Потужний вплив медійної системи під час війни на рівень інформування громадськості, суспільні настрої та рівень довіри до сил оборони країни неможливо недооцінювати. Безперечно, журналістські стандарти під час війни зазнають змін та знаходяться під впливом вимог "воєнного часу". Головною метою ЗМІ в сучасних надскладних умовах, в яких опинилася вся країна та її громадяни, є висвітлення актуальної, достовірної інформації для населення, уникаючи при цьому завдання шкоди стратегічним планам України на шляху до повної незалежності її територій та ходу війни.
Свобода ЗМІ у демократичних режимах є підґрунтям для гарантування свободи вираження поглядів та свободи інформації, що в свою чергу є одним із основоположних прав людини, закріплених Загальною декларацією прав людини 1948 року та Міжнародним пактом про громадянські та політичні права.
Разом з тим, існування воєнної цензури з кожним днем протистояння Україною анексії її територій та відвертого насильницького, неприкритого повалення державного ладу, набуває нового змісту та нової мети. В першу чергу це пов’язано із вимогами безпеки країни, недопущення розголошення відомостей, які потенційно може використати ворог на свою користь, недопущення паніки серед населення та інших факторів, нехтуючи якими ЗМІ можуть нанести невиправну шкоду.
Воєнна цензура, як і будь-яка інша, - це, насамперед, обмеження та контроль. В умовах введеного воєнного стану на території України з 24 лютого 2022 року допускається тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Неможливо стверджувати, що такі обмеження не стосуватимуться і ЗМІ.
В нашій державі основним актом, що регулює питання обмеження свободи слова, є Конституція України, положенням статті 15, де зазначено, що цензура заборонена. На підтвердження цієї конституційної засади положенням статті 24 Закону України "Про інформацію" передбачено, що заборонено втручатися у професійну діяльність журналістів, здійснювати контроль за змістом поширюваної інформації, зокрема з метою поширення чи непоширення певної інформації, замовчувати суспільно необхідну інформацію, накладати заборони на висвітлення окремих тем, показ окремих осіб або поширення інформації про них, накладати заборони на критику суб'єктів владних повноважень.
Щодо практичної діяльності ЗМІ, то чинне законодавство передбачає заборону цензури інформації, поширюваної інформаційними агентствами (ст. 2 Закону України "Про інформаційні агентства"), заборону створення та фінансування державних органів, установ, організацій або посад для цензури масової інформації; не допускається вимога попереднього погодження повідомлень і матеріалів, які поширюються друкованими засобами масової інформації, а також заборона поширення повідомлень і матеріалів з боку посадових осіб державних органів, підприємств, установ, організацій або об'єднань громадян (ст. 2 Закону України "Про друковані засоби масової інформації"), заборону цензури інформаційної діяльності телерадіоорганізації; телерадіоорганізація є незалежною у визначенні змісту програм та передач; не вмотивоване законодавством України втручання органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, громадських чи релігійних об'єднань, їх посадових осіб чи працівників, а також власників у сферу професійної діяльності телерадіоорганізацій не допускається (ст. 5 Закону України "Про телебачення і радіомовлення").
Проте, повертаючись до умов воєнного стану, необхідно суттєво переглянути вищезазначені засади з огляду на вимоги національної безпеки держави та її громадян. Так, враховуючі засади свободи ЗМІ, а також з огляду на значне поширення каналів та інформаційних ресурсів у соціальних мережах, сьогодні кожен, хто став свідком будь-якої події, може мало того, що зробити її загальновідомою, ще й поширити її на невизначене і неконтрольоване коло осіб. Пабліки в соціальних мережах, які не є офіційними джерелами інформації, часто спекулюють на актуальних тематиках для населення, отримуючи для себе та стейкхолдерів матеріальну вигоду та задовольняючи свої політичні мотиви. Найгіршим у даному випадку є те, що контроль за контентом фактично не здійснюється, відповідальність за поширення такої інформації не встановлено, а сам зміст інформації може завдати суттєвої шкоди ходу військових операцій, повідомивши ворога про пересування війська або скорегувавши локацію ворожих обстрілів територій.
