Як бойовий досвід можна застосовувати у цивільному житті у бізнесі? Чим має займатися Міністерство у справах ветеранів? Як насправді має відбуватися мобілізація? Про це та багато іншого «Апострофу» розповідає ветеран КУРИСЬКО.
На саміті Міністерства у справах ветеранів України «Шлях ветерана від військової служби до цивільного життя», що відбувся нещодавно в Києві, 48-річний Владислав помітно виділявся на тлі решти учасників заходу. Високий, блакитноокий, світловолосий і бородатий, щедро прикрашений різними татуюваннями, він, якби не камуфляж, більше нагадував героя серіалу «Вікінги».
— На фронті у вас, мабуть, був позивний Рагнар, чи щось подібне?
- Майже. Ганнібал. Це карфагенський полководець, вважається одним із найбільших полководців та державних діячів античного світу. З Римом воював. Я колись у частину прийшов, сказали – схожий.
- До початку великої війни ви чим займалися?
- Я закінчив Національну металургійну академію, спеціальність – теплофізика та екологія теплових агрегатів. Одним словом, еколог, але у цій галузі ніколи не працював. Я був тренером – бодібілдинг, фітнес. Займався марафонами та ультра-марафонами з бігу та плавання. В ультра-марафоні з бігу я мав максимальний результат 100 кілометрів, у плавальному – 50.
- Коли пішли захищати Батьківщину?
- На початку березня 2022 року, пішов добровольцем. Спочатку тиждень був у територіальній обороні, а потім – 210-й окремий спеціальний батальйон "Берлінго", він був сформований під оборону Києва. Спеціалізація – ведення бойових дій у міських умовах: штурмові та оборонні заходи, засідки. Коли під Києвом усе нормалізувалося, ми поїхали на схід – Луганська область, Донецька. Перше поранення було на Лисичанському напрямі.
Трохи більше року тому отримав друге поранення, досить тяжке – пошкоджено хребет. Подробиці не хочу розповідати. Якийсь час лежав паралізований, найоптимістичніші прогнози були – інвалідний візок, у найкращому разі через півроку. Це мені у Головному військовому клінічному шпиталі говорили. Але в той період, коли прогнозували візок, я вже вставав на ноги: дуже допомогли у центрі нейрореабілітації у Броварах.
- Може, відновленню сприяло, що ви так активно займалися спортом?
- Можливо. Багато хто так і говорив. Але гадаю, що без допомоги цього реабілітаційного центру точно був би візок. А зараз ходжу на фітнес, до тренажерної зали. Це вже остання віха реабілітації – тоді, коли людина у побутовому плані вже більш-менш самостійна. На даний момент я вже отримав інвалідність по пораненню, статус ветерана військової служби – його надають інвалідам війни І-ІІ групи. До речі, за два роки буде перекомісія: якщо перейду на ІІІ групу, тоді я в прольоті – вже не ветеран.
– Що ви думаєте про роботу цього саміту міністерства у справах ветеранів? Чи є в ньому раціональне зерно, чи так, просто розмови?
– Навіть якщо й розмови – вже корисно. Спілкування, контакти, налагодження горизонтальних зв'язків між фондами, державними структурами. Підписали кілька меморандумів, обіцяють фінансову допомогу, фінансування різноманітних програм. Відкриття нових центрів…
– Говорять про створення у майбутньому бази ветеранів, де роботодавці зможуть знайти спеціалістів на ту чи іншу посаду. Але наскільки це актуально, чи будуть потрібні бізнесу люди, які пройшли війну?
- Цілком. Ось, наприклад, людина, яка має військовий досвід. Він був у екстремальних ситуаціях і приймав рішення у бойових умовах. Це ж готова криза-менеджер! Але й, звичайно, простих ветеранів треба працевлаштовувати. Так, за багатьма військовими на підприємствах, де вони працювали у мирний час, заброньовано робочі місця, але чи мало…
- У міністерстві у справах ветеранів ось тільки зараз заговорили про стратегію формування системи переходу ветеранів до громадянського життя. Чи не пізно, вже майже два з половиною роки минуло від початку великої війни. Чим раніше думали?
- По-перше, мінветеранів створено нещодавно, 2020 року: об'єднали держагентство з питань відновлення Донбасу та держслужбу з питань Криму та Севастополя. Так що функції були, скажімо так, трохи далекі від ветеранів. Ну а по-друге, лише зараз у міністерства з'явився керівник, який сам колишній військовий та ветеран. Ось усе нарешті заробило.
- У чому, на вашу думку, має полягати це нова стратегія, її основні напрямки?
– Необхідно, щоб мінветеранів узяло на себе повністю всі функції, пов'язані із проблемами цієї категорії населення. Щоб допомога не була «розмазана» між, наприклад, міністерствами охорони здоров'я, соціальної політики, пенсійним фондом тощо. Все має бути зосереджено у єдиній структурі.
Допомога ветеранам – це безліч аспектів. Це турбота про здоров'я, фізичний стан, психологічна підтримка. Лікування, реабілітація. Допомога у працевлаштуванні, створенні власного бізнесу. Багато юридичних моментів – документація та інше. Виплати за інвалідністю, пораненнями. Я просто недавно все це пройшов і розумію, що все треба об'єднати. Бо головняк ще той, м'яко кажучи.
Ось, наприклад, виплати прив'язані до місця реєстрації. Невже це не можна скасувати? Я 20 років живу у Києві, але зареєстрований у Дніпрі. Зібрав необхідні документи, то вони місяцями проходили різними інстанціями. У Києві за місяць сказали – то це вам треба звертатися до Дніпра. Не могли одразу сказати? Поїхав туди, але документи потім знову переправили до Києва, до міністерства ветеранів. Звідти – знову до Дніпра, на дорозгляд у місцеве відділення Мінсоцполітики. Термінів виконання немає, питаю – скільки ж чекати, до другого пришестя? Чи діти-онуки продовжуватимуть займатися?
Необхідно створення єдиного вікна, щоб людина прийшла, віддала необхідні документи і забула про це. Гаразд: живу в столиці, є можливість отримати пораду, якусь юридичну консультацію. А якийсь хлопець, візочник, із села на Західній Україні, якого навіть на карті не знайдеш. Йому що робити, як цими інстанціями бігати?
Вже зараз в Україні 1 мільйон 200 тисяч ветеранів. І буде ще більше: прогнозують, що після завершення війни їхня кількість зросте до 5-6 мільйонів людей. І допомога їм має надаватися ефективно та швидко.
- Що ви думаєте про посилення мобілізації, наскільки ефективні всі заходи, що проводяться зараз?
- Ми трохи загралися у демократію. Загралися в умовах, коли в країні війна, та ще й такого масштабу. Коли на вулиці починають хамити: «Та хто ти взагалі такий, я свої права знаю» – це бісить. Ще вчора не знали, як Конституція виглядає, скільки там сторінок та статей, а сьогодні всі стали знавцями Конституції. І знавцями своїх прав. Але ніхто чомусь не цитує своїх обов'язків.
Але якщо мотивація на нулі, що поробиш… Через коліно людину не переламаєш, все одно вона нормально не служитиме. Добре, що масово почали з'являтися рекрутингові центри, вони мають ССО, багато бригад. Бойові підрозділи самостійно знаходять потрібні кадри. Від кухарів до фахівців із дронів та штурмовиків. Є навіть свої патронатні системи: наприклад, якщо боєць поранений, його супроводжують свої – від поранення до виписки, допомагають, займаються документами.
- Чим ви тепер плануєте займатися?
- Тим, чим і раніше – займатимуся тренерською діяльністю.
