Ми ввели жорсткі обмеження проти "зброї" Кремля в Україні - Максим Нефьодов

Верховна Рада в січні проголосувала за закон №7066 "Про приватизацію", який повинен прискорити процес продажу державного майна та зробити його більш прозорим. Про сутність закону, а також очікування від його ухвалення, те, чому ще рано продавати ПриватБанк і як Україна захищається від економічної "зброї" Кремля, в інтерв'ю "Апострофу" розповів перший заступник міністра економічного розвитку й торгівлі України МАКСИМ НЕФЬОДОВ.

- Хочеться вас привітати з ухваленням закону №7066, за який ви так довго боролися. Поясніть коротко, як тепер зміниться процес приватизації?

- Це новий закон про приватизацію державного і комунального майна, який встановлює нові підходи до цього процесу. Наше чинне законодавство в цій сфері не оновлювалось ще з 90-х років і було, м'яко кажучи, застарілим. Багато хто не знав, що у нас був не один закон про приватизацію, а цілих сім. І для потенційного інвестора розбиратися в цьому законодавстві було надзвичайно складно. Підприємства губилися між різними групами, кожна група проходила приватизацію за своїми правилами, і ці правила не були загальноприйнятими у світі.

Зараз ми намагаємось максимально спростити та уніфікувати правила, тому зробили дві групи приватизації – великі та малі об'єкти. Великі – це, умовно, бізнес, це те, що можна оцінити за фінансовою моделлю, де можна проводити аудити, де потенційні інвестори будуть проводити due diligence (процедура детальної незалежної перевірки об'єкту інвестування, - "Апостроф"). Малі об'єкти – це скоріше не бізнеси, а якісь ділянки землі, недобудови, лазні, які приватизовувалися через Фонд державного майна. Такі об'єкти можуть просто виставлятися на електронний аукціон ProZorro.Продажі й дістануться тим, хто запропонує найкращу ціну, тому цей процес буде значно швидшим.

Прикро, що ми більше очікуємо, коли почнеться приватизація, більше виправдовуємось, чому вона не відбувається, а не говоримо про неї як про якийсь факт, що відбувся. Хоча в нас є позитивні приклади ефективного продажу державного майна. Наприклад, тільки через ProZorro продали металобрухту чи прав вимоги за кредитами протягом минулого року більше, ніж Фонд держмайна приватизував активів протягом минулих п'яти років. Зрозуміло, що цю тенденцію треба змінити, і тому ми намагаємося зробити процес приватизації більш зрозумілим для інвестора.

Так, за великими угодами інвестори очікують роботи з професійними контрагентами. Наприклад, якщо ми судимося в Стокгольмі, ми наймаємо гарних міжнародних юристів. Так само і за великими приватизаційними угодами – усі вони будуть продаватися за допомогою інвестиційних радників, які будуть пропонувати уряду стартову ціну, окреслювати коло потенційних інвесторів, проводити з ними переговори зрозумілою їм мовою, а не чиновницьким діалектом. Ми розуміємо, що і терміни проведення приватизації теж були неадекватні, якісь етапи займали багато-багато місяців, якісь були занадто короткі й не давали можливості інвестору підготуватися. У багатьох інвесторів була певна недовіра до українських судів. Тому на той період, доки у нас не завершена судова реформа – до 2021 року – новий закон дозволяє укладати договір купівлі-продажу за англійським правом.

- Інвестори завжди почували себе незахищеними в Україні. Англійське право вирішить цю проблему?

- Ми пропонуємо їм ті правила, які працюють всюди в світі. Наприклад, якщо київське "Динамо" продає футболіста, виставляє його на трансфер, то воно працює за тими ж правилами, що і клуби з Франції чи Норвегії. Є стандартні заявки, які передаються в УЄФА. Якщо ви скажете, що ви такий унікальний футбольний клуб, який буде працювати не за стандартними формами, а за документами, написаними від руки, навіть якщо вони будуть геніальні, це, звичайно, буде викликати здивування, і ваш трансфер, імовірно, не відбудеться.

Переважна більшість великих інвестиційних угод укладається за англійським правом, так склалося історично ще з кінця 19 століття. Можливо, це колись у світі зміниться, тоді й ми будемо змінювати своє законодавство. Так само є визнані у всьому світі місця для арбітражу – Стокгольм, Париж. Можна довго сперечатися, чому у Парижі, а не у Відні, але так склалися економічні відносини в світі. І ми [з новим законом про приватизацію] пропонуємо інвесторам зрозумілі їм правила гри.

