Гурт "Кому вниз" – одна із легенд української музики. Нещодавно йому виповнилося 35 років. Про своє ставлення до "русского міра" та війну, про почуття гумору Олега Скрипки та кулінарні уподобання Ірини Білик в ексклюзивному інтерв'ю "Апострофу" розповідає лідер гурту АНДРІЙ СЕРЕДА.
Головне – не зіпсувати самого Шевченка
- Андрію, у своїй творчості ви буквально з самого початку створення гурту використовуєте твори Тараса Шевченка. Чи правда, що знамениту "Суботів" ви написали ще у 13 років, для батька?
- Була справа. Папа любив перечитувати поему "Гайдамаки" та інші твори. І йому на день народження я зробив подарунок – награвши на фортепіано "Суботів".
- Пісня в тому ж таки вигляді на концертах зараз і виконується?
- Так, повністю у тому ж варіанті. Причому спочатку це боком вилізло – ми ще не мали синтезатора (йдеться про кінець 80-х років – "Апостроф"), а на одних гітарах "Суботів" неможливо було зіграти.
До речі, пишуть, що більшість пісень "Кому вниз" – на Шевченкові вірші. Але це неправда (в оригіналі було використано інше, грубіше слово - "Апостроф"). У нас по ньому менше десятка пісень. Хоча до творчості Шевченка ми справді ставимося вкрай трепетно. Вірші кладемо на музику так, щоб не зіпсувати самого Шевченка. Як мінімум.
Читайте також: Небезпечне загострення: які ризики несуть політичні війни в Україні
- Окрім віршів Тараса Шевченка ви використали у своїх піснях твори різних українських поетів. Наприклад, Олександра Олеся. Кого б ви спробували покласти на музику із сучасних авторів?
– Олекса Бик. Зацікавився його поезією: добре лягає на темп та ритм нашої групи. Загалом поезію, якщо порівнювати з прозою, я читаю набагато більше і частіше. Поезія – це ох..енна економія часу. У вірші може бути захований цілий роман. Ти щось додумуєш, поезія дає змогу фантазувати. А великі твори вони самодостатні. Це як порівнювати The Rolling Stones та Queen. "Ролінги" грати не вміють, але це дає можливість домислювати. А Queen – це закінчені твори, і що ще можна додати?
Андрій Середа
- Ви знаєте німецьку мову. Принаймні іноді нею співаєте. Чи існує у групи "Кому вниз" колаборація з якимись західними групами, зокрема німецькими?
- Свого часу на Castle Party (фестиваль готичної музики, що проводився у середньовічній фортеці біля польського міста Болькув) до нас звернувся німецький гурт Das ist, офігенна команда, просто "потвори". Вони нас послухали та запропонували співпрацю. Це скоріше не колаборація, а техніка: ми їм надсилаємо наші треки, вони їх самі зводять, обробляють. І додають щось своє – у них потужніша електронна складова в музиці.
Але в Україні темпоритми досить повільні. Тим більше, у "Кому вниз", які роблять одну пісню 5 років, потім це набридає, і наступні 5 років робиться наступна пісня. А Das ist за рік випускали два альбоми. Тож жодної колаборації, на жаль, не вийшло.
До речі, музиканти "Кому вниз" півжиття думали, що вони – музиканти. Потім почали вчитися, сподіваючись, що зможуть навчитися. Потім зрозуміли: головне виходити на сцену з потрібним виразом обличчя. Як казав Бред Пітт – талант пох..й, головне – імідж.
Я, до речі, вокалістом теж не одразу став. Вокаліста довго шукали. Одні наш рух підтримують, але співати не вміють. Інші як вокалісти добрі, але з претензіями. Говорили - "ну чого у вас так багато нот!" Зрештою довелося співати самому.
За радянських часів було: "Співають актори театру та кіно"
- Що ви думаєте про сучасних українських рок-музикантів, які гурти хотіли б відзначити?
- Харків'яни Nokturnal Mortum, гурт справді світового рівня у своєму стилі, мої просто лапочки. Harmata, київська альтернативна команда, що складається з вже відомих рок-музикантів. Шалені та кльові. "Стугна", нова забавка Арсенія Миколайовича (Арсеній Білодуб, лідер гурту "Сокира Перуна" – "Апостроф"), співають популярні українські пісні. "Королівські зайці" зі Львова. Леся (Герасимчук – "Апостроф") – просто чудова виконавиця, гурт досить камерний, дуже самодостатній. "Пирятин" - весела така група.
