Демарш України в ПАРЄ - єдиний вихід - дипломат

Українська делегація в ПАРЄ вчинила правильно, відмовившись від участі в осінній сесії Асамблеї. І тут проблема не в стосунках України та Росії, а в самій організації. Про це та багато іншого в інтерв'ю "Апострофу" розповів дипломат, експерт "Майдану закордонних справ" ОЛЕКСАНДР ХАРА.

- Чи не є помилкою те, що делегація України в ПАРЄ офіційно відмовилася від участі в осінній сесії Асамблеї? Що це дасть?

- Це не є помилкою. Це навмисно розроблена стратегія, яка погоджена з нашими друзями. І це не лише Балтійські країни, а й Грузія, Британія та інші країни. Ситуація така: якби ми зробили те, що вимагається логікою, створили нову делегацію і повідомили про це секретаріат ПАРЄ, це означало б, що ми де-факто погоджуємося з новими правилами цієї організації. Тобто, коли ПАРЄ зрадила свої принципи, статутні засади і дала можливість Росії повернутися до діяльності без виконання жодних вимог, які раніше висунули РФ. Тому українська делегація вирішила, що треба зробити демарш, а він складається з декількох моментів. Перший момент – була сформована нова делегація, але не була повідомлена ПАРЄ щодо того, що вона починає діяти.

До речі, важливий момент, оскільки зараз дуже багато шуму, що "от ця нова влада програла, а от попередня була більш підкована". Нічого подібного! Тому що фактично всі ці кроки узгоджувалися із попередньою делегацією також. Оскільки там є професійні люди, які дуже детально знають, як працює ця організація, регламенти та політичні нюанси. А також, як я вже сказав, ці позиції були узгоджені з нашими партнерами в Ризі. Тобто було неформальне обговорення цих питань. Чому неформальне? Оскільки, зрозуміло, що лише парламентарі мають прийняти рішення стосовно української позиції. На той час це були консультації, але потім було спільне засідання двох комітетів: зовнішньої політики та європейської інтеграції. І під час цього засідання було, фактично, узгоджено ключові моменти нашої позиції. Тобто, перше – це неучасть нашої делегації у святкуванні 70-річчя ПАРЄ. Було б дивним, якби ми прийшли святкувати те, що фактично зруйновано.

Другий момент – це те, що Україна не збирається брати участь у сесійній роботі, окрім тих питань, які безпосередньо стосуються України чи Російської Федерації. У комітетах українська делегація планує працювати. Це той майданчик, від якого ми не можемо відмовлятися. По-перше, не можна залишати ПАРЄ як майданчик для Росії продовжувати пропаганду і шкодити позиції України, просувати ідею, що "у них все гаразд, в анексованому Криму, ніяких порушень прав, зокрема кримських татар, немає". А також і з приводу порушень прав людини і в самій Росії проти російських громадян. Тут ми маємо захищати їхні інтереси також. Тобто тут розділяти українських громадян чи російських громадян – не в наших інтересах.

І другий, надзвичайно важливий момент - сутність путінського режиму та, власне, всієї Росії, починаючи від царизму, радянський період - це порушення прав людини. Цей режим суперечить важливим для нас речам - верховенству права, демократії, свободі слова. І ПАРЄ є майданчиком, який створений, щоб ці питання обговорювати. Тому ми не можемо полишити цю організацію, давши можливість Росії там фактично хазяйнувати.

- Але яка надалі має бути стратегія?

- Не хочу протирічити своїй попередній тезі, що це важливий майданчик. З іншого боку, зрозуміло, що резолюціями ПАРЄ ми війну не зупинимо. Скажімо так, ПАРЄ була за попередньої влади, напевно, найголовнішим майданчиком, де ми могли бути задоволеними роботою делегації. Були нюанси, але в цілому це було найбільш ефективно. А з іншого боку, він не є вирішальним з точки зору припинення агресії Росії в Донецьку, Луганську, повернення Криму, а також припинення агресії в інших сферах. Оскільки війна точиться не лише в Донецьку, Луганську, вона й - в інформаційному, кіберпросторі, енергетичній, гуманітарній сферах тощо.

- Напевно, це більше на імідж впливає? Все-таки, який був ажіотаж, коли повернули право голосу Росії в ПАРЄ! І в Європі, і в Росії – це висвітлювали як велику перемогу.

- Безумовно, для росіян це перемога. Вони нічого не зробили, аби виправити ті проблеми, які самі створили. Але це не зовсім поразка України. Це поразка цієї організації. Позиція української делегації, я вважаю, дуже правильна. Проблема - не в Україні, не в тому, що ми образилися, а в організації. Європейці, які пишаються досягненнями у захисті прав людини, іншими демократичними досягненнями,- зрадили свої принципи. Оскільки Росія не виконала жодної умови, але повернулася до повноправної участі, і напевно, вони ще планують якимось чином протягнути легітимізацію окупованих територій. Не виключено, що будуть якісь представники з Криму… що для нас неприйнятно.