- Ще декілька років тому інвестори жалілися, що не вистачає інформації про об'єкти, виставлені на продаж – в якому вони стані, де знаходяться. Яка ситуація сьогодні?

- Ми розуміємо, що державним службовцям важко підготувати інформацію про об’єкти приватизації. Вони банально не знають, що має містити інвестиційний меморандум, в якій формі мають бути презентації, яка саме інформація цікавить потенційного інвестора. Саме тому навіть великі компанії, такі як "Метінвест", "Кернел" чи MХП, наймають інвестиційних радників. Адже будувати цю експертизу всередині компанії, якщо ви проводите декілька угод, абсолютно нелогічно. Так само ми можемо поставити питання: чому Міністерству юстиції не запросити іноземних юристів собі в штат, щоб судитися? Якщо ми судимося з Росією в Стокгольмському суді – це ж унікальна подія. Відповідно, тримати в штаті таких висококваліфікованих людей – просто нелогічно. Вони цю кваліфікацію втратять, якщо не будуть працювати з різноманітними клієнтами за різними угодами. Тому залучення радників – це абсолютно логічно, вони збирають і готують пакет інформації, який необхідний інвесторам. Так процес проходить легше, починаючи з відсутності мовного бар'єру, закінчуючи стандартними механізмами співпраці – передачею інформації для due diligence, віртуальної кімнати даних, де зберігається вся юридична та аудиторська інформація про компанії.

- Які ще кроки має зробити український уряд, щоб інвестори були впевнені, що їхні інвестиції захищені?

- Тут ми вже переходимо до питання загального бізнес-клімату країни, який, безумовно, теж є в фокусі Міністерства економіки. Зрозуміло, що треба проводити дерегуляцію. Чим більше регуляторних бар'єрів, тим більше треба платити за право, умовно кажучи, щось відкрити, побудувати і виробляти в Україні. Це ще більші корупційні ризики. Чим більше дверей, які треба відчиняти, тим більше імовірність, що якісь недобросовісні люди будуть брати хабарі, створювати штучні перепони для ведення бізнесу.

Звичайно, йде мова і про інспекційну систему, реформу якої ми почали минулого року. Це питання, хто перевіряє, що, за якими принципами. Наразі у нас великий суб'єктивізм у підході до цього. Бізнес не розуміє, що саме будуть перевіряти і яким вимогам він має відповідати. Кажуть: "Ну, ви маєте відповідати законодавству". А законодавство – це десятки тисяч сторінок актів, наказів. Чому саме треба відповідати? Згідно з новим законодавством, кожен перевіряючий орган, кожна інспекція мають зробити чек-листи. Якщо ви хочете відкрити перукарню, пекарню чи інший бізнес, то кожна окрема сфера має отримати чек-листи з конкретними вимогами. Якщо вимоги немає в цьому чек-листі, то ви не маєте стосовно цього хвилюватися. Такий чек-лист має використовувати й перевіряючий. По-перше, він має приходити не тільки туди, куди він хоче, в нього мають бути якісь ризик-орієнтовані критерії, а не так: ці люди добре виглядають, можливо, можна з них щось струсити. І, по-друге, перевіряючі мають приходити з конкретним переліком того, що вони мають перевірити – інспектор не може перевірити більше, але не має права і перевірити менше. Той же сумнозвісний випадок з "БРСМ-Нафтою", де відбулась страшна пожежа, загинули люди. Хіба її не перевіряли? Перевіряли. Але, очевидно, сказали: гарні люди, навіщо дивитися на вогнегасники, достатньо того, що у них тут все пофарбовано. Тому ми і хочемо все це змінювати. І зрозуміло, що багатьом держслужбовцям і багатьом представникам держінспекцій це не подобається. Але, знов-таки, якщо ми хочемо рухатися в Європу, то ми маємо і жити, як Європа.

- Раніше невдалу приватизацію уряд пояснював небажанням інвесторів вкладати гроші в країну, у якій йде війна. Сьогодні в них є розуміння, що конфлікт локалізований та знаходиться під контролем?

- Звичайно, питання безпеки хвилює інвесторів, як і всіх українців, але я б не сказав, що це заважає робити бізнес. На щастя, завдяки нашим воїнам на сході, в Києві та інших регіонах не їздять танки, тут немає військового стану і можна працювати. Я думаю, інвестори це розуміють. Звичайно, є підприємства, які знаходяться на непідконтрольній території України, їх виділено в окрему групу, про їхню приватизацію мова не йде. Що стосується усієї іншої території України, я переконаний, цікавість інвесторів є. Уже третій рік поспіль зростає обсяг прямих іноземних інвестицій. Так, він зростає з дуже низької бази, яка була на початку війни, але головне, що він зростає.

