В РНБО вивчається питання зробити Міністерство оборони акціонером державного концерну "Укроборонпром". Зараз акціями держконцерну володіє Кабмін. Цей крок має визначити, хто стане відповідальним за оборонно-промисловий комплекс (ОПК) - президент або прем'єр. Однак Міноборони та Укроборонпром - це "дві криві качки", яких не варто об'єднувати до проведення там ретельних реформ. Таку думку висловив "Апострофу" експерт "Українського інституту майбутнього" з питань реформування оборонно-промислового комплексу та системи оборонних закупівель Віктор Плахута.
Оборонне відомство може стати акціонером Укроборонпрому. Міноборони (МОУ) є частиною Кабінету міністрів, але при цьому тяжіє до президентської вертикалі через підпорядкування міністра оборони президенту України, як верховному головнокомандувачу.
Тому ініціатива підпорядкувати підприємства, що входять до державного концерну (ДК) "Укроборонпром" - це одна з ланок у ланцюзі спроб вирішити питання більш високого рівня - хто стане головним відповідальним за ОПК - прем'єр-міністр чи президент.
Поки незрозуміло, як це буде реалізовано. Можливо, підприємства оборонно-промислового комплексу державної форми власності перейдуть в підпорядкування Міністерству оборони (при цьому МОУ стане органом управління). Зараз у Міноборони є близько сотні підприємств, частина з яких відносяться до ОПК та займаються ремонтом військової техніки. А може, Міністерству оборони передадуть ще й функції з формування та реалізації військово-промислової політики, а також відповідальність за формування та виконання державного оборонного замовлення, які зараз належать до сфери відповідальності Мінекономіки.
Про користь об'єднання
Таку архітектуру Україна вже намагалася збудувати. Відбувалося це в 2012 році після створення ДК "Укроборонпром", але нічим не завершилося. Подібний алгоритм управління був задіяний і в РФ. Так, в кінці 2005 - на початку 2006 року Сергій Іванов посів відразу дві посади - віце-прем'єр-міністра з питань оборони та голови Військово-промислової комісії при уряді Російської Федерації. Але така архітектура також пропрацювала недовго.
У світі є приклади, коли функції формування та реалізації політики в оборонно-промисловому комплексі покладаються на Міноборони (Франція, США, Великобританія), з підпорядкуванням держпідприємств Міністерству оборони. У західних країнах давно пройшов процес роздержавлення. Але й там ще залишаються підприємства ОПК державної форми власності, наприклад, танковий завод в Лімі.
Є кілька причин, чому об'єднання функцій, які зараз розосереджені в самому Міноборони, Укроборонпромі та Міністерстві економічного розвитку і торгівлі, під егідою одного тільки МОУ може стати ефективним.
МОУ - це головний користувач озброєння та військової техніки. Воно координує військово-технічну політику для всіх 16 державних замовників в сфері оборони.
У Міноборони найкраще збережена інституційна пам'ять в сфері виробництва, передачі, закупівлі та продажу озброєння і військової техніки.
МОУ здійснює велику кількість науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, й відповідно, приймає на озброєння нові зразки ОВТ, що є необхідною умовою виходу національних підприємств на зовнішні ринки.
Закупівлю виробничого обладнання для Укроборонпрому має здійснювати Міноборони, а не Міністерство економічного розвитку і торгівлі, а вартість підготовки виробництва слід включати в загальну вартість озброєння та військової техніки (ОВТ).
Протекціонізм або неконтрольований імпорт
Поки не ясно, яку політику буде реалізовувати МОУ в питаннях закупівлі озброєння. Це може бути ставка на вітчизняного виробника, прагнення до максимальної незалежності від імпорту, а також державна підтримка та фінансові вливання у вітчизняний ОПК для поновлення, модернізації та розвитку виробництва, а також створення нових технологій (що насправді є бажаним для країни фінальним станом).