У нашій делегації теж не всі є прихильниками такого підходу. Є такі, які кажуть, що треба завершувати громадянський конфлікт на Сході, треба розмовляти з трактористами і комбайнерами, треба дружити з Росією. Те саме є в інших делегаціях. Компроміс, який відбувається в делегаціях, дозволяє їм чи повністю підтримати нашу стратегію, чи частково.

Оскільки Франція наразі головує в Комітеті міністрів Ради Європи, Еммануель Макрон має пояснити, як виходити з цієї ситуації, як відновлювати довіру до цієї організації, яким чином вони збираються захищати права росіян у РФ. Бо головний лейтмотив повернення Росії був той, що можна буде росіянам використовувати механізм Суду з прав людини, плюс моніторинги та інші речі. Буквально після того як було прийнято це рішення, ми бачили, як поліцейські, їх краще "мєнти" називати, били жінок, інвалідів на мітингу, коли згідно з Конституцією РФ там не заборонено виявляти свою громадянську позицію.

Треба запитати пана Макрона і про це, і про його ідею повернути до "Великої вісімки" Російську Федерацію, про створення єдиної зони безпеки з РФ. Треба запитати, як він це все бачить, і від його відповіді залежатимуть параметри роботи і української делегації, й інших делегацій. Але генеральна лінія абсолютно чітка: нам не подобається, що відбувається в Раді Європи, ми це показали своїм демаршем, ми вимагаємо пояснень, ми готові працювати неповноформатно для того, щоб де-факто визнання нового статусу цієї організації не відбулося.

- Що зможе зробити українська делегація, Україна як держава, якщо в російську делегацію ввійдуть, наприклад, колишні кримські політики, які після анексії попали в списки "Єдиної Росії"? Це вже буде легалізація анексії Криму?

- Безумовно, що українська делегація має це контролювати. У нас є можливості консультацій з нашими партнерами, які нас підтримують і які підтримують Росію. Друге – можуть бути певні заяви, можуть бути ще якісь демарші. Тобто є дипломатичний інструментарій. Треба посилювати коаліцію навколо України, оскільки є певна ерозія цієї коаліції. Це не пов’язано з новою владою, із Зеленським. Це пов’язано з тим, що виник глухий кут у відносинах між Україною та Росією, спричинений анексією і війною РФ проти нас. Однак, з іншого боку є національні інтереси Німеччини, Франції, інших країн, які хочуть якимось чином понизити градус і підштовхнути нас до якогось компромісу, або такими хитрими маневрами вивести Росію з-під списку санкцій.

Хоча, з іншого боку, нещодавно представник уряду Німеччини сказав, що навіть цей широкоформатний обмін полоненими і заручниками не є причиною для зняття санкцій. Це дуже добрий сигнал. Оскільки це дуже розумний крок Путіна. Таким чином він позбувся "токсичних пасивів". Сенцова, Кольченка, Балуха, Гриба всі у світі знають. Є резолюції і Європарламенту, і ПАРЄ, інших організацій щодо їхнього звільнення. Тобто Путін це зробив для того, щоб показати: "бачите, ми ідемо на якісь поступки". Фактично це гра для того, щоб вийти з-під санкцій.

- Як Путіну вдається, зважаючи на таку загарбницьку політику, мати таке пом’якшення від Європи?

- Сутність путінського режиму – авторитарний, я б навіть сказав - тоталітарний режим. Там немає нічого, крім держави. Немає судів, немає парламенту як такого, немає громадянського суспільства, невеличкий прошарок, який залишився - не був вбитий або витиснутий з РФ, недостатньо, щоб казати, що там є якісь свободи. Не кажу вже про засоби масової інформації. І тому в Путіна є великий ресурс, який дозволяє йому пересидіти. А в європейців навпаки: наприклад, якщо подивимося, чому спочатку в землях Баварії, Нижній Саксонії партія ХДС/ХСС втратила позиції - це було спричинено позицією Меркель, її реакцією на кризу біженців, яка фактично була посилена Російською Федерацією, яка почала бомбардувати Сирію. Власне, там демократії знаходять компроміси між різними сторонами, а партнери по коаліції в Німеччині - це соціал-демократи, які ще зі сталінських часів були надзвичайно промосковські, і вони такими залишаються.

Є різні сили, навіть у Німеччині, яка дуже сильно нас підтримує в політичному, економічному плані, яка досі каже, що санкції мають залишатися, поки Росія не припинить свою агресивну політику. І власне, тому Путін поки що тактично виграє, бо він - тоталітарний лідер і в нього є переваги. Плюс - існують економічні та інші проблеми в європейських країнах, які вони хотіли б вирішити, застосовуючи ресурси Росії. Зокрема, для німців контракт на російські залізничні шляхи надзвичайно важливий, оскільки це десятки мільйонів євро, не кажучи вже про енергетичні проекти.

Тобто є національні інтереси, егоїстичні інтереси, які європейські лідери хочуть реалізувати, використовуючи Росію. Плюс РФ є злобною силою, вона створює проблеми. Але європейцям здається, що якщо якось замиритися з Путіним, він буде менш деструктивним і може нести якийсь позитив. Тому він так і торгує.