Боротьба з корупцією та посадки казнокрадів були одними з основних гасел двох Майданів. Політики, які прийшли до влади на революційній хвилі, декларували проведення масштабних перетворень. На практиці все звелося до копіювання західних рецептів протидії корупції та імітації реформ силової вертикалі. Чому антикорупційні органи замість виконання основних функцій, систематично опиняються в епіцентрі політичних скандалів, а також про те, чим відзначилися НАБУ, САП і НАЗК у 2020 році, читайте в матеріалі "Апострофу".
Гамбіт Татарова
Одне з ключових політичних питань 2020 року: навіщо Національне антикорупційне бюро (НАБУ) почало "копати" під заступника голови Офісу президента (ОП) Олега Татарова? Відповідь напрошується тільки одна: щоби звернути на себе увагу.
Варто нагадати, що Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП) та Національне агентство з протидії корупції (НАЗК) були створені після Євромайдану за активної участі американських і європейських партнерів. Разом із Вищим антикорупційним судом (ВАКС) вони повинні були сформувати єдину систему протидії хабарництву та крадіжок бюджетних грошей. Усе ніби красиво, але на практиці антикорупційні органи стали інструментами політичних розборок, а ефективності в затриманні злодіїв не спостерігається.
І тут підвернувся привід нагадати про те, що вони, нібито займаються виловом топ-злочинців. В Офісі президента спочатку не могли вирішити, що їм робити: чи захищати Татарова, атакуючи Ситника (що не можна, через захист із боку західних партнерів), або "злити" Татарова, що призвело б до дуже негативних наслідків — свої б побачили, що керівництво їх не захищає, а значить можна його здавати. Кругова порука. У результаті на Банковій пішли на половинчасті заходи: Ситника не чіпали, але справу забрали. Втім, рішення прокуратури забрати справу в НАБУ, передавши його в Службу безпеки України, зіграло на користь Ситника, у якого тепер завжди є можливість розвести руками і сказати — бачите, не дають працювати…
"Суверенний" Ситник
Початку процесу по Татарову з боку НАБУ передувала заява заступника голови ОП про те, що Артем Ситник не має морального права займати посаду керівника Бюро. Чому Татаров вирішив атакувати Ситника і його компанію? Очевидно, знав про справу, яка проти нього готується.
Втім, аргументів для критики директора НАБУ вистачає й без Татарова. Артем Ситник у 2019 році був визнаний судами корупціонером — через відпочинок у Рівненській області, який йому в "добровільно-примусовій" формі оплатив місцевий підприємець. Ефективність НАБУ — на нулі. І крім скандалів, які часто влаштовуються для відволікання уваги, у Бюро не можуть нічим похвалитися.
У кінці серпня Конституційний суд України (КСУ) озвучив вердикт, у якому визнав призначення Ситника на посаду незаконним. Влада, побоюючись конфлікту з урядами країн "Великої сімки", пішла на розробку спеціального "перехідного закону", який дозволить Артему Ситнику "рулити" Бюро до призначення нового керівника. Як відзначають експерти, підтримка зовнішніх гравців, нехай і тимчасово, наділила голову НАБУ "імунітетом" не тільки проти рішення КСУ, а й бажання народних депутатів прийняти більш жорсткі норми стосовно Бюро.
"Артем Ситник має "внутрішній суверенітет", його фігура екстериторіальна по відношенню до української влади. Він у найближчі місяці, швидше за все, всидить у кріслі, хоча його постать стала занадто "токсичною". Але ризикну припустити, що протягом наступного року Банкова спробує домовитися з Заходом щодо призначення іншого "Ситника". Тобто формально це буде нова персона на чолі НАБУ, але орієнтована на західних партнерів", — зазначив у розмові з "Апострофом" керівник Українського інституту політики Руслан Бортник.
Артем Ситник
Разом із тим, у політичному середовищі циркулює інформація про те, що пан Ситник орієнтується не тільки на американців, але також має підтримку з боку колишньої "прокурорської гвардії". У ЗМІ називають ім’я колишнього прокурора Київської області Олександра Гардецького, який активно допомагав Артему Ситнику, коли той служив у наглядовому відомстві під його керівництвом. Передбачається, що Олександр Гардецький сприяв кар’єрному зростанню Артема Ситника (перехід із Кіровоградської обласної прокуратури в Київську область).
Сумнівна ефективність
Україна лідирує серед країн європейського континенту за кількістю антикорупційних органів, але при цьому наша країна у світовому рейтингу сприйняття корупції стабільно знаходиться у "хвості" списку поруч із Киргизстаном, Джібуті та Азербайджаном.
Ексзаступник Генерального прокурора Олексій Баганець під час недавньої наукової конференції, присвяченій питанням протидії корупції, заявив, що правоохоронна вертикаль більшою мірою займається імітацією бурхливої діяльності. За його словами, детективи НАБУ минулого року розслідували 2364 кримінальних виробництва, про підозру повідомили 401 фігуранту.
