Які інструменти може використовувати Україна, якщо Росія та Білорусь перемістять гібридну атаку мігрантами до наших кордонів, та хто допоможе нам в разі повномасштабного наступу військ РФ на Україну? На ці питання в ефірі Апостроф Live на Апостроф TV відповів директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння ВАЛЕНТИН БАДРАК.
- Чого очікувати Україні у зв’язку з ситуацією на білорусько-польському кордоні? Ми розуміємо, що це зараз один із фронтів гібридної війни, а Україна не є членом НАТО і ніхто не вступиться за нас, якщо мігранти почнуть лізти до нас. До чого нам готуватися?
- Ви вірно сказали, що це гібридна війна і такий спосіб впливу. Безумовно потрібно виокремити кілька рівнів. Перший рівень політичний. І те що було заявлено міністром закордонних справ Кулебою про необхідність координації дій України і НАТО - це дуже вагомий аспект.
Потрібно готуватися. І ми розуміємо, що Україна є форпостом західного світу. Ми мусимо тут демонструвати, умовно кажучи, свої зуби свої для того, щоб відлякати ворога.
Другий рівень - це максимальна підготовка. І тут дуже важливо залучати сили територіальної оборони. Зараз це надзвичайна можливість і необхідність у цьому.
Закон про національний спротив вже ухвалили і ми маємо його чимось наповнювати. І саме тут потрібно створювати можливості для застосування різних силових структур. Тобто потрібно готувати Нацгвардію, поліцію, прикордонників, а не тільки армію.
З іншого боку це для нас дуже вагомий урок для того, щоб більш раціонально переозброюватися. Ми втратили фактично сім років і переозброєння було лише ремонтом і частковою модернізацією армії, а сьогоднішня ситуація вимагає нових технологій, зокрема роботизації і автоматизації.
В такій сфері як стримування подібних ситуацій, мають дуже багато чого робити не лише люди, але й автоматизовані машини, дистанційно керовані машини - і це дуже важливий елемент. Ну і звісно - розвідка.
Так само, дуже важливо почати активну роботу з населенням в тих регіонах, щоб підготувати людей до достатньо серйозної взаємодії з силовим сектором, з безпековим сектором держави. Зокрема, щоб навчати населення окремим діям і готуватися до небезпечних сценаріїв. Тому що сьогодні існує цілковита загроза створення військового прикордонного конфлікту і використання цього конфлікту для атаки з території Білорусі, зокрема російських військ і спільного угруповання.
Це дуже ймовірний і небезпечний сценарій. Тому що використовується цивільне населення "всліпу" і створюються для нас додаткові перепони. Так само, як колись в 2014 році використовувалося населення східних регіонів України для того, щоб стримувати хід армії на схід. Тому це питання комплексне, яке потребує багатогранної підготовки і дій. Тобто тут не можна діяти лінійно, виключно армією. А потрібна дуже серйозна робота, зокрема створення фактично парамілітарних груп.
Наша влада не допрацювала в тому, що не ухвалила закон про приватні військові компанії і не створила їх, а могла б. І якраз ось ці військові структури могли б створити дуже серйозну допомогу у забезпеченні безпеки держави.
- Тобто зробити як іноземний легіон?
- Звісно. Я вважаю, що це має бути поштовхом для комплексної, багатокомпонентної роботи. Тим паче, що у нас нова воєнна доктрина - Стратегія воєнної безпеки, яка вперше передбачає всеосяжну оборону.
Тобто не лише армія боронить державу, а вся країна, весь народ бере участь у цьому. Тому ми мусимо використовувати будь-які можливі для нас способи: приватні військові компанії, територіальна оборона - це можуть бути наші виключні козирі разом з високими технологіями.
- Чи можемо ми розраховувати на зовнішню допомогу, якщо міграційна криза із точки Білорусь-Польща переміститься в точку Україна-Білорусь?
- Ми завжди можемо розраховувати лише на власні сили.
Хоча сьогодні є певна відмінність. Вперше за всю історію цієї війни іноземна країна, а саме Велика Британія наприкінці минулого тижня заявила про готовність направити 600 спецпризначенців в Україну. Це дуже важливий психологічний елемент, який може призвести до антипутінської коаліції в майбутньому і фактично почати спільні дії з такими країнами, які будуть готові це робити, тому що, на жаль, Путіну вдалося внести дуже багато розбрату у НАТО.
Ми знаємо, що за часів Трампа Вашингтон з Анкарою фактично посварилися, а зараз Північний потік-2 розвів Німеччину і Сполучені Штати в цій ситуації. Тому фактично треба нові зусилля для того, щоб готуватися.
Україна, яка є форпостом західного світу, має вимагати більшої уваги, більшої допомоги і нещадно критикувати такі речі, які лунали з Німеччини про те, що "недопустимо використовувати Байрактари" чи про те, що "Німеччина не хоче нам постачати летальну зброю" – тому що вона продалася фактично за бізнес з Росією. У цій ситуації Німеччина виступає вже не українським партнером, а спостерігачем за цією ситуацією.
Тому все це ми маємо враховувати, але розраховувати лише на себе.
