Станом на 1 жовтня 2024 року Офіс Генерального прокурора зафіксував 321 випадків сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом — війною (СНПК). Із них 115 постраждалих чоловіків, 206 жінок та 16 неповнолітніх. Це офіційно зафіксовані прокурором випадки, у яких йдеться про зґвалтування, завдання фізичної шкоди статевим органам, примусове оголення, погрози та спроби зґвалтування, примус дивитися на сексуальну наругу над близькими особами.
За даними ООН, незареєстрованих випадків СНПК у 10-20 разів більше. Здебільшого це пояснюється відмовою постраждалих спілкуватись з правоохоронними органами через страх ретравматизації, ризик повторної окупації або занепокоєння через близьких, що досі перебувають на тимчасово окупованих територіях. Важливим чинником є також стигматизація постраждалих, що провокує постійне відчуття сорому, провини, ізоляції та, як наслідок, страх публічного осуду.
“Сьогодні в Україні є всі ознаки, які виокремлюють сексуальне насильствопід час війни як воєнний злочин. І ми наполягаємо, що російські окупанти використовують СНПК як метод ведення війни, як безпосередній вплив на українське цивільне населення з метою його залякування та досягнення певних воєнних цілей. У жодному випадку вони не прагнуть сексуального задоволення, головне — принизити, катувати, підкорити волю”, – пояснює Марина Легенька, віцепрезидентка ГО “Ла Страда-Україна”.
Агресори вчиняють СНПК і щодо військовополонених. Тому так само, як і цивільні, ті є вразливою категорією населення.
Аналіз офіційно задокументованих випадків сексуального насильства, вчинених російськими військовими в Україні підтверджує порушення агресором численних міжнародних конвенцій та статутів. Засадничим у цій сфері є документ Римського статуту Міжнародного кримінального суду, який Верховна Рада України ратифікувала у серпні цього року. Саме цей документ кваліфікує СНПК як міжнародний злочин.
Водночас, за словами Легенької, російськими агресорами грубо порушено й низку інших міжнародних документів: “Це стосується Женевських конвенцій і додаткових протоколів до них. Зокрема Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження й покарання. А також Європейської конвенції з прав людини, ст. 3 якої взагалі забороняє катування. Обов’язково треба згадати й Конвенцію ООН про права дитини. Бо, на жаль, проблема сексуального насильства під час російсько-української війни зачіпає і дітей. І оскільки ми говоримо про СНПК як один із видів ґендерно зумовленого насильства, то наголошуємо на масових порушеннях агресором Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, яку Україна ратифікувала”.
Заступниця міністра внутрішніх справ Катерина Павліченко підкреслює, що факти сексуального насильства, вчинені агресором щодо вразливих категорій українського суспільства, мають всі ознаки геноциду.
“Про те, що сексуальне насильство свідомо застосовується як зброя війни, свідчать випадки, коли командири армії рф віддавали накази своїм підлеглим ґвалтувати українок. Приміром, на Київщині командир віддав наказ своїм підлеглим ґвалтувати місцевих мешканок. Він та двоє підлеглих ходили по селу та шукали «підходящих». Було зґвалтовано двох жінок. Чоловік однієї з потерпілих хотів заступитися за свою дружину. Його вбили. Зґвалтована жінка та її 15-річний син 3 дні перебували в будинку з тілом мертвого чоловіка. Потім його закопали на городі”.
Світ повинен розуміти, що сексуальне насильство є частиною військової стратегії Росії, що має на меті принизити та дестабілізувати вразливі категорії українського суспільства. Наступним кроком має бути напрацювання дієвого алгоритму притягнення агресора до відповідальності.
Насамперед Україна критично потребує спеціального законодавства, який передбачатиме визначення терміну СНПК, статусу потерпілих, створення єдиної системи надання психологічної, медичної, соціальної допомоги постраждалим, а також врегулювання надання репараційних заходів. Станом натепер, проєкти відповідних законопроєктів №10132 “Про статус осіб, постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного зі збройною агресією Російської Федерації проти України, та невідкладні проміжні репарації" та №10256 “Про облік осіб, життю та здоров’ю яких завдано шкоди внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України” готуються на друге читання у Верховній Раді.
“Законопроєкт №10132 передбачає два важливі інструменти: невідкладну компенсацію – грошову виплату постраждалим та невідкладні проміжні репарації. Невідкладні проміжні репарації – це заходи, спрямовані на усунення наслідків СНПК шляхом надання постраждалим особам доступу до засобів правового захисту, компенсації, реабілітації, відновлення моральної та матеріальної шкоди. Вони діятимуть також і для членів родин загиблих постраждалих. Отримати доступ до цих інструментів можна буде після набуття відповідного статусу шляхом звернення до комісії при Мінсоцполітики”, – пояснює ініціаторка подання законопроєкту, народна депутатка Марина Бардіна.
