Якщо так піде далі, парламент п'ять років не протягне - Ірина Верещук

У фракції "Слуга народу" готові проголосувати за саморозпуск, якщо різні скандали в парламенті триватимуть. Про ситуацію у Верховній Раді, взаємодії народних депутатів з Кабміном, "червоних лініях", за які не може собі дозволити перейти Володимир Зеленський, заради врегулювання ситуації на Донбасі, "Апострофу" розповіла народний депутат, екс-представник фракції "Слуга народу" у Кабміні ІРИНА ВЕРЕЩУК.

- Ви були представником уряду в парламенті, але написали заяву і пішли з Кабміну. Чому?

- У нас немає засадничих розбіжностей між Кабміном і парламентом. Зрозуміло, що ми працюємо як одна команда. На сьогодні ми намагаємось випрацювати такі методи і способи, які будуть найефективнішими.

Однак, якщо ми говоримо тільки про мене, я не знайшла спільної мови з прем’єр-міністром. Як представник Кабінету міністрів у парламенті, я мала би бути більш ефективною на цій посаді. Більша ефективність мала б виражатись у тому, що законопроекти, які пропонує Кабмін мали би проходити в парламенті і знаходити необхідну кількість голосів. Ми часто бачили, що у нас з’являються труднощі з такими законопроектами. Особливо це стало видно під час голосування за державний бюджет, коли 209-та поправка, а вона стосується саме місцевих акцизів, зборів, навпаки, знайшла певну кількість голосів і приблизно 7 мільярдів гривень залишаться на територіях.

Засадничо ми з прем’єром однаково мислимо. Але я - практик, я з - території. Я була міським головою і зрозуміло, що у мене трошки інший спосіб мислення. Я все-таки вважаю, що треба робити акцент на території. Децентралізація має бути децентралізацією. Коли ми говоримо про правовий внесок, про місцеві податки і збори, про місцеві дороги, я вважаю, що акцент має бути там, на місцях.

- Якщо ви кажете про бюджет і децентралізацію, то це має бути горизонтальна історія? А цей бюджет, по суті, є вертикальним?

- Так. Він є більш вертикальним, ніж минулі бюджети, коли ми почали процес децентралізації.

- Раніше ви заявили, що "основними повноваженнями було налагодження комунікації, стати містком між Кабінетом міністрів і парламентом. Я вважаю ті методи і форми, які я пропонувала, не були дієвими і не приносили результати". Якими були ці методи? Чому вас тоді не слухали?

- Наведу приклад. Як починалась історія з акцизом на пальне? Більш як 100 депутатів-мажоритарників із різних фракцій підписали листа з пропозицією до прем’єр-міністра розглянути можливість і залишити акциз на наступний рік у зв’язку з тим, що не можна забрати, нічого не запропонувавши як компенсаторний механізм. Дати людям рік, щоб вони розуміли, що через рік такого акцизу не буде, і знайшли компенсатори. А через рік ми цей акциз заберемо і централізуємо.

Я особисто принесла цей лист до прем’єра, особисто просила зважити і все-таки знайти спосіб і консенсус. Я не побачила ніякої відповіді на лист, ані якихось інших дій від прем’єра. А більше 100 депутатів запитували постійно про відповідь, де результат, коли ми зберемось і обговоримо, що можна зробити.

Ми розуміли, що є Мінфін, є бачення, як формується бюджет у Кабінеті міністрів, але є і депутати, їх теж треба чути. Коли вони пишуть листи, їх треба читати і потім реагувати. Приходить бюджет до залу, а там, звичайно, акцизу немає. І ви бачили результат. Якщо я не помиляюсь, 275 "за", і акциз залишається на територіях. Але ж ми могли це питання вирішити. Приїжджали і мери міст на нараду до прем’єра, просили залишити акциз.

Ірина Верещук: "Приходить бюджет в зал, а там, звичайно, акцизу немає"Апостроф / Дмитро Олійник

І таких декілька реперних точок, які показували, що комунікація, яку запропонував парламент щодо Кабміну не є ефективною. Я говорю виключно про прем’єра, тому що з міністрами комунікація налагодилась дуже швидко. І ось такі відсутні елементи комунікації, на жаль, не сприяли тому, щоб ми говорили про ефективну взаємодію між урядом і парламентом.