- Що скажете щодо Жадана?
- Він колись у Харкові організував захід "Апокаліпсис починається звідси". У клубі – різні люди, панки з о-от-такими "ірокезами". Заїхали, перекусили, відіграли і далі поїхали. Більше особисто не пересікалися. Але другу частину знайомства зробила дружина. Вона прочитала один роман Жадана і на нього "присіла". Я читав його вірші, а потім потрапили його переклади якогось молодого кайфового німецького поета. Половина книжки – цей поет у оригіналі, інша половина – переклад. І після цього Жадан став для мене губитися: так класно переклав, що став кращим, ніж сам Жадан.
- А в музичному плані?
- У музичному – нічого цікавого. Це постсовдепівська музика. "Брати Карамазови", "Аліса". Одним словом, так звана "червона хвиля". І самі ще на гурт "Ляпис Трубецькой" схожі. Взагалі ще за радянських часів було: "Співають актори театру та кіно". Як на мене, це не діло. Он ще Андрухович виліз грати на сцену… Навіщо?
Андрій Середа
- Що скажете про інші легенди українського року, з якими колись наприкінці 80-х одночасно починали грати? У сенсі про гурти "Воплі Відоплясова" та "Брати Гадюкіни"?
- Ну що… Легенди. До речі, багато хто досі чомусь вважає, що "Ми хлопці з Бандерштату" – це наша пісня. Як не пояснюй – не помагає. До "ВВ" ставився завжди чудово. Це я вже потім розкусив (більше того – дружина сказала), що Олег Скрипка не має почуття гумору. Нема тотально. Все, що він говорить і робить, вважає, що серйознішого від цього не буває. Але ми про це не знаємо, і враження – що він має охрененное почуття гумору. А насправді – нуль. Цікаво, що я тіпа родич йому. Дружина Олега – кума нашого спільного знайомого. І тепер доводиться тягнути цей хрест (сміється). А ось у Сашка Піпи з почуттям гумору все чудово. Красень. Пишався, що одним якимсь музичним журналом визнаний найгіршим басистом мало не в усьому всесвіті.
Якось Білик каже: у мене трагедія у житті
- "Кому вниз" виступає на фестивалях із такими різноплановими командами, як, наприклад, Nokturnal Mortum, "Сокіра Перуна", "От вінта". Вам найважливіша ідеологічна близькість, а не жанрова музична?
– Практично всі ці фестивалі – благодійні, кошти йдуть на підтримку нашої армії. Тут хочу сказати окреме спасибі Арсенію Миколайовичу. Він – класний організатор. На фестивалі, які організовує – "Повстанець", Hammer Time – він підтягує команди, з якими знайомий. Та й взагалі ми з ним – побратими.
Так ось щодо того з ким грати на одній сцені – не важливі стилі, головне – ми близькі ідеологічно. Якщо при цьому збираються гроші на ЗСУ, то нехай це навіть попса.
– А в Україні, до речі, є гідна попса?
- О! Ірина Білик. Перша королева попси України, ми з нею дуже дружили. Говорила - "У мене трагедія в житті. Я страшенно люблю цибулю. Я як індик. Ти бачив, як індик на городі їсть зелений лук? Він її так жере, що п..ец". На жаль, де зараз Іра, я навіть не знаю. Колись я їй казав, щоб не співала російською, бо стане однією із сотень російських співачок. На жаль...
- Що ви думаєте щодо репу?
- Ставлення, як у Брюса Вілліса у фільмі "Останній бойскаут". Його там поганий дядько катує, а він не плаче. І той питає: ти колись плачеш? І у відповідь – включи мені реп, і я заплачу.
- На фестивалях "Діти ночі: Чорна рада" свого часу виступало чимало готик-гуртів із Росії. З кимось із них ви підтримуєте зараз стосунки, чи вони розірвані остаточно?
– Справа в тому, що ми і тоді з російських груп ні з ким не спілкувалися. Тож чого зараз спілкуватися? Але справа не в якійсь упередженості – мовляв, із Росії. Просто нецікаво. Готик-сцена – це не просто якась конкретна музика, це величезний рух. Середньовічна музика, симфонічна, технічна... Joy Division - це готика. І Blackmore's Night – також готика.