- Давайте більш детально поговоримо про наповнення бюджету від приватизації. За даними Фонду держмайна, план минулого року був виконаний лише на 20% і приніс в бюджет 3,4 млрд грн. План на цей рік – 22,5 млрд грн. Чи зростають шанси виконати цей план з ухваленням нового закону?

- Звичайно, зростають. По-перше, ми будемо продавати більшу кількість активів і за новими правилами. Ми очікуємо статистично значно кращий результат. Ми не втомлюємось повторювати, що гроші – це важливо, наповнення бюджету – це важливо, але ми проводимо приватизацію не тому, що в нас є якісь скарби і ми змушені їх продавати, щоб закривати якісь дірки. Ми проводимо приватизацію з двох головних причин. Перша – боротьба з корупцією. Усі ми бачимо і чуємо скандали навколо державних підприємств, тільки НАБУ розслідує більше 50 справ на 20 млрд грн навколо державних підприємств. І ми маємо припинити "наркотичну" залежність державних службовців і деяких політиків від держпідприємств.

Друга причина – приватизація дає можливість для зростання економіки. Я думаю, кожна людина в Україні знає, що державні підприємства не дуже ефективні. Мало хто назве хоча б десять українських підприємств, якими можна пишатися, які виробляють щось відоме не тільки в Україні, але і визнане у світі. Такі є, але це одиничні випадки, а державних підприємств у нас майже 3500. Якщо ці підприємства, які працюють на рівні нижче середнього, будуть працювати хоча б на середньому рівні, то це буде потужний поштовх вгору для економіки. Це те, що уряд може зробити, щоб пришвидшити економічне зростання.

- Уряд планує у 2017-2020 роках віддати на приватизацію 893 державних підприємства. Але представник банківського дому Rothschild Джованні Сальветті, який в Україні бере участь у найбільших угодах, в інтерв'ю зазначав, що насправді релевантних великих активів не більше 10-15. Що скажете на це?

- Джованні в цьому плані абсолютно має рацію. Коли ми говоримо про велику приватизацію, то, за нашою оцінкою, у нас лише 50-60 об'єктів, які підпадають під цю категорію. І частина з них не зовсім є бізнесом, наприклад, готелі. Той самий сумнозвісний готель "Козацький", з яким пов'язана купа скандалів. От такими проблемними об'єктами мають займатись інвестиційні радники, наприклад, як Rothschild. Сподіваємось, ці приватизаційні процеси будуть успішними.

Решта об'єктів мають бути продані за пришвидшеною процедурою, через електрону систему ProZorro.Продажі. У нас уже є великий досвід у цьому, ми вже продали більше 1000 схожих об'єктів від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Там також часто збиткові, проблемні активи, які дісталися державі від збанкрутілих банків. Тут, ви розумієте, пряма залежність: банки збанкрутували, тому що у них були не дуже цікаві активи, якби ці активи були прибутковими, банки б не збанкрутували. Ми маємо дуже гарну статистику продажу цих активів, починаючи від недобудов або старих приміщень, закінчуючи досить курйозними об'єктами. Наприклад, минулого року ми продали два списаних вагони київського метрополітену, які від'їздили свій регламентний термін, і зараз новий власник планує зробити з них креативний хостел. У мене немає сумніву, що на переважну більшість активів знайдеться свій покупець, якщо проводити цей процес прозоро. Адже що відлякує потенційних покупців? Думка про те, що все вже вирішено, без хабара навіть не підпишеш контракт. Ми повертаємо довіру до держави через систему ProZorro.Продажі.

- До яких секторів економіки інвестори проявляють найбільший інтерес – банківський, аграрний?

- Я думаю, що до всіх, тому що Україна – це перспективний ринок. До деяких секторів інвестори повертаються після кризи, наприклад, до банківського сектору. От нещодавно була завершена угода щодо "Українського банку реконструкції і розвитку", його купили китайці й вже почали ребрендинг.

Тому я б казав не про конкретні сектори, а про типи активів. Які типи активів можуть бути нецікаві інвесторам? Перше – це ті, які переобтяжені боргами. Тут держава має вирішити з ними проблеми, перш ніж виставляти їх на продаж. Друге – це активи, щодо яких відсутні інформаційні пакети, тобто виставляється чорний ящик з незрозумілим вмістом. Над цим треба працювати. І у нас є механізми, що необхідно робити.