- Я правильно розумію, що уряд просто не чує фракцію?

- Не тому, що не чує. Засадничо, звичайно, співпраця є. Але навіть у підходах до державного бюджету… Моя особиста позиція, що державний бюджет має поставити в центр людину, яка потребує державної опіки. Наприклад, агрохолдинг чи людина, яка заробляє мільйони, напевне, не мають отримувати державну опіку на рівні з пенсіонерами, сиротами чи людьми з обмеженою дієздатністю. Я говорю про ту людину, яку держава мусить опікувати. Потрібно стати на її місце, подивитись, скільки вона може заробити, реально порахувати споживчий кошик, подивитись, чи можна вижити на пенсію у 2027 гривень.

Я вважаю, що фракція мала послухати Гончарука на предмет звіту, як їм пояснити, що це за бюджет-2020 і як його треба виконати, щоб люди відчули, що влада дійсно дбає про український народ вже у 2020 році.

- Можливо почути Гончарука зі звітом на фракції?

- Звичайно. Якщо грубо пояснити, що таке бюджет-2020, то ми маємо три основні показники, які є найбільш фінансоємні: це державний борг, зовнішнє запозичення - це майже кожна третя гривня, 438 мільярдів; це наша оборона, але тут об’єктивно зрозуміло, що ми маємо зміцнювати обороноздатність, хоча питання контролю за використанням таких коштів абсолютно актуальне; і дорожній фонд - це майже 77 мільярдів гривень, які на сьогодні сконцентровані у державному бюджеті, тобто це не є децентралізаційна тема. Мало бути все зосереджено в одних руках, і реально рік інфраструктурної перебудови, іншими словами – рік доріг.

Але, з іншої сторони, наші депутати і я пропонуємо інший механізм. Якщо на дороги ми можемо отримати кошти з ЄБРР, Світового банку та інших кредитних установ, можемо попросити у партнерів-союзників, як Китай, Арабські Емірати, Туреччина, Ізраїль - хто хотів би вкластись в концесію, то на пенсії нам ніхто грошей не дасть. Їх немає де взяти, окрім державної скарбниці.

На дороги ми отримали кредит від Польщі, я точно знаю, 100 мільйонів євро, у 2016 році, з них 68 чи 70 мільйонів - на дороги у Львівській області. Це кошти, які можна використати і не брати з бюджету під 0,15% річних. Тобто ми можемо знайти ці кошти не в державному бюджеті на співфінансуванні, прокредитуванні та інших інструментах. А державні кошти використати, наприклад, на зарплати вчителям, лікарям, підняття зарплат профінансувати.

- Що робити з митницею і Максимом Нефьодовим, який зараз її очолює? Там кажуть, що потрібно почекати результатів реформи, але по факту – це просто банальне невиконання показників.

- Планових показників, навіть не позапланових.

- Це може бути одним із аргументів, що потрібно проводити більш якісну кадрову політику?

- Це ще одне питання, яке стало каменем спотикання між мною і прем’єром. Кадрова політика в даному випадку вирішує дуже багато. Від людини на території, від людини - очільника митниці залежить дуже багато.

Ірина Верещук: "Кадрова політика в даному випадку вирішує дуже багато"Апостроф / Дмитрий Олейник

- Ви торкнулися кадрової політики. Коли Володимир Зеленський записував інтерв’ю з "Тесли", він казав, що є певні дедлайни роботи Кабміну, і тих, хто не буде справлятись, ми чекаємо до кінця року і будемо прощатись. Залишається півтора місяці до Нового року. Які, на вашу думку, можливі перестановки у Кабміні, хто може піти з посади?

- Я не думаю, що до Нового року щось зміниться, але абсолютно підтримую те, що сказав президент Зеленський, і те, що він збирається зробити, якщо результату не буде. І дедлайни, які він встановив, є абсолютно виправданими. Мені видається, що при правильній організації роботи, правильному менеджеруванні проектів, зокрема і державного бюджету, і залучення іноземних інвестицій, ми можемо при правильному підході показати результат навіть за півроку. Повірте, це можливо.

