Російський тиск на фронті лише посилюється, а Сили оборони України все більше відчувають дефіцит резервів та розбалансування управління. Зростає й кількість політичних призначень у Збройних силах, що розмиває військо зсередини. Аналіз проблем та пошук їх рішень стали основною темою програми Security Talks з Валентином Бадраком на телеканалі "Апостроф TV".
Чому генерали тікають з армії?
З початку повномасштабної російсько-української війни з лав Збройних сил України через ВЛК звільнився 41 генерал. За чинним законом під час воєнного стану генерал може бути звільнений з армії лише за однією статтею – "за станом здоров’я". Серед звільнених є багато молодих офіцерів, які зробили свою кар’єру вже після анексії Криму у 2014 році.
Однією з причин масових звільнень експерти називають велику політику. Нині низка призначень командирів вже навіть тактичного рівня може відбуватися не згідно досвіду та уміння вести ними бойові дії, а відповідно до лояльності та поступливості політичній верхівці, говорить капітан І рангу в запасі та стратегічний експерт компанії "Соната" Андрій Риженко.
"У нас вийшло так, що десь з певних років ці призначення почали не обмежуватися, скажімо, начальником Генерального штабу, командувачем видів, а це пішло нижче, нижче, нижче. Потім така хвороба пішла з призначенням нового керівництва Збройних сил України. От приходить новий головком або начальник Генерального штабу і починають призначатися нові командири, лояльні", - говорить Риженко.
Андрій Риженко
Швидке зростання молодих командирів та потреба вивільнити місце в штабах під лояльних людей і створює великий відтік офіцерів з ЗСУ. При цьому звільненим з командних посад генералам та полковникам часто не можуть знайти іншу роботу, вони місяцями перебувають у розпорядженні міністра оборони і потім звільняють зі служби через ВЛК.
"Тому що їх ставлять в такі от умови, часто політичні. Знову ж, втручання політичних, скажімо, питань у військову справу я вважаю недопустимим. Однозначно, що завдання ставлять політики, але вони мають трансформуватися. Є військове і політичне питання – це військова стратегія. Потім оперативне мистецтво, план бою на тактичному рівні. Отак воно іде", - підкреслює Андрій Риженко.
Між тим, за словами ексначальника Генерального штабу ЗСУ Віктора Муженка, за останні роки відбулися три великі хвилі звільнень командного складу з війська. Це підриває управління та реформування армії під час війни.
Є випадки, коли генералам вдавалося втриматися на службі після серії звільнень. Наприклад, звільнені після відставки Валерія Залужного командувачі ОК "Південь" Андрій Ковальчук та ОК "Захід" Сергій Літвінов отримали посади у галузі військової освіти та підготовки. Ковальчук очолив Військову академію в Одесі, а Літвінов став заступником начальника Національного університету оборони в Києві.
Генерал-майор Андрій Ковальчук
Втрата досвідчених офіцерів зі складу ЗСУ може стати однією з перепон для українського війська у протистоянні російській агресії. Андрій Риженко радить поглянути на досвід країн-НАТО, де практикується "нелінійне" зростання військового. Офіцер на заході за час своєї служби займає посади різного рівня і на різних напрямках військової справи. Це дозволяє йому отримати розуміння процесів та дій на різних військових щаблях і ефективніше командувати та керувати довіреними йому підрозділами.
Рекрутинг як альтернатива мобілізації. Чи спрацює?
У Міноборони вже кілька місяців намагаються вирішити найбільш гострі проблеми армії. Одним з важливих досягнень 2024 року стало впровадженння в Україні системи рекрутингу та відкриття рекрутингових центрів.
Уповноважений з питань рекрутингу у Міноборони Олексій Бежевець у коментарі для програми Security Talks зазначив, що на сьогодні центри рекрутингу української армії пропонують понад 10 000 вакансій не тільки в ЗСУ, але й в Нацгвардії, ДПСУ, СБУ та інших військових формуваннях. При цьому право комунікувати в мережі рекрутингових центрів отримали всі військові частини ЗСУ.
"Право комунікувати отримали всі частини. Просто момент оформлення - він різний для умовно двох груп військових підрозділів. Одні є пріоритетного комплектування – це всі бойові частини, всі без винятку механізовані бригади ТрО, ССО, морська піхота, ДШВ. Тобто умовно бойові. … і решта – забезпечення, тобто тилові, які для того, щоб собі мобілізувати напряму людину, їм треба додатково ще цих людей погоджувати з Генеральним штабом", - зазначив Бежевець.
Наразі регіонами-лідерами за кількістю звернень до центрів рекрутингу є Дніпропетровська та Харківська області, а також Київ. Кількість звернень нині сягнула майже 25 тисяч осіб.