Ці негативні наслідки можна пов’язати з хибним тлумаченням цензури, яке укорінилося у свідомості суспільства України: те, що цензура є під забороною не означає її абсолютну вседозволеність у випадках, коли вона прямо завдає шкоди державі.
Досвід інших країн
Сполучені Штати Америки. Під час участі США у Другій світовій війні воєнна цензура була на піку своєї реалізації. У 1942 році було опубліковано «Кодекси воєнної практики», де було чітко передбачено близько 13 тем, які тогочасне управління цензури забороняло обговорювати та поширювати інформацію для широкого загалу без попереднього підтвердження. До тем входили: воєнні плани, ворожі атаки та пошкодження як їх наслідки, будь-яка інформація про склад, матеріальне забезпечення, втрати збройних сил, інформація про кораблі, літаки та фортифікаційні спорудження, включаючи засоби оборони цивільних об’єктів, виробництво та дані про озброєння, чутки та недостовірна інформація, воєнна розвідка, полоненні, зв’язок, інформація про візити високопоставлених осіб, а також інформація про погодні умови, окрім виключних випадків стихійних лих.
Ізраїль. Найяскравішим прикладом введення воєнної цензури є досвід Ізраїля. Так, за військовим уставом військовослужбовцям заборонено спілкуватись із журналістами, а самі журналісти повинні мати спеціальну акредитацію. Інформація, яка передається журналістами для опублікування/поширення серед населення повинна бути перевірена спеціальним цензурним комітетом. В окремих випадках до журналістів або інформаційного каналу навіть можуть бути застосовані санкції. До правил цензурування відносяться: заборона показувати кількість жертв, зруйновану військову техніку, кількість і склад підрозділів, в окремих випадках журналістам заборонено знімати характер та рівень пошкоджень територій. Військовим категорично заборонено під загрозою кримінальної відповідальності публікувати відео чи фото з місця ведення активних боїв.
А що ж наразі заборонено воєнною цензурою в Україні?
03 березня 2022 року Головнокомандувачем Збройних Сил України було підписано Наказ № 73 "Про організацію взаємодії між Збройними Силами України, іншими складовими сил оборони та представниками засобів масової інформації на час дії правового режиму воєнного стану", яким окрім іншого затверджено перелік інформації, розголошення якої може призвести до обізнаності противника про дії Збройних Сил України, інших складових сил оборони, негативно вплинути на хід виконання завдань за призначенням під час дії правового режиму воєнного стану (Додаток 2). Сьогодні це єдиний акт, який закріплює вимоги воєнної цензури.
У разі порушення даних приписів Наказом № 73 передбачена відповідальність ЗМІ у вигляді позбавлення акредитації без права відновлення. Наказом також передбачена відповідальність за його порушення, винних посадових (службових) осіб. Проте, чинним нормативно-правовим регулюванням не передбачено, які заходи застосує держава до тих, хто порушує воєнну цензуру поза межами району ведення бойових дій? Так як сьогодні у багатьох лідерів думок «розв’язані руки» у висвітленні подій та їх часто непрофесійній аналітиці, що впливає на суспільні настрої та загальний психологічний стан населення.
Однозначно, це питання потребує глибокого доопрацювання та переосмислення на рівні законодавчих ініціатив, особливо у питанні притягнення винних до відповідальності. Так, необхідно передбачити у відповідних кодексах адміністративну і кримінальну відповідальність за порушення вимог воєнної цензури, чітко зазначивши, які діяння вважатимуться адміністративними правопорушеннями та злочинами.
Варто пам’ятати, що цензура не є абсолютно негативним явищем, цензура - це граничні можливості обмеження свободи слова.
Незважаючи на фундаментальність засад журналістської етики та усталені стандарти військової справи, нормативно-правове регулювання воєнної цензури повинно бути переглянуте на фундаментальному рівні.