Або це буде змішаний варіант - виробляти те, що можемо й одночасно закуповувати те, чого не вистачає, стимулюючи залучення в країну іноземних інвестицій і технологій через механізм офсетних (компенсаційних) договорів (що теж є правильним).
Але це може бути і просто закупівля ОВТ за найкращою ціною і найкращої якості. Для країни більш прийнятні перший та другий варіанти. Третій - просто вб'є вітчизняного виробника.
Від обраної стратегії закупівель залежить доля підприємств ДК "Укроборонпром" - розвиватися або бути проданими за безцінь. Дуже не хочеться, щоб МОУ під гаслом переозброєння просувала іноземні компанії на ринок України, що буде заважати розвитку власної промисловості.
Конфлікт із приватним сектором
Архітектура, коли оборонне відомство відповідає за ОПК, добре працює в світі. Але для України сьогодні введення такої системи може викликати ризики. На сьогодні замовлення з виробництва озброєння і військової техніки держпідприємства та приватні компанії виконують в пропорції приблизно 50/50. При цьому політика Міноборони в сфері закупівель ОВТ характеризується мінімальним рівнем прибутку для постачальників. Це не залишає компаніям вільних коштів для оновлення основних фондів і для проведення дослідно-конструкторських робіт.
Якщо підприємства Укроборонпрому будуть підпорядковані Міноборони, то природно, можуть бути порушені принципи конкуренції між держкомпаніями та "приватниками". Міноборони, будучи відповідальним за свої підприємства, буде займатися ними більше та віддавати їм замовлення. Така ситуація негативно вплине на розвиток та функціонування приватного сектора, враховуючи скромний бюджет країни на потреби сектора безпеки та оборони.
Крім того, якщо МОУ стане куратором держоборонзамовлення (ДОЗ) та відповідальним за військово-промислову політику - це може викликати конфлікт з іншими силовиками - 15 державними замовниками з ДОЗ.
Спочатку було б правильним реформувати Міноборони. А не змішувати дві "криві качки" - МОУ та Укроборонпром - у щось єдине.
Незалежне агентство як перехідний варіант
Україні потрібна незалежна третя сторона, яка проведе аудит контрактів за останні 5 років в Міноборони та Укроборонпромі.
На сьогодні оптимальним варіантом було б створення окремого незалежного агентства з питань ОПК з особливим статусом. Багато проблем накопичилося в сфері ОПК, і ці проблеми торкаються багатьох учасників. Сама схема, коли держоборонзамовлення та підприємства ОПК перебували під одним державним органом влади, була б абсолютно логічною. Такий орган отримував би від силовиків відомості про потребу в озброєнні та техніці, оцінював виробничі можливості своїх підприємств, надавав інформацію - що можливо виробити власними силами, а що необхідно закуповувати за кордоном, при цьому дотримуючись інтересів вітчизняної промисловості. Таким чином і формувалося б держоборонзамовлення - річний план закупівель ОВТ на бюджетний та два наступні роки.
Але на сьогодні в підпорядкуванні МЕРТ, що відповідає за держоборонзамовлення, майже немає підприємств ОПК, відповідно, і оцінювати виробничі можливості вкрай важко. Особливо коли більшість з держпідприємств оборонно-промислового комплексу перебувають в ДК "Укроборонпром". З моменту свого створення, використовуючи виняткові прерогативи президента, Укроборонпром сам прирівнявся до органу влади, не маючи на це жодних юридичних підстав.
Нарешті, потрібно зробити ремарку щодо останніх заяв представників влади. Неможливо стати акціонером того, що не є акціонерним товариством. Спочатку підприємства, які входять до складу Укроборонпрому, повинні пройти процес корпоратизації (перетворення унітарних державних підприємств в акціонерні товариства).
А для цього потрібен спеціальний закон про особливості корпоратизації та подальшої приватизації в ОПК, який, до речі, вже розроблений.
