У суботу, 11 липня, виповнюється шість років від дня ракетної атаки під Зеленопіллям, яку здійснили російські артилеристи за допомогою реактивних систем залпового вогню "Град". Удар було завдано з території, яку Україна не контролювала. В результаті обстрілу, тільки за офіційними даними, 19 українських військовослужбовців загинули, а 93 отримали поранення.
Атака біля Зеленопілля стала першим, найбільш вагомим доказом участі ЗС РФ у війні на Донбасі влітку 2014 року. В подальшому артилерійські обстріли через кордон, на які українські військові не могли відповідати, через побоювання спровокувати повномасштабне вторгнення російської армії, стали головним чинником невдач ЗСУ в прикордонних боях. Що сталося 11 липня 2014 року, розповідає військовий історик, науковий співробітник Чернігівського обласного історичного музею ім. В. Тарновського МИХАЙЛО ЖИРОХОВ.
Починаючи з квітня 2014 року, контроль над українсько-російським кордоном став головним чинником успіху збройної боротьби проросійських бойовиків в районі Слов'янська - Краматорська, а також загального успіху так званої "російської весни" на Донбасі. Тому немає нічого дивного, що росіяни доклали максимум зусиль для того, аби вичавити звідти українських прикордонників.
Вже у травні на місця дислокації прикордонних застав, а також пункти пропуску здійснювався постійний тиск - насамперед, з боку незаконних збройних формувань. Російські прикордонники забезпечували вогневу підтримку під час прориву колон "військторгу", а російський спецназ масово мінував шляхи постачання. Характерний приклад - 28 червня 2014 року в зоні відповідальності відділу прикордонної служби "Свердловськ" бойовики атакували колону прикордонників та 72-й мехбригади ЗСУ. Причому спочатку були підірвані два радіокерованих фугаси, а потім почався обстріл зі стрілецької зброї. В результаті було поранено двох прикордонників та пошкоджено три УАЗи (всі залишилися на ходу).
1 липня росіяни припинили роботу основних пунктів пропуску "Гуково", "Куйбишево" й "Новошахтинськ", що було першим "дзвіночком" щодо різкого погіршення ситуації у прикордонних районах.
Потім різко посилилася бойова активність бойовиків вже на території України - вони стали доволі ефективно застосовувати "блукаючі" 120-мм міномети та протитанкові ракетні комплекси, чого раніше не спостерігалося. Пізніше стало відомо, що саме 10 липня в бій вступили бойовики Гіркіна (Стрєлкова), які вийшли зі Слов'янська та були "розбавлені" місцевими мешканцями, котрі пройшли підготовку в таборах на території Ростовської області.
Читайте також: Бої за Слов'янськ: чому Ігорю Стрєлкову вдалося уникнути загибелі
Попри ці заходи, угруповання ЗСУ потроху брало під контроль ситуацію на Донбасі, поступово перекриваючи кордон армійськими частинами. Тому, в якийсь момент, російські куратори "повстання" вирішили використати артилерію ЗС РФ.
Переломним моментом стали події 11 липня 2014 року під Зеленопіллям. Варто нагадати, що до цього моменту командування силами АТО наказало угрупованню сектора "Д" перекрити 80-кілометрову ділянку кордону від Суходольська до Пархоменко.
Основою оборони та головним вузлом постачання "ізварінського" та "краснодонського" угруповання був польовий табір Держприкордонслужби в районі Зеленопілля. Створений в кінці червня, він, серед іншого, перекривав ростовську трасу, по якій можна було забезпечувати постачання Красного Луча через пункт пропуску "Довжанський".
Саме туди і здійснили майже 600 кілометровий марш десантники 79-ї аеромобільної бригади під командуванням підполковника Максима Миргородського (позивний "Майк"). Можливо, саме прибуття великої колони - крім десантників в ній були містоукладчики та інша інженерна техніка, стало приводом для застосування росіянами РСЗВ "Град".
Перед початком обстрілу за базовим табором пильно стежили. Це було зрозуміло, хоча б по тому, що 4 липня в районі табору впав безпілотник, в якому впізнали "Орлан-10" російського виробництва.
Російський "Орлан"
Кривава розв'язка наступила о 04:30 11 липня. Як потім стало відомо з розслідувань іноземних фахівців, які скористалися супутниковими даними, в цей час 14 установок РСЗВ БМ-21 "Град" російської армії вийшли на так званий "нуль" (вузька смуга вздовж кордону) та з території, яку Україна на той момент не контролювала, завдали масованого удару по табору в районі Зеленопілля.
Його наслідки були катастрофічними. Річ у тім, що прикордонники та бійці 24-ї механізованої бригади, які перебували в таборі, не займалися інженерним обладнанням позицій - не було ані елементарних "щілин", ані капонірів для техніки. Попри близькість до території РФ, як згадують очевидці, у військовослужбовців спостерігалася розслабленість - чого вартий, наприклад, кінотеатр під відкритим небом, в якому вечорами збирався весь табір.