Варто зазначити, що надання невідкладних репарацій у певних випадках може спонукати постраждалих розпочати співпрацю з правоохоронними органами для фіксації злочину.
Наступним етапом має бути створення комплексної державної програми, яка б регулювала процес фіксації злочину, збору доказів, комунікації з постраждалими тощо. Важливо, аби уповноважені державною представники не лише володіли коректною термінологією, а й усвідомлювали важливість коректної та етичної комунікації з постраждалими від СНПК. Цей процес варто розпочинати, наприклад, із розробки єдиних протоколів розслідування справ по СНПК задля уникнення повторної травматизації людини.
Водночас ця програма також повинна регулювати взаємодію державних інституцій, міського самоврядування та громадських ініціатив. Кожна із яких є обов’язковим учасником процесу захисту постраждалих та притягнення злочинця до відповідальності. Кожен дотичний до фіксації злочинів СНПК представник повинен володіти знанням про інструменти та механізми надання допомоги та бути готовим за потреби надати усю необхідну інформацію потерпілим.
“Україна має розгалужену систему надання допомоги постраждалим, зокрема медичної, правової, соціальної. Але ця система є достатньо складною. Тому найбільшим викликом для надавачів послуг (сервіс-провайдерів), зокрема для Уряду, служб соціальної підтримки, громадських та міжнародних організацій, а також правоохоронних органів є координація їхніх дій. Нерідко трапляється, що деякі послуги дублюються. Або не працює механізм перенаправлення, коли окремі організації не можуть надати постраждалим потрібну допомогу через нестачу ресурсів, і не знають, що таку допомогу може надати інша структура, яка має відповідні можливості та фінансування”, – пояснює представник в Україні Фонду лауреата Нобелівської премії доктора Деніса Муквеге та Глобального фонду тих, хто пережив насильство, Федір Дунебанін.
Нарешті процес притягнення Росії до відповідальності за вчинення сексуального насильства в Україні повинен передбачати тісну взаємодію державних та міждержавних установ, співпрацю з правозахисними інституціями та мобілізацію світової громадськості до питання відновлення справедливості. Така взаємодія має на меті сприяти посиленню дипломатичного тиску, економічних санкцій та міжнародної ізоляції агресора, а також створення окремої ініціативи, що дозволить розслідувати та судити вищих політичних і військових керівників Росії за злочини агресії (за прикладом Нюрнберзького процесу).
“Сьогодні державні інституції та громадянське суспільство повинні стати опорою для людей, які зазнали сексуального насильства, зумовленого війною. Ефективна система реагування має передбачати не лише медичну, психологічну, соціальну та інші види підтримки, але й покарання винних та відшкодування заподіяної ними шкоди”, – підкреслює директорка зі стратегічного розвитку Українського Жіночого Фонду Наталія Карбовська.
Український Жіночий Фонд є один із активних акторів протидії СНПК в Україні сьогодні. За ініціативи Фонду та підтримки партнерських організацій, серед яких ГО “Ла Страда-Україна”, Асоціація жінок-юристок України “ЮрФем”, був ініційовано проєкт “Вистоїмо разом”. За словами Н. Карбовської, ідея проєкту народилась під час вивчення міжнародного досвіду боротьби із злочинами сексуального характеру. Так, серед пріоритетних напрямів діяльності проєкту:
– активний діалог та захист постраждалих від дій російських військовослужбовців;
– фіксація свідчень та доказів злочинів для реєстрації у відповідних реєстрах;
– опанування та передача міжнародного досвіду українським фахівцям, що працюють із постраждалими та документують випадки насильства;
– налагодження міжсекторальної взаємодії між усіма акторами, що здійснюють активну протидію СНПК в Україні.
Проєкт тривав із жовтня 2022 до жовтня 2024 року та став одниміз перших ефективних прикладів переосмислення та налагодження української системи реагування на сексуальне насильство, пов’язане із збройною агресією Росії.
Притягнення Росії до відповідальності за воєнні злочини, вчинені в Україні, є важливим кроком для відновлення справедливості та забезпечення міжнародного правопорядку. Це не лише питання покарання винних, але й сигнал для світової спільноти, що агресія і масові порушення прав людини не залишаться без наслідків. Спільні зусилля України, міжнародних правових інституцій, урядів інших країн і правозахисних організацій вже створюють міцну основу для того, щоб винуватці були справедливо покарані, а потерпілі отримали необхідний захист та допомогу. Цей процес може стати новим етапом у розвитку міжнародного права, що укріпить механізми захисту від агресії та порушень прав людини в майбутньому.
