Спроба застосувати батіг, "боротися з ухилянтами" тощо зазнали фіаско. Посилення повноважень ТЦК, ВЛК, МСЕК та інших абревіатур вилилися у корупційні скандали - візуалізацією яких стало сімейство Круп і їхні валютні поклади.
Тож замість бездумного розмахування батогом необхідно застосувати підхід, який вирішував би питання по суті.
Що б міг передбачати такий підхід?
1. Мотивація.
Військовослужбовці - не раби і не кріпаки.
Вони мають права, які держава зобов'язана гарантувати і захистити.
Встановити нарешті термін служби (нових мобілізованих буде легше залучити, коли мобілізація перестане бути безстроковою).
Запровадити механізми незалежної і професійної реакції на сваволю, самодурство і порушення прав. Гарячі лінії, швидкі правові консультації тощо - можливостей достатньо.
Гарантувати виплати, які належать військовим. Жодна інша бюджетна стаття не має фінансуватися доти, доки не забезпечена ця.
2. Тренування.
Підготовка військовослужбовців - ключовий фактор успіху. Красивих фраз про це сказано в різні часи чимало. Залишилось запровадити їх у роботу навчальних центрів.
А для цього їх діяльність має бути максимально прозорою для суспільства - так, щоб не розкрити чутливих моментів, але показувати, що підготовка відбувається, що вона відповідає вимогам поля бою, і що мобілізовані відправляються у бойові частини, розуміючи, як вижити і найкраще застосувати зброю (іншому, конкретнішому, навчать уже побратими-ветерани в частині).
3. Забезпечення.
Треба відмовитись від експериментів, які вилучають кошти під корупційні процедури і ускладнюють постачання озброєнь.
Наприклад, забрали надходження з податків військовослужбовців у місцевих громад - начебто "на дрони". Результат - ані грошей, ані дронів.
Ці кошти треба вернути в розпорядження громад - під умови спрямувати їх на забезпечення конкретних бригад ЗСУ.
Розроблені українським бізнесом озброєння, РЕБи тощо мають випробовуватися і братись на озброєння чимшвидше, без огляду на ставлення до розробників у президентському офісі.
4. Дебюрократизація.
З "українською паперовою армію" ніби борються. Здебільшого на папері. Але "журнали обліку журналів" залишаються - бо так "звичніше". Навіть запровадження систем електронного діловодства часто виглядає як перенесення цього підходу в онлайн.
"Цифровізаторам" час звернути увагу на те, що викорінення дратуючих і висмоктуючих час військових процедур є задачею, вирішення якої набагато важливіша за "інвестняні" чи "індастпарки".
5. Оптимальна самореалізація.
Армійські анекдоти радянських часів про пілотів у піхоті і будівельників у десанті мають відійти у минуле.
Навіть існуюча система управління кадрів у армії здатна забезпечити оптимальний розподіл за посадами. Але вона має діяти, починаючи з ТЦК-СП.
Якщо ж людина іде добровольцем, ще й з відношенням від певної частини - її вибір має бути непорушним і поважатися та підтримуватися системою на всіх рівнях.
6. Передмобілізаційна підготовка.
Місцеві громади, підприємства, громадські організації, активісти уже зараз підтримують чимало курсів, секцій і програм підготовки - керування дронами, поводження зі зброєю, основ тактики і посилення фізичної підготовки.
Але ці ініціативи мали б бути присутніми скрізь, про них мало би бути відомо кожному.
7. Інформаційний супровід.
На всіх рівнях, швидко реагуючи на проблеми. Даючи відповіді на страхи і запити.
Демонструючи, як відбувається тренування.
Поширюючи інформацію про "гарячі лінії" для боротьби зі сваволею.
Поширюючи відомості про курси передмобілізаційної підготовки - і пропагуючи їх...
Це - лише швидкий огляд терміново необхідних заходів.
Жоден із зазначених заходів не передбачає великих витрат.
Кожен - реалізується за допомогою управлінських рішень.
От тільки рішення ці так і не приймаються. Бо звичніше верещати про "ухилянтів" і ділити людей між собою. Аби не задумувались про відповідальність влади за недолуге управління.