- Чому ми не бачимо це від Кабміну?

- Ми зараз побачимо. Ще до грудня є час, і можливо, Кабмін зрозуміє, що потрібно робити або що не потрібно робити, щоб ситуація змінилась. Я не можу тотально критикувати Кабмін. Я розумію, в яких об’єктивних обставинах вони опинились: там програма кредитування з МВФ, нові проекти, нові програми, зрештою, нові люди. Відбулась реорганізація - об’єднали міністерства, а це також тягне і юридичні зміни, і неможливість певних змін. А уявіть, які ідуть навантаження на міністрів, коли об’єднали і енергетику, і екологію. Усе дуже складно.

- Коли була обрана Верховна Рада, президент заявив, що йому вже не страшно розпускати парламент. І хоча у Кабміна є певний імунітет на рік, якщо Гончарук банально не справиться, чи будуть голоси в Раді, щоб замінити уряд, перезавантажити його влітку 2020 року?

- Так, це можливо. І голоси знайдуться, я впевнена.

- З минулого тижня тягнеться великий скандал щодо виключення ваших колег – Анни Скороход і Антона Полякова. Ви голосували проти виключення. Пані Скороход заявила, що депутатам доплачують по 5 тисяч доларів "у конвертах". До цього були скандали з Яременком, з майданчиками, поліграфами. Вам не здається, що дуже багато скандалів у фракції "Слуга народу" за останні місяці?

- Багато скандалів, тому що фракція велика. А також фракція нова, вона ніколи не була в політиці, не має політичного досвіду, не має досвіду ані підкилимних, ані інших ігор. Все відбувається буквально в режимі онлайн.

- А щодо того, що Скороход заявила?

- Я теж підходила і питала, чи вона має факти. Ми розуміємо, що деяку інформацію ми не можемо оприлюднити в силу того, що немає фактів для підтвердження.

- І що вона сказала? Вона підтвердила цю інформацію?

- Звичайно, ні. Окрім слів, що всі говорять і в ЗМІ про це пишуть. І я це читала, але ж я не можу продукувати фейки або те, чого точно не знаю. Якщо мені не давали, я не можу стверджувати, що давали комусь іншому. Вона відповіла: "Мені не давали, бо я не голосувала, як каже фракція". А звідки тоді вона знає, що давали іншим? Це дуже оціночне поняття, і я вважаю, що тут вона неправа.

Я дійсно не голосувала за їх виключення з фракції. Дуже важливо, що вони мажоритарники - за них голосували, за ними стоїть округ, за ними, зрештою, стоїть президент, бо саме бренд президента дозволив їм стати народними депутатами. Але мусять бути зрозумілі усім нам червоні лінії, називайте це як хочете, порушення яких викликатиме таку реакцію у фракції. А я не знаю, що є тими червоними лініями.

Ірина Верещук: "Я дійсно не голосувала за їх виключення з фракції"Апостроф / Дмитрий Олейник

З іншої сторони, ми мали два випадки кнопкодавства, скандал з Яременком, скандал з цим "джокером", Тищенком, Радуцьким і Медяником - і це ніяк не закінчилось. А тут ми маємо теж певні ознаки непідкорення фракційній дисципліні, вони далекі від того, аби говорити, що голосують з нами в унісон. Бо я теж голосую по-різному і так, як вважаю за потрібне. Але мені незрозуміло, що є тими червоними лініями, і тому я поки буду утримуватись від будь-якого голосування.

- Чому тоді Скороход просто не пішла з заявою в антикорупційну прокуратуру?

- У мене таке ж питання.

- Мені здається, що усі депутати "Слуги народу" прагнуть того чи іншого хайпу та піару. Поляков на одному з ефірів у п’ятницю заявив, що перед виключенням йому через певних людей передавав "привіт" Андрій Богдан. Зараз вже дуже багато говорять про вплив Богдана на фракцію. Так він має вплив на фракцію чи на окремих депутатів при прийнятті того чи іншого рішення?