Готика – це скоріше навіть спосіб життя. Не дарма ж свого часу був рух готів. Молодь ходила у всьому чорному. Пам'ятаю, йде на Воскресенці дівчинка-гот, одягнена як годиться, ідеально підфарбована. Дивишся з вікна – повага. Є сила волі, виділитися серед усіх цих жлобів.
Нам конче необхідно створення Міністерства ідеології
- Ви чимало займаєтесь озвучуванням фільмів, дубляжем. Що думаєте про законопроект, де пропонують українське дублювання замінити на титри?
- У Польщі, наприклад, у всіх англомовних фільмах – лише титри. За всі ці роки, коли я займався дубляжем, зрозумів, що дубляж – це від сатани. Ось знову ж таки Брюс Вілліс. Актор світового рівня. Це школа, інтонації. А в дубляжі нехай і інтонації начебто добрі, але це не оригінал. Дитина дивиться фільм і думає, що це наш герой. А потім виростає, і розуміє, що це неправда.
- Колись у 90-х "Брати Гадюкіни" з успіхом виступали у Донецьку, і не було жодних проблем абсолютно. Донбас мав чудовий шанс повноцінно інтегруватися в сучасну українську реальність, без жодного "особливого статусу", "федералізації" тощо. На якому етапі стався злам, хто винен?
– Так і ми успішно виступали у Донецьку. А що сталося, і хто винен? Ідеологія і ще раз ідеологія. Всього-навсього. У мене сестра народилася у Чернівцях, вдруге вийшла заміж за офіцера радянського флоту, потім уже російського. Хлопець на крейсері "Москва" служив, шкода, що не втопився - пішов на пенсію раніше. І за час життя в Криму сестра стала такою "ватницею"... Тому що тотальна пропаганда та промивання мізків.
- І що тепер робити?
- Нам конче потрібне створення Міністерства ідеології. А найбільш небезпечних людей із Росії, пропагандистів тощо – хірургічними методами.
- Якою ви бачите Україну після перемоги, чи лишиться в нас щось від російськомовної культури? На тому ж Донбасі після його реінтеграції.
- Щось залишиться. На багатьох війна позитивно впливає. У плані ставлення до російської культури та мови. У мене є знайомий, він раніше у побуті взагалі не розмовляв українською. А після 24 лютого я не чув від нього жодного російського слова.
Андрій Середа
- Багато українських музикантів зараз на фронті. Наприклад – Женя Рогачевський, воює разом із сином. Водночас інші музиканти, той самий "Океан Ельзи", гастролюють за кордоном, пропагуючи українську культуру. Де, на вашу думку, повинні бути люди творчості, де вони принесуть більше користі країні?
- Щодо Рогачевського – захоплююсь. У цій ситуації одне неправильно: сини не повинні гинути раніше за батьків, діти не повинні гинути раніше за батьків. Це неприродно. Але у кожного свій вибір. Кожен повинен займатися тим, де він може принести максимальну користь.
Одного мого знайомого музиканта призвали, місяць якась підготовка і в окоп. Наступного дня – він "200-й". Це неправильно. Так ми ніколи не переможемо. Це стосується і підходу з відбором людей, і з власне самою підготовкою. Але з іншого боку знаю багато людей, які вже не можуть жити тут, у тилу. Вони повертаються. Побудуть небагато, і назад. Їм уже легше на фронті. Там усе зрозуміло: тут друг, там ворог. А у тилу різні скандали, фейки. Якийсь депутат каже: "Треба ухвалити цей закон інакше Україна зникне з лиця землі". Сидиш і думаєш – твою матір, Україні дві тисячі років. І вона виживе, це ти здохнеш.
Пам'ятаю, ми з гітаристом із нашої групи у 2015 році пішли до "Правого сектору", щоб вони взяли нас в АТО. Андрій Стремпіцький (командир ДУКу - "Апостроф") каже: "У тебе, Середа, манія величі. Ми ходимо на виступи твоєї команди. Вони допомагають нам рости, люди стають мотивованішими. Це дуже класна допомога. Війна – це наше, а ти знову хочеш на сцену вилізти? Сиди в залі для глядачів, і дивись, як ми тепер працюємо. Ідіть і займайтеся своєю справою, музикою. Вона дуже необхідна людям".
