Загострення ситуації на Корейському півострові цілком може привести до рухів, які виходять далеко за межі Східної Азії. Відразу кілька проблем сплелися в один вузол, розв'язати який буде дуже непросто. Тут певною мірою зайняті інтереси декількох великих держав — США, КНР, Японії та Росії. Сама непроста сітуація у американців: вони зіткнулися з низкою серйозних викликів, розбиратися з якими потрібно одночасно і якомога швидше. І в цій ситуації адміністрація Дональда Трампа цілком може знову згадати про співпрацю з Москвою, оскільки сприяння Росії в нинішній кризі дійсно може виявитися для США істотним.
Китайські умови
Криза представлена звичайною для останніх десятиліть картиною: провокаційні дії з боку КНДР (обстріл території Республіки Корея, випробування ядерного пристрою, або, як в цього разу, пуски балістичних ракет) викликають бурхливу негативну реакцію сусідів і засудження з боку світової спільноти. Як правило за цим слідує обговорення в Раді Безпеки ООН, впровадження нових санкцій проти Пхеньяну. А найефективнішим в останні роки засобом залишається тиск з боку Пекіна. На КНР припадає понад 80% зовнішньої торгівлі КНДР, продаж Китаю сировини, перш за все, вугілля, залишається основною статтею доходів Пхеньяну. І Пекін активно використовує економічний важіль для тиску на північнокорейський режим. Так, в 2013 КНР вперше запровадив торгові санкції проти КНДР, в 2015 році китайське керівництво відмовило Пхеньяну в участі в створеному з ініціативи КНР (і при переважній фінансової участі Китаю) Азіатському банку інфраструктурних інвестицій, відрізавши КНДР від значних інвестиційних ресурсів. А з 19-го лютого цього року Пекін припинив закупівлю вугілля, що стало найсерйознішим ударом по фінансовій спроможності КНДР. Пекін пояснював свої кроки насамперед зовнішньополітичними міркуваннями, прагненням домогтися від Пхеньяна виконання резолюцій Радбезу щодо заборони випробувань ядерної зброї і балістичних ракет. Довгий час саме Китай виступав основним адвокатом КНДР, але, втомившись від непередбачуваної і небезпечної поведінки свого клієнта, Пекін фактично виявив готовність домовлятися з США та іншими партнерами по спільній політиці щодо Пхеньяну. Причому зробив це вже після багатьох по суті антикитайських заяв Трампа.
І тут в справу вступає друга складова нинішньої кризи. З пусками північнокорейських ракет пов'язано початок розгортання в Південній Кореї американських протиракетних комплексів, призначених для знищення ракет малої і середньої дальності. США і Республіка Корея готували цей крок давно, так що при наявності відповідного приводу залишалося лише дати відмашку на реалізацію плану. У понеділок 6 березня, відразу після пусків північнокорейських ракет, про необхідність розгортання протиракетних систем заявив виконуючий обов'язки президента Республіки Корея і прем'єр-міністр Хван Гёан. І майже відразу в американських ЗМІ з'явилися повідомлення з посиланням на джерела в Пентагоні про початок поставок елементів протиракетної оборони в Республіку Корея. Розміщення систем ПРО на Корейському півострові викликає гостру реакцію в Пекіні, де сприймають такі кроки США як пряму загрозу безпеці КНР. Негативне ставлення китайського керівництва до американських систем ПРО відомо давно — КНР завжди фактично підтримував Росію в засудженні планів розміщення систем протиракетної оборони в Європі. Однак поява такої зброї в безпосередній близькості від китайської території спровокувала куди більш жорстку оцінку. Вже 7 березня офіційний представник китайського МЗС заявив, що Китай у зв'язку з появою американських протиракет в Південній Кореї залишає за собою право "здійснювати будь-які заходи для захисту власних інтересів в області безпеки". Замість партнерства з Пекіном в корейській ядерній проблемі, США ризикують спровокувати конфронтацію з КНР в регіоні і втратити можливість впливати — через Пекін — на дії КНДР.