Саме тому кількість загиблих, а особливо поранених була просто жахливою. Більшій частині поранених було неможливо надати допомогу, оскільки після атаки росіян, по табору відразу завдала удару пара "Градів" бойовиків - з боку захоплених Ровеньків. Одночасно до обстрілу підключилася батарея 120-мм мінометів, додаючи хаосу. Весь обстріл тривав близько 30 хвилин. Ще близько години після цього рвався боєкомплект, якого тут було більш ніж достатньо.
Читати спогади тих, хто вижив просто страшно: "Коли закінчився обстріл, почали збирати поранених і загиблих. Деякі тіла були в жахливому стані. У одного з військовослужбовців вивалилися всі нутрощі, він лежав, тримав їх руками і весь час кричав: "Мама!". Його вже неможливо було врятувати ".
Загиблих зібрали на три вантажівки "Урал". До тих, кого не можна було впізнати, прикріплювали листки з прізвищами або іншими даними, які вдалося згадати. Поранених звозили на БМП в будиночки та корівники фермерів, які перебували в низині".
Лише через кілька годин після обстрілу вдалося сформувати колону, куди зібрали поранених та загиблих. Однак під час відходу від табору бойовики завдали по ній мінометного удару, при цьому загинув один військовослужбовець. Колона була змушена повернутися і лише з другого разу дісталася до позицій батальйону 79-ї бригади біля Дякова. Особливо важких звідти забирали вертольотами, а інших - відвозили автомобільними колонами в напрямку Амвросіївки.
Близько 12:00 вцілілий гарнізон висунувся в найближчу посадку й зайняв оборону - всі чекали повномасштабного наступу росіян.
О 23:00 російські "Гради" завдали нового удару вже по нових позиціях, причому більшість снарядів були запалювальним. Внаслідок цього загорілися пшеничні поля. Дерева в посадці захистили людей від уламків "Градів", і втрат від цього удару не було - лише кілька поранених. Через палаюче пшеничне поле довелося відійти до висоти. Десантники вирушили до командного пункту в Дяково.
Всього в ході обстрілів базового табору в Зеленопіллі загинуло 30 військовослужбовців ЗСУ та 7 прикордонників, ще 120 осіб отримали поранення різного ступеню тяжкості або були контужені (за офіційними даними - 19 загиблих та 93 поранених). Було втрачено дуже багато дефіцитної вже на той момент автомобільної техніки, а також три гаубиці Д-30, три танки Т-64БВ (які, щоправда, були несправними).
Серед загиблих був і полковник ДПСУ Ігор Момот, який тоді був призначений заступником начальника Східного регіонального управління. Він був прекрасним організатором й загинув на бойовому посту. Ця втрата вкрай негативно відбилася на бойовому дусі прикордонників.
Полковник Ігор Момот
Найбільш ініціативні офіцери зробили висновки з трагедії під Зеленопіллям. Краще за всіх про це сказав перший заступник командувача АТО генерал Віктор Назаров в своєму інтерв'ю: "Мене не просто дивувало, дратувало, коли солдати вважали, що копати окопи - це не солдатська робота. Що хтось замість них повинен прийти та їх викопати. Це говорить про те, що не було відчуття небезпеки, не було розуміння, яким чином треба забезпечувати безпеку ...
Це знову ж таки до питання навченості особового складу та розуміння своїх завдань... Штабом АТО на той момент було відправлено у війська і доведено до частин не менше трьох розпоряджень, які визначали, яким чином організовувати службу на блокпостах, виконувати завдання з прикриття та ізоляції Ми завжди вимагали, щоб командири прив'язували свої позиції до об'єктів нежитлової інфраструктури - фермам, МТС, станціям, заводам. У таких місцях були підвали, укриття, де можна маскувати техніку і ховати особовий склад.
На жаль, не все це виконувалося...
Після 11 липня біля багатьох старших офіцерів Генерального штабу ЗСУ виникло відчуття, що Зеленопілля - це прелюдія до масованого наступу російської армії.
Той же Назаров згадував: "Пригадую, у Муженка (Віктор Муженко, начальник Генштабу, -" Апостроф ") відбулася розмова з президентом (Петром Порошенко, -" Апостроф ") в ніч з 13 на 14 (липня). Той запитав - ну що, це агресія, війна? Муженко відповів, що можливо, не будемо виключати і такого варіанту".
Цілком можливо, що ці побоювання мали під собою якісь підстави, оскільки саме в ці дні росіяни стали масово пересуватися колонами на прикордонній території в напрямку захоплених бойовиками районів. І в якийсь момент одна з російських колон в районі Сніжного потрапила під згубний артилерійський обстріл. Можливо це стало протверезним душем і для російських генералів, які почали розуміти, що війна з Україною не буде легкою прогулянкою.
Далі були бої в районі Саур-Могили, спроби відрізати наше угруповання від кордону й нарешті, вихід з напівоточення. Але все це буде попереду - першим же актом російсько-української війни влітку 2014 року були та залишаться події під Зеленопіллям 11 липня 2014 року.
