Заява президента України Петра Порошенка на початку лютого, в якій він висловив намір провести референдум щодо вступу до НАТО, знову активізувала дискурс навколо реалістичності вступу до альянсу та використання зовнішньополітичної тематики у внутрішньополітичних цілях. Порошенко пообіцяв зробити все можливе для вступу України до НАТО, якщо українці проголосують за відповідне рішення.
Хоча відносини України з НАТО завжди були важливим вектором зовнішньої політики України, Київ тричі змінював свою позицію щодо євроатлантичної інтеграції за останні 14 років. Останні зміни відбулися після Революції Гідності та початку російської агресії, коли Україна оголосила про відмову від політики позаблоковості та повернення курсу на євроатлантичну інтеграцію.
За останні два з половиною роки керівництво України неодноразово заявляло про необхідність вступу до НАТО з огляду на стрімке зростання популярності такої ідеї серед населення. За даними опитування Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва та Центру Разумкова, кількість прихильників вступу до НАТО збільшилася з 13% у квітні 2012 року до 44,1% у грудні 2016 року. Водночас кількість прихильників позаблокового статусу України зменшилася з 42,1% до 26,4% за цей період. Крім того, 62,2% респондентів взяли б участь у референдумі щодо вступу України до НАТО, із них 71,5% проголосували би за приєднання України до альянсу.
Однак у питанні членства України в НАТО досі існують помітні регіональні розходження. За опитуванням Центру Разумкова, проведеного у вересні 2016 року, більшість респондентів у західних (75,6%) і центральних (51,2%) областях проголосували б за вступ України до НАТО. Водночас більшість респондентів у південних (48,1%), східних (70,1%) областях та на контрольованій частині Донбасу (52%) проголосували б проти.
Водночас існують сумніви щодо того, наскільки українське суспільство усвідомлює нереалістичність вступу України до НАТО за нинішніх умов та неготовність Альянсу найближчим часом вступати у конфлікт з Росією через Україну. Високий рівень підтримки членства в НАТО свідчить, що суспільство бажає якнайшвидшого припинення бойових дій на Донбасі, а НАТО може сприймати як інструмент встановлення миру в Україні.
Навіть якщо населення України дасть схвальну відповідь щодо вступу до НАТО на всеукраїнському референдумі, це жодним чином не наблизить Україну до членства в Альянсі. Неможливість приєднання України до НАТО у найближчому майбутньому випливає з міжнародних обставин, які мало залежать від рішення української влади чи народу.
1. Відсутність єдності серед держав-членів НАТО навколо членства України. Відповідно до ст. 10 Північноатлантичного договору, держави-члени НАТО можуть за одностайної згоди запросити будь-яку європейську державу приєднатися до Альянсу, якщо ця держава здатна виконувати положення цього договору і робити внесок в євроатлантичну безпеку. Як наслідок, незгода однієї з 28 держав-членів НАТО є достатньою правовою перешкодою для приєднання України до Альянсу. Так, на Бухарестському саміті НАТО 2008 році Франція та Німеччина заблокувати надання Україні та Грузії Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ). На сьогодні існує набагато більше держав-членів НАТО, які критично ставляться до вступу України через їх небажання погіршувати відносини з Росією.
2. Невідповідність України деяким критеріям членства в НАТО. Хоча Україна витрачає на сектор безпеки й оборони 5% від ВВП і поступово переходить на військові стандарти НАТО, наша держава поки не досягла важливих критеріїв, що містяться у ПДЧ. Зокрема, у зв’язку з російською анексією Криму та збройним конфліктом на Донбасі Україна поки не в стані мирними способами вирішити міжнародні спори, територіальні суперечки та "претензії стосовно невозз’єднаних земель".
3. Безпрецедентна криза взаємодовіри всередині НАТО між США та європейськими країнами. З одного боку, з приходом Дональда Трампа до влади США стали жорстко вимагати від європейських союзників робити більший внесок в євроатлантичну безпеки. Так, 26 європейських держав-членів НАТО сумарно покривають 34% витрат, пов’язаних із базуванням військ США в Європі. Крім того, лише 5 (США, Великобританія, Греція, Польща та Естонія) з 28 держав-членів НАТО дотримуються рекомендацій щодо оборонних витрат у розмірі 2% від ВВП. З іншого боку, країни на східному фланзі НАТО (Польща, Румунія, країни Балтії) відчувають невпевненість у здатності своїх союзників прийти на допомогу у випадку вторгнення Росії. Як наслідок, концептуальні протиріччя всередині НАТО роблять питання приєднання України неактуальним найближчим часом.
У зв’язку з неможливістю вступу до НАТО у короткостроковій перспективі Україні доцільно скористатися шведською моделлю безпекової політики, яка полягає у тісному євроатлантичному співробітництві та досягненні військових стандартів НАТО без формального членства в Альянсі. Крім того, Києву потрібно виступити ініціатором нової архітектури європейської безпеки, яка б звела до мінімуму ризик російської агресії проти нашої держави.