Сподівання Японії і Південної Кореї
Але США не можуть ігнорувати заклики найближчих союзників, Японії і Південної Кореї, негайно вжити практичні кроки на підтримку їх безпеки перед обличчям північнокорейської ракетної (і ядерної) загрози, тому що існує ще один аспект подій навколо Кореї. Сумнівні заяви Трампа про ціну військових союзів в сучасному світі частіше прийнято пов'язувати з НАТО і європейськими країнами. Але Вашингтон має союзники і в Азії, а в цьому списку Токіо і Сеул займають ключові місця. Більш того, їх цінність для США навряд чи викликає питання навіть у Трампа: Японія і Південна Корея самі витрачають чималі кошти на оборону, платять за базування американських військ на своїй території (відповідно близько 75% і 40% від суми витрат США), і забезпечують військову присутність США в безпосередньому сусідстві з КНР. Тому обидва американських союзника з тривогою сприйняли ідеї нового президента США про можливий перегляд принципів американського участі в союзах, що існують. Демонстрація ефективності союзних відносин в нинішній кризі необхідна Вашингтону щоб розвіяти сумніви Токіо і Сеулу, щоб не тільки зберегти довіру між американською адміністрацією і керівництвом Японії і Південної Кореї, а й зберегти союзників в довгостроковій перспективі.
Щоб вирішити поставлені перед Вашингтоном проблеми, у Трампа є три сценарії дій. Перший передбачає відмову від співпраці з КНР з корейського питання і ігнорування думки Пекіна щодо комплексів ПРО в Південній Кореї. Він вписується в план всебічного протистояння КНР, який президент США неодноразово демонстрував — тією чи іншою мірою. Цей сценарій знайде підтримку в Токіо — японський прем'єр Сіндзо Абе відкрито розглядає Китай як потенційного противника. Складніша ситуація з Південною Кореєю. Зрозуміло, Сеул дуже серйозно сприймає загрозу з півночі і системи ПРО розглядає як необхідний інструмент безпеки. Але ставити під удар в цілому непогані відносини з КНР не захоче, навіть незважаючи на анонсовані Пекіном санкції у зв'язку з розміщенням систем ПРО. Та й в США дії, які можуть наблизити повномасштабну конфронтацію з КНР, будуть підтримані далеко не всіма політиками та представниками великого капіталу. Нарешті, досягнення прогресу з корейської ракетної і ядерної проблем при такому сценарії видається сумнівним: безпосередньо вплинути на Пхеньян США складно, занадто мало важелів для впливу, а силовий варіант дій проти ядерної держави в Вашингтоні розглядати не стануть.
Другий сценарій передбачає поступки КНР. Виправдати такий підхід можна мабуть реальністю загрози з боку північнокорейської ядерної програми для самих США. За оцінками південнокорейських експертів, КНДР можуть отримати носії для ядерного удару по американській території до 2020 року. У січні цього року, ще до інавгурації, Трамп заявляв, що не допустить володіння Північною Кореєю зброєю, яка здатна завдати шкоди США. Однак, ні для самого Трампа, ні для американських політиків, ні для громадської думки КНДР поки не представляє екзистенціальної загрози, здатної виправдати відступ перед основним економічним і політичним конкурентом. До того ж, для Пекіна прийнятною поступкою зараз стане не зміна позиції по Тайваню, а тільки відмова від ПРО в Південній Кореї. Такий крок, в свою чергу, неприпустимий для Вашингтона, оскільки поставить під сумнів надійність американо-корейських союзних відносин.
Випробування Росією
Третій сценарій передбачає розширення кола активних учасників корейського процесу за рахунок залучення Росії в якості партнера США. Дійсно, останнім часом активність Росії в урегулюванні корейської ядерної проблеми нижча, ніж у інших учасників. Однак Москва залишається учасником процесу і зберігає деякий вплив (нехай і значно менше ніж у КНР) на Пхеньян. Поява Росії в переговорному процесі дає шанс знову відокремити корейську ядерну проблему від проблеми ПРО на Корейському півострові — в багатосторонніх відносинах гострота протистояння по ПРО буде трохи знижена. КНР не потрібно переконувати в небезпеці дій північнокорейського режиму — вони загрожують самому Китаю, і в Пекіні щиро хочуть вирішити питання ядерної загрози з боку КНДР. Довірчі відносини Москви і Пекіна роблять з Росії своєрідного посередника в обговоренні корейської ракетно-ядерної проблеми між КНР, з однієї сторони, і США, Японією і