Сьогодні офіційно від Нацбанку стало відомо, що "Платинум Банк" став неплатоспроможним. Причина – банк, який входить в Україні у другу двадцятку за обсягом активів, в недостатня капіталізація фінустанови. Так почався рік для банківської системи України. Чого слід очікувати від нього далі розповідає старший економіст Міжнародного центру перспективних досліджень Василь Поворозник.
Проблема з "Платинум банком" не є новою. Про його негаразди стало відомо ще в травні минулого року, коли Нацбанк попереджав про необхідність докапіталізації і про те, що активний капітал становить мінус 160 млн гривнь. Тоді ще два банки – "Артем" та "Траст" були попереджені, а в результаті стали банкрутами до кінця 2016 року. Ситуація з «Платинум банком» дещо затяглася. Велися перемовини з акціонерами банку, які обіцяли докапіталізувати необхідну суму, велись певні роботи в цьому напрямку. Зокрема, банк активно «збирав» кошти населення. Ще недавно висіла реклама від банку в метро: пропонувалися відсотки значно вищі – 25-27% річних. Це каже про те, що банк "активно пилососив" гроші у населення, щоб вирішити свої проблеми.
Варто при цьому сказати, що ситуація з "Платинумом банком" не вплине на загальну ситуацію. Фонд гарантування вкладів повинен виплатити неповних 5 млрд гривень майже 200 тисячам громадян України. І отримують ці кошти не тільки фізичні особи, але й ФОПи. Тобто це зміни наприкінці минулого року.
Ризику для громадян, які були вкладниками "Платинум банку" і мали депозити до 200 тисяч гривень, немає. Інша справа, що це, безумовно, створює додаткове навантаження на Фонд гарантування вкладів. Але це не найбільша сума, яку він виплачував. Пригадаймо історію з виплатами по банку "Фінанси та кредит" - тоді треба було повертати 10,5 млрд гривень.
Говорячи про ситуацію з банками, минулого року пішло трохи більше 80. Тобто це третина банківської системи України. Напевно, в цьому році піде від 10-20 банків. Точну цифру, мабуть, ніхто не скаже. Треба не забувати, що розчищення банківської системи є одною з вимог МВФ. Це вимога, яку ми в принципі виконуємо. Є питання до процедури, як це виконується, медіа-підтримки процесу розчищення банківської системи, а також ще одна – суттєве зростання тиску на Фонд гарантування вкладів.
Навряд чи це можна сприймати як бажання держави стати монополістом. Я бачу цю ситуацію як розчистку. Безумовно, є питання по процедурі. Але загалом – це дуже позитивно. В Україні справді було занадто багато банків і все ще залишається, є питання до якості їхніх аткивів, до рівня каптіалізації. Тому скорочення кількості банків, можливо, не тільки ліквідація, але й об»єднання банків невеликих між собою – це наша тенденція, яку ми будемо спостерігати, можливо не один рік.
Так, можна зараз говорити, що доля приватного сектору у нас зменшилася, але це відбулося за рахунок націоналізації Приватбанку. Розцінювати можна цю ситуацію по-різному. Але націоналізацію Приватбанку згодом переросте в приватизацію: банк оздоровлять і з часом нас очікує його продаж. І в нас є потенційний покупець – ЄБРР. Єдина проблема: як ми приватизовуємо державні активи. Сумний досвід "Одеського припортового заводу" показав, що план виконання приватизації в останні три роки ми не виконали. Рівень виконання менше 1%. Тобто, можливо, може не так буде легко з приватизацією "Приватбанку".
Рік так почався з новини про «Платинум банк» і навряд чи нас очікує бурхливий розвиток. Треба не забувати, що облікова ставка НБУ становить 15% і навряд чи хтось під нижчі кошти. Тому можна не очікувати запуск масштабного кредитування економіки, тому що більше 20-25% - це висока ставка. І не кожен бізнес здатен під такі відсотки брати кредити. Очевидно, що надалі буде спостерігатися консолідація банківської системи. Частина банків підуть, частина об"єднаються. Так, зросла частка держави у секторі, в нас є тепер три крупних державних банки. Це – "Ощадбанк", "Приватбанк" і "Укрексімбанк".
Яка загроза у зв"язку з цим? Вона полягає в тому, що держава може фінансувати через державні банки проекти, враховуючи високий рівень корупції в державі в прийнятті окремих рішень. Існують ризики того, що будуть фінансуватися проекти зацікавлених. І це будуть непрозорі рішення. Це загроза зростання ролі держави в банківському секторі. В будь-якому випадку, монополізація – це негативний процес і треба прагнути до якомога більшого розвитку конкуренції.
Але банківська система з переліку всіх вимог, які виставляє МВФ до України, в питанні реформування, в цілому справляється з цими завданнями.