- На мене він впливу не має. Чи має в загальному на фракцію… А як виміряти цей вплив? Те, що Андрій Богдан є керівником Офісу президента, ми знаємо. Чи він приходить на фракцію? Рідко і все рідше останнім часом. Мені невідомо, чи він впливає в якийсь спосіб на депутатів. Поляков стверджує, що його викликали свого часу до Богдана, де був присутній і Разумков, і Арахамія, які запитували, чому він не голосує в унісон фракції. Наприклад, мене ніхто нікуди не викликав.

Щодо тиску. Я утрималась при голосуванні у першому читанні за так званий ринок землі. До мене ніяких питань не було і досі немає. Не знаю, як буде в майбутньому, але я не вважаю це тиском. А чому б не запитати, якщо так склалось? У нас є фракційна дисципліна, ми домовились між собою: якщо 70% каже "так", а 30% - "ні", то 30% підкорюються більшості і мають голосувати в унісон, залишаючи за собою право утриматись, але аргументуючи свою відмову голосувати. І тут немає ніяких питань, тому я тут не погоджуюсь з Поляковим, що в такий спосіб йому хтось передав "привіт".

- А ви контактуєте з Богданом?

- Ні. Я не знайома з ним особисто і бачила його лише на сцені під час виступу у фракції. У мене немає його номеру телефону, і якщо він мені напише, я в це не повірю, як Рябошапка написав Радуцькому.

- Усі скандали і те, що ви переживаєте як фракція, як політична сила, це прискорене бажання піти на дострокові вибори… Неможливо встигнути зробити політичну силу за 2-3 місяці. Банально набирали людей з вулиці за оголошеннями. Вам не здається, що це бажання швидко зайти у Раду, зараз усім вам вилазить боком, тому що одні - з лівими поглядами, інші - з правими, а ще є ліберали у вашій фракції. Одні роблять вже соціалістичні заяви, інші – ліберальні. Вибачте, банально вже потрібно розуміти, де ви у політичній системі координат - праві чи ліві. Тобто ви де?

- Я буду робити все, від мене залежне, аби фракція стала на рейки, які дуже потрібні державі. Тому що така величезна фракція – це величезний інструмент впливу, такого ще не було. Ми - фракція, яка вперше в історії України, має усі важелі впливу на політику в державі. Ми чудово розуміємо, яка відповідальність сьогодні стоїть перед нами. Свідомо чи несвідомо, але ми заходимо в небезпечну зону турбулентності, а цього не можна робити. Я дуже щиро сподіваюсь, що мої колеги і я швидко навчимось проходити ті складні кути і навчимося комунікувати так, щоб це не йшло на шкоду суспільству.

Ірина Верещук: "Ми - фракція, яка вперше в історії України, має всі важелі впливу на політику в державі"Апостроф / Дмитро Олійник

Я розумію, що ми можемо піти на дочасні вибори. Якщо буде так рухатись ситуація, то ми не витримаємо 5 років. Зрозуміло, що так не може відбуватись, і президент буде мати право розпустити Раду.

- А підстави будуть?

- Будуть. Я і сама буду голосувати за саморозпуск, якщо буду бачити погіршення ситуації. Наше спільне завдання - або стати командою, або вибачитись перед президентом і перед суспільством і піти на перевибори.

- Зараз накочується чергова хвиля проти голови фракції "Слуга народу" у Верховній Раді Давида Арахамії - пишуть, що він ніби має громадянство США. Який буде алгоритм дій у фракції, якщо це виявиться правдою і якщо скандал буде набирати обертів? Що буде робити президент, фракція і взагалі парламент?

- Знову питання червоних ліній. Чи є, наприклад, приховування інформації щодо свого другого громадянства тією червоною лінією, яку не можна було перетинати. Як на мене – є. Але як на Давида Арахамію - треба у нього спитати. І чи стане приховане подвійне громадянство Арахамії на сьогодні причиною голосування на фракції за його виключення - велике питання. Хоча я б дуже не хотіла, бо позитивно відношусь до Давида. Я бачу, наскільки він щиро хоче тримати ситуацію під контролем. Виходить чи не виходить – це вже інше питання, але щирість у його намірах є.

Тим не менше, є вимоги ЦВК, які передбачають, що, коли у тебе є паспорт іншої держави, ти мав би повідомити ЦВК. Я не знаю, які настають наслідки в цьому випадку, але приклади з інших каденцій показують, що він має скласти повноваження.