- Усе ж таки інвестиційні банкіри виражають сумнів, що український банківський сектор користуватиметься попитом. Зокрема ПриватБанк багато хто вважає неготовим до продажу після нещодавньої націоналізації. Яка ваша думка?

- Я теж вважаю, що прямо зараз ПриватБанк неготовий до приватизації. Якраз завдання менеджменту банку – розібратися з тими проблемами, які дісталися у спадок від колишніх власників, і побудувати нову бізнес-модель. Той же самий аудит Kroll, який був оприлюднений нещодавно, показує, що ПриватБанк – це два банки в одному. Один – це банк з інноваційними послугами, які широковідомі у світі, який ефективно залучав депозити, проводив платежі тощо, але майже нічого не заробляв. І був інший банк – корпоративний, який займався ненормальним кредитуванням з ризик-лімітами, із залученням малого та середнього бізнесу. Якщо вірити аудиту Kroll, ПриватБанк займався в тому числі тіньовим кредитуванням бізнесу акціонерів банку. Тому потрібно побудувати дохідну модель кредитування в банку та розібратися з судовими позовами і ризиками, які вони несуть. Ось ці проблеми потрібно вирішити. І коли банк буде реструктуризовано, тоді він буде готовий до продажу.

Але, окрім ПриватБанку, в держави є багато інших банків, які дісталися в ході націоналізації і з якими можна працювати. Один із перших, що може піти на приватизацію – "Укргазбанк". Як пам'ятаєте, він пройшов точно ті ж самі кроки, він був націоналізований після кризи 2008 року, після цього він якісно розвивався і тепер готовий якщо не до продажу на 100%, то до залучення на суттєву частку інвестора, який буде допомагати розвивати його далі. Я знаю, що інтерес потенційних інвесторів до нього є.

Також ішли розмови, чи зможемо ми залучити інвесторів до Ощадбанку, який також активно модернізується, змінює якість своїх операцій, перетворюється з радянського монстра на сучасний європейській банк, орієнтований на малий та середній бізнес. Я розумію, що такі угоди провести важко, я ж теж – колишній інвестиційний банкір, але це не безнадійна справа. Якщо будемо працювати за міжнародними правилами, то інвестори до нас прийдуть.

- Які ще великі об'єкти можуть бути продані в цьому році? Наприклад, Центренерго, ОПЗ?

- Ми перелік об'єктів не змінювали цим законом. Ми спеціально говорили депутатам, що ми намагаємось полагодити мотор приватизації, а коли він нормально запрацює, будемо просити додавати туди більше пального, тобто виводити об'єкти зі списку заборонених до приватизації і передавати їх до Фонду держмайна. Зараз ми працюємо з тими об'єктами, які дозволені до приватизації – це Одеський припортовий завод, це Центренерго, це декілька обленерго, пакети державних банків, декілька машинобудівних підприємств, об'єкти нерухомості.

- З яких ринків до нас найчастіше приходять інвестори?

- В першу чергу це інвестори з великих фінансових центрів – з Америки, Великої Британії, Східної Азії. Я одразу хотів би відзначити, що новий закон про приватизацію вводить жорсткі обмеження на участь російського капіталу і особливо російського державного капіталу в приватизації. Звичайно, ми не хочемо бачити російські квазідержавні компанії, наприклад, "Газпром", які, як ми розуміємо, не є бізнесом. Вони могли би бути бізнесом за нормальних умов, але по суті це – зброя Кремля. І допускати їх до приватизації було б дивно. Цих обмежень не було раніше. Також ми не допускаємо до участі у приватизації фізичних осіб з Росії, тобто людей з російськими паспортами. Інвесторів зі всіх інших країн ми раді бачити.

- Уточнімо, що можуть допускатися до приватизації компанії, якщо російські бенефіціари мають менше 10% акцій.

- Так, якщо ми кажемо про публічні компанії, то ми не хочемо допустити іншої ситуації. Коли для того, аби не допустити General Electric, Apple чи Google до участі в угодах в Україні, той же "Газпром" купить одну акцію великих міжнародних компаній. Зробити це може кожен просто за допомогою мобільного телефону. Тому ми не можемо допустити інший варіант економічної агресії проти України. Володіючи однією акцією Apple, Google, ви як фізична особа в Україні навряд чи можете суттєво вплинути на їхні операції, тому тут ризиків ми не бачимо. Ми маємо враховувати особливості великих корпорацій і знаходити баланс між відкритістю до інвесторів і, ще раз повторюю, жорстким захистом національних економічних інтересів України.