"Такі цифри викликають у мене сумніви. На сайті НАБУ, коли я заходив, значився 221 підозрюваний, у їх звітах бачив 153 підозрюваних. Але й це не головне. Більш красномовним свідченням погіршення результативності діяльності новостворених антикорупційних (НАБУ й САП — "Апостроф") органів є той факт, що минулого року (ви тільки вдумайтеся!) ними було направлено в суд тільки 67(!) обвинувальних актів, що майже аналогічно показниками 2018 року і в три рази менше, ніж у 2017 році. Для мене ця цифра (67 актів — "Апостроф") є мізерною, тому що вона становить лише 16 % від загальної чисельності завершених детективами НАБУ проваджень", — зазначив Олексій Баганець.
За його відомостями, серед зазначених обвинувальних актів тільки 10 були підписані на підставі "чистої" корупційної статті 368 Кримінального кодексу (одержання службовою особою неправомірної вигоди).
"Навіть неозброєним оком видно, що антикорупційні органи за час свого існування, в основному, продовжують виявляти та розслідувати найбільш прості форми корупції, епізодичні факти. Боротьба з корупцією саме в організованих формах, у вищих ешелонах влади, де вона й існує, у переважній більшості фактично не ведеться", — додав Олексій Баганець. Як аргумент він навів дані про те, що у 2019 році НАБУ й САП завершили тільки одне(!) розслідування, у якому фігурувала організована злочинна група зловмисників.
Як відзначають фахівці, нерідко справи, заведені за корупцію, стосуються відносно невеликих хабарів або мізерних (на тлі загальних втрат бюджетів, про які йтиметься нижче) сум збитків. У результаті суспільство роздратоване відсутністю гучних посадок і звітів про повернення до бюджету великих сум.
"У суспільстві існує потужний запит на суворі судові вироки для хабарників і казнокрадів. Для ВАКС це в певному сенсі проблема, так як не завжди корупціонера судять саме за ті факти, завдяки яким він "прославився". Суд розглядає матеріали й докази, які вдалося зібрати слідчим. До того ж, за моїми спостереженнями, ВАКС налаштований проти адвокатської спільноти, і, часом, стає на бік обвинувачення. Хоча суд повинен діяти нейтрально, забезпечуючи змагальність процесу", — говорить у бесіді з "Апострофом" глава Ради адвокатів Київської області Петро Бойко.
ВАКС
Заради справедливості варто відзначити, що й адвокатське товариство часто поводиться не дуже коректно, влаштовуючи свідомі затягування кримінальних справ. Метод простий: приходить до клієнта, підозрюваного в корупційних діяннях, група адвокатів, яка починає ознайомлення з матеріалами справи, що може займати кілька місяців, після чого бере самовідвід. Потім приходять нові адвокати — і починають вивчати документи, після чого йдуть. І так до нескінченності…
Мільярдні втрати
Корупція — не тільки українська проблема. Крадіжка бюджетних грошей має місце навіть у розвинених країнах. Основна проблема в розмаху й негативному макроекономічному ефекті.
"Україна через корупцію втрачає великі суми. Близько 45–55 % економіки знаходиться в тіні, але навіть аналіз "видимої частини" показує, що втрати від контрабанди складають 120–150 млрд гривень щорічно. Ще близько 70–80 млрд гривень щороку втрачається на контрафакт. Втрати бюджетів усіх рівні від корупційних діянь сукупно складають приблизно 15–20 млрд доларів(!) на рік. У такому світлі ефективність усіх правоохоронних органів (НАБУ, САП, МВС, СБУ, прокуратура й так далі) наближається до нуля. У нас скоріше посадять того, хто від безвиході вкрав мішок цукру, ніж того, хто пограбував країну на мільйони гривень", — заявив "Апострофу" глава Комітету економістів України Андрій Новак.
Частина спостерігачів наполягає, що при Володимирові Зеленському красти стали менше. Прогрес хоча б у тому, що глава держави, на відміну від попередників, особисто не пов’язаний із "каламутними схемами".
"Для мене особисто очевидно, що президент Зеленський не заробляє на посаді. Є проблема корупції, яка пов’язана з економічною діяльністю держави. Особливо на будівництві та ремонті доріг. Але в цілому потрібно визнати, що тут є прогрес. За тією інформацією, яка надходить до мене, відомо, що "відкати" стали менше й будується дійсно багато. Тому в цьому "корупційному секторі" негативний ефект навряд чи перевищує 0,5 % ВВП", — сказав у коментарі "Апострофу" економічний експерт Українського інституту майбутнього Данило Монін.
Західні мотиви
Перші пару років після Євромайдану були наповнені політичним романтизмом. Тоді декому здавалося, що досить перейменувати міліцію в поліцію, створити український аналог ФБР (Держбюро розслідувань), сформувати НАБУ — і високорівневій корупції в країні прийде кінець. На практиці все склалося далеко не так.
Незважаючи на слабку результативність при розслідуванні корупційних правопорушень, на Заході продовжують підтримувати НАБУ й САП. У Вашингтоні і Брюсселі сподіваються на прогрес у їх роботі, але після того, як вийде переламати через коліно українські еліти. Виходить замкнуте коло: НАБУ й САП створювали як інструмент "переломлення" цих еліт, але на виході Бюро засмоктало в цю систему — та ж корупція й політизація поховала ці органи. А разом із цим — і хоча б примарну надію на те, що в Україні і справді пройдуть кардинальні зміни.