- Якщо з’ясується, що у Давида Арахамії все-таки є друге громадянство, але він відмовиться від нього і залишить тільки українське, що далі? Як далі фракція буде розповідати, що прагне змін у країні, що ми йдемо до світлого майбутнього, але допустила таку ситуацію. Я не виключаю, що у інших ваших колег теж, можливо, є громадянство іншої країни, як було в минулих скликаннях парламенту. І це вже подвійні стандарти: когось у вас виганяють за скандали, а інші - залишаються, як Яременко. Для одних - пряник, для інших - батіг.

- Ви праві. Якщо в майбутньому виявиться, що у Давида Арахамії є ще один паспорт, який він приховав від ЦВК та від суспільства, це буде болючий удар по фракції. Думаю, що президент буде вживати заходів, але я наразі не вірю, що Давид міг таке зробити. Напевне, коли він там жив і працював, то мав якісь певні відношення до громадянства, але на сьогодні у нього лише єдине громадянство. Я буду триматись до кінця, бо я тоді втрачу довіру взагалі до всіх…

- Від Офісу президента вже було повідомлення про те, що 9 грудня в Парижі відбудеться зустріч у "нормандському форматі". Дуже чутливе питання для усієї країни. Що ви очікуєте від цієї зустрічі?

- Навіть те, що така зустріч відбудеться вперше з 2016 року само по собі є позитивом. Багато критики лунає, що туди не потрібно їхати. Я вважаю, що туди потрібно їхати, аби подати свій план і свої національні інтереси так, як ми це бачимо, як бачить це українська держава. Я сподіваюсь, результатом такої зустрічі буде дорожня карта. Я не кажу, що це мав би бути жорсткий документ із підписом, але це мала би бути дорожня карта, яка б показувала алгоритм дій кожного.

Ірина Верещук: "Я сподіваюся, результатом зустрічі в Парижі буде дорожня карта"Апостроф / Дмитро Олійник

Ми завжди дотримувались міжнародного права, всіх конвенцій, хартій тощо. Порушником є Російська федерація. І коли ми будемо мати дорожню карту, де буде прописано, що, якщо РФ та Україна будуть порушувати взяті на себе зобов’язання, то настануть такі незворотні реакції від США, НАТО, Франції - вони не будуть там будувати заводи, а Ангела Меркель відмовиться від "Північного потоку". Це будуть конкретні дії наших союзників і партнерів. Це було б найвищим ступенем, чого я очікую. Але я розумію, що реальність і очікування – це різні речі. Дай Бог, щоб така зустріч відбулась 9 грудня, і ми побачили результат, який задовольнить Україну.

- Коли ви давали коментар щодо законопроекту про особливий статус Донбасу, на питання, як Україна має погоджувати цей закон із ЛНР і ДНР, ви відповіли, що для України їх не існує. Але міністр закордонних справ Вадим Пристайко казав, що в Мінських домовленостях є пункт про те, що всі модальності повинні бути узгоджені з ОРДЛО. Єдиний шлях узгодження з тією стороною – тристороння контактна група. Тобто ви кажете, що ні, а Пристайко каже, що, в принципі, так, діалог може бути, але через "Мінськ".

- Якщо ви подивитесь мої попередні коментарі, то я саме так і кажу. Ми маємо єдину платформу, де ми маємо з ними спілкуватись - уповноважені президентом й іншими компетентними органами люди. Це тільки тристороння контактна група (ТКГ). Зрештою, у нас має бути чіткий алгоритм, хто може, в який спосіб і головне - що буде результатом такого спілкування.

- Тобто ви не відкидаєте, що коли буде напрацьований законопроект, виходячи з тих домовленостей, які будуть узгоджені 9 грудня 2020 року, то він буде погоджуватись в ТКГ?

- Так. Це єдиний шлях і єдина платформа, на якій спілкуються з невизнаними республіками.

- Що стосується статусу Донбассу: Зеленський казав, що буде велика дискусія щодо законопроекту. Мовляв, щоб не було такого, що ми голосуємо за кота в мішку, коли за кілька днів до Нового року депутатам кажуть, що треба швидко голосувати. І ми голосуємо без обговорення, без фахових дискусій за цей законопроект і закріплюємо ті чи інші положення щодо Донбасу. Такого не буде?

