство, поки ми цілком не відцифрувалися? Кожному слід проаналізувати все самотужки. Ми ж вільні у своєму виборі та рішеннях, чи не так?...