Але, щоб люди активніше йшли до війська, необхідно розв’язати ряд нагальних проблем. В першу чергу мова йде про переформатування програм військової підготовки та трансформацію навчальних центрів. До того ж військові потерпають від надмірної бюрократії як на фронті, так і у тилу, а також від відсутньої прозорої та ефективної соціальної підтримки.
Не лише військо: Україні не вистачає фахівців у стратегічній галузі
Загалом в Україні дефіцит кадрів становить наразі понад 4 мільйони людей. Таку цифру приводить ексзаступник міністра економіки України у 2022-2024 роках, а нині голова об’єднання ФРУ Дефенс Ігор Фоменко. За його словами, секторі ОПК не є винятком. За висококомпетентних та кваліфікованих працівників нині йде боротьба навіть всередині галузі для того, щоб їх "відхантити" і залучити до своїх підприємств.
При цьому український ОПК стикнувся з двома генеральними проблемами у наборі кадрів: мобілізацією та постійними обстрілами, а отже і постійним ризиком для працівників "оборонки". Ігор Фоменко пропонує достатньо радикальні рішення, щоб заохотити людей йти працювати саме в оборонну промисловість:
"Ми пропонуємо прирівняти в правах працівників оборонно-промислового комплексу до тих людей, які служать в Збройних силах України, в інших військових формуваннях. Тому що вони знаходяться в тих же самих ризикових умовах. І якщо є прильоти, є загиблі або постраждалі, вони мають отримувати ті ж самі соціальні, матеріальні гарантії як і ті, хто служить у складових сил безпеки оборони".
Критична ситуація з кадрами в науці: які рішення МОН?
Одними з основ підготовки фахівців для промисловості та розробки і впровадження нових технологічних рішень є освітня і науково-дослідна галузі України. Не секрет, що відтік кадрів за цими напрямками один з найбільших. Так, за даними Інституту досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки НАН України, за останнє п’ятиріччя кількість молодих дослідників в Україні зменшилася на 33,7%.
Нині у Міносвіти розробили нову методику атестації наукових установ та університетів, що дозволить отримати найкращим з них додаткове фінансування на закупівлю обладнання та підтримку власних науковців. На це у 2025 році вже передбачено додаткових 200 мільйонів гривень.
Профільний заступник міністра освіти і науки України Денис Курбатов зазначає: нова методика атестації повністю замінить застарілу та неефективну атестаційну процедуру, яка не давала розуміння реальної ефективності наукових установ.
"Насправді система державної атестації існувала і до цього багато років. В той же час, це була переважно формальна процедура. Тобто наукові установи проходили атестацію, отримували певні бали, отримували певні категорії, але як правило близько 90% з них - вони отримували найвищі категорії, які відповідали світовому рівню. Очевидно це закривало питання формально. Установа атестована – має сертифікат, але в той же час це не надавало жодних преференцій тій чи іншій установі в залежності від результатів атестації", - підкреслює Денис Курбатов.
Денис Курбатов
У новій методиці атестації установ враховуватимуть майже 40 різних показників діяльності за п’ять попередніх років. При цьому вона проводитиметься за сімома науковими напрямками: аграрно-ветеринарним, безпековим, біомедичним, гуманітарно-мистецьким, інженерно-технологічним, природничо-математичним та суспільним.
За результатами атестації кожна установа отримає загальну оцінку, яка дозволить їй посісти ту чи іншу категорію. Їх у методиці чотири, від А до D. Категорія А – це найкращий результат за напрямом, а категорія D – не атестовані за напрямом установи. На неатестовані установи може чекати реорганізація, але лише за рішенням засновників. Проте такі радикальні кроки не є обов’язковими.
"Самі вчені цієї установи повинні отримати додаткові можливості. Тобто ця установа, вона за рішенням засновника - і тут, я підкреслюю, засновниками у нас є академії наук і міністерства відповідні, у яких є свої наукові установи - може бути прийняте рішення про (її, – ред.) реорганізацію. Реорганізація – це не про знищення вчених і дослідників, а це про нову форму існування цієї установи, про об'єднання з більш спроможними інституціями які мають кращі можливості для розвитку цих вчених", - підкреслює заступник міністра.
Додаткове фінансування для ефективних університетів та наукових інститутів покликано сприяти створенню нових можливостей для досліджень, а отже і залученню нових кадрів для науки, що у середньостроковій перспективі зможе значно посилити як оборонний потенціал Збройних сил, так і забезпечити зростання якості підготовки фахівців для оборонно-промислового комплексу.