- Не буде. І можете мені повірити, що дискусія буде в парламенті. В силу певних обставин, наприклад, 14 жовтня тому підтвердження, коли формулу Штайнмаєра ми трішки не допрацювали комунікаційно, і ви побачили, в що це вилилось. Тому ми вчимося на своїх помилках і чудово розуміємо, що такого не буде. Як би там зраду не розганяли, цього не буде.

Але це правильне питання - де ядро або мозковий центр, в якому мають розроблятись такі закони? Це має бути парламент і відповідний комітет, чи РНБО як мозковий центр. Вигляд законопроекту йому можуть надати тільки три суб’єкти – президент, Кабмін, і парламент. Можливо цей законопроект мав би розроблятись на базі Офісу президента, оскільки там є перемовники, які найглибше поінформовані і заангажовані в процес. Я не знаю, наскільки глибоко на сьогодні є заангажовані комітети.

Ми повинні мати центр сили – це президент і команда людей. У нас є спеціально створена група щодо питань реінтеграції і деокупації Донбасу. І, напевне, це і мала б бути та площадка, де буде і дискусія, і пропозиція. Тобто пропозиція від Офісу президента, дискусія в парламенті.

Звичайно, Кабмін як виконавчий орган теж повинен щось пропонувати, адже особливість статусу передбачає і певні фінансові категорії. Це також і виконавчі органи влади на місцях тощо.

Отже, має бути робота всіх, але центром є президент.

Ірина Верещук: "Має бути робота для всіх, але центром є президент"Апостроф / Дмитрий Олейник

- Припустимо, що 9 грудня в Парижі Україна погодиться на особливий статус Донбасу - мовляв, потрібно зупинити війну, і ми погоджуємося на особливий статус. І новий закон передбачатиме зміни до конституції і надання цим територіям особливого статусу. Ви особисто будете голосувати за такий законопроект?

- Ні. Я за особливий статус Донбасу не голосуватиму. Але можна по-різному це трактувати. Для того і потрібен нормандський формат, щоб пояснити кожен пункт Мінську, бо домовленості передбачають безумовне і повне припинення вогню вже на наступний день.

- Якщо президент закликатиме парламент проголосувати цей законопроект?

- Я буду намагатися достукати усіма своїми можливими методами, зокрема й через ЗМІ, щоб ми не голосували. Але я переконана, що і президент не налаштований, щоб законопроект про внесення змін до конституції мав місце.

- Які червоні лінії в цьому законі будуть особисто для вас?

- Внесення змін до конституції неможливе.

- Це єдина червона лінія?

- Щоб говорити про червоні лінії, я мушу бачити цей закон. Я категорично проти будь-яких особливих статусів у конституції, бо це може коштувати нам державності.

Так, цей статус може припинити війну на якийсь час, але якщо ми говоримо у майбутній перспективі, це дуже небезпечна тенденція… Розумієте, особливість статусу – це фактично автономність. Треба говорити про модальності, про акценти. Звичайно, диявол в деталях, але… скажіть, будь ласка, в чому особливість статусу третини Донбасу на сьогодні?

- Я розумію, що немає підстав, щоб так казати.

- Немає підстав говорити про автономність. Бо чим вони відрізняються - російськомовні? Так у нас всі російськомовні - і Київ, і Одеса, Харків. Що тоді казати Закарпаттю? Розумієте, так не можна. Я вважаю, що ми маємо пояснити це нашим союзникам.

- Питання часу. Якщо вирішать 9-10 грудня, то залишатиметься 20 днів до Нового року. Ви встигнете за три тижні пояснити суспільству? Адже у жовтні були чималі акції. А тепер буде геометрична прогресія на вулицях. Люди будуть стояти біля Офісу президента, парламенту і Кабміну. І це буде не тільки Київ, а вся Україна, якщо президент скаже, що ми погодили певні домовленості, які суспільство не сприймає. Адже є певне несприйняття процесу щодо особливого статусу Донбасу. Як президент пояснюватиме це суспільству? Бо у нас людям кажуть про 5 років війни, а на 6-й рік приймають такі положення.

- Повірте, президент теж себе ставить на місце цієї людини, яка задає йому питання. Адже кожен з нас президент. Я далека від думки, що президент чогось не розуміє і не усвідомлює. Він добре поінформований, бачить соціологію, він все знає і аналізує, тому його дії не будуть направлені на поглиблення конфлікту в суспільстві. А особливий статус, внесений у конституцію - це розкол в суспільстві, і ніхто на це не піде.

І президент задля того їде 9 грудня у Францію, аби зафіксувати, що ми можемо зробити, де є межа поступок, а що зробити ніколи не зможемо.

Чому моя критика була такою агресивною по відношенню до Петра Порошенка? Він розповідав, що ми все зробимо, обіцяв, навіть закони приймав, абсолютно не збираючись їх виконувати. Він називав це розкішною дипломатією, хоча насправді це було… я не буду говорити, як це називається по відношенню до наших партнерів і союзників. А вони робили вигляд, що нічого не розуміють.

Ірина Верещук: "Так ми і жили - в колі брехні"Апостроф / Дмитро Олійник

Так ми й жили - в колі тотальної брехні. Тут брехали, що ми нічого не зробимо. Там обіцяли, що буде амністія. Свого часу це коштувало життя чотирьом військовослужбовцям, коли у стінах Ради щось спробували зробити.

Це все дуже погано закінчується і нам гратися в це не можна - просто життєво категорично заборонено. І ми маємо говорити важку, але правду нашим партнерам - буде так, а не інакше, бо в інший спосіб не буде ніяк.

- В парламенті будуть голоси під особливий статус, який передбачає Мінськ?

- Зараз найкращим виходом було би пролонгування того закону, який діє до грудня 2019 року. І тоді ми матимемо час, щоб дійсно розробити законопроект, провести усі необхідні майданчики і дискусії, пережити це. І ми або акцептуємо статус, або ні.

- Якщо, наприклад, Зеленський не домовляється з Путіним про припинення війни і ми кажемо про те, що є інші варіанти. Які це варіанти? І якщо ми не домовляємось, ми повинні сказати, що ми виходимо з мінського процесу офіційно? Ось Пристайко казав, що є інші запасні варіанти. Які варіанти? Бо ми чули і про миротворців, і про Будапешт, але давайте більш реально казати про сценарії. Я, напевне, зараз скажу дуже неприємну річ, але у суспільстві панує думка, що потрібно банально відмовитись від цих територій на певний час, забути про них.

- А як це можливо? Як можна фізично відмовитись?

- Я кажу не про юридичний аспект. Як, наприклад, було з німцями.

- Побудувати стіну? А що тоді робити з Кримом? Так само відмовитись? Ви розумієте, що це ніяк не вирішить проблему. Всі притомні люди розуміють, яка важлива перед нами сьогодні дилема.

- Дивіться, там живе три мільйони людей, які просто не сприймають Київ як владу. Як же їх реінтегрувати? Ми ж не території хочемо повернути, а людей - а це суспільство не хоче повертатись в Україну.

- Ми створимо відповідні умови, а потім подивимось, чи хочуть вони повертатись. Але ж ми ще не створили умов - не побудували ті будинки, в яких вони могли б жити, не створили робочі місця.

Ось скільки людей виїхало, а потім повернулось. Чому так? Бо вони не знайшли себе тут, на території, де Україна мала б їх захистити. Тут питання і до нас. От де моя основна претензія до тієї політики, яка проводилась з 2014 року.

Я бачила, як будувались в Нагірному Карабаху ті, хто приїхав на територію Азербайджану, бачила, як вирішувалось питання в Грузії. А ми багато не зробили. І якщо ми будемо заявляти, що ці три мільйони не бачать Києва... А що ми зробили, щоб вони нас побачили? Можливо знайдеться 500 тисяч таких, які б хотіли приїхати до Києва, але не мають куди. Нам потрібно думати про людей.

Інша справа – розвести війська, дійсно припинити стріляти, щоб ми щоранку отримували повідомлення про загиблих.

- Питання про місію МВФ, адже ви були дотичні до роботи з урядом. Чи отримає Україна нову програму з Фондом? Адже ми проголосували за ринок землі, ухвалили бюджет за вимогами МВФ з дефіцитом на рівні 2,5%. І ми можемо аргументувати свою позицію, що виконали домашнє завдання. І чи можемо ми в принципі зараз відмовлятись від співпраці?

- Звичайно, не можемо. Бо МВФ - це не про гроші, а програма, яка є символом для інших кредиторів. Тому що гроші МВФ в бюджет не потрапляють. Вони йдуть на підтримку золотовалютних резервів Нацбанку. А гроші ми отримуємо від макроекономічної технічної допомоги, від Європейського Союзу, ЄБРР, Світового банку - це зовсім інші інструменти. Але всі вони дивляться на програму співпраці з МВФ.

Якщо в нас не буде програми МВФ – це буде непереливки нашій економічній стабілізації, не кажучи вже про зростання. Тому програма МВФ потрібна нам.

Ірина Верещук: "Якщо у нас не буде програми МВФ - то ніякої економічної стабілізації та зростання у нас не буде"Апостроф / Дмитро Олійник

- То якщо ми не отримаємо програми, це буде підставою для того, щоб дуже серйозно подумати над новим Кабміном?

- Звичайно. Я навіть не буду в цю сторону дивитись, тому що бажаю Кабміну всього найкращого і хочу, щоб вони працювали, змінювали себе і країну.

- Все ж, якщо критично подивитися на роботу уряду зараз, чи є у МВФ підстави не дати грошей, не дати нову програму?

- Не думаю. Ось пані Маркарова на своєму місці. Це вже її третя програма. Тому думаю, що все буде нормально.

Тут питання більше по НБУ, тобто стоїть питання Привату... Але програма дуже потрібна. Я не уявляю плану Б.

- Отже який відсоток, що ми отримаємо нову програму цього року?

- Треба налаштовуватись на позитив. План А – тільки програма. Якщо цього не буде - це дуже погано для нас і дуже добре для наших ворогів, які тільки цього і чекають.

- І мені одразу ж згадалося інтерв’ю Коломойського для New York Times - він сказав, що краще відмовитись від МВФ і нам росіяни дадуть 100 млрд доларів, якщо ми відмовимось від західного вектору розвитку. Чому громадянин Ігор Коломойський, який не має жодної посади, але викликає підвищений інтерес у суспільстві, таке заявляє і як це взагалі можна інтерпретувати?

- Це дуже важко інтерпретується. Хай росіяни собі візьмуть ці 100 млрд доларів на свій розвиток, а нас не чіпають. Я не погоджуюсь з Коломойським і вважаю це неконструктивною розмовою… Це популістично звучить. Добре, що Коломойський може собі це як приватна особа дозволити сказати.

Але жоден притомний державник цього не може сказати, як би цього не хотілося. Бо ми розуміємо, наскільки ми сьогодні обмежені у своїх інструментах. І це питання не сьогоднішнього року. Це питання багатьох років. Був один раз ми могли відмовитись від програми МВФ, за часів Леоніда Кучми - але й тоді ми не змогли цього зробити. А мали великий шанс.

- Якщо не складеться у політиці, чи бачите ви інші варіанти розвитку кар’єри?

- Так. Але це все одно буде пов’язане з політикою, з державою.

- Наприклад, нова партія, новий політичний проект?

- Не знаю, бо ніколи не була у жодній партії - і не є на сьогодні. Новий проект – чому б ні. Але я переконана, що зроблю все, що від мене залежить там, де я є.

Я дуже хочу, щоб ми зростали всередині, як політики. Я теж тільки вчусь, адже це моя перша каденція у парламенті.

Але наразі це не політика, а якесь велике… А я цього дуже не хочу. Ми будемо вчитись самі і будемо вчити тих, хто навколо нас, свідомо себе обмежувати. Ви не повірите, але у фракції дуже багато людей, які є дійсно чітко заангажовані. Вони розуміють, чого туди прийшли, чого вони хочуть - і це зовсім не комерційний, не особистий, а щиро політичний інтерес. Є дуже багато людей, яких ви побачите на Олімпі, на небосхилі вже зовсім швидко. У нас є дуже добре ядро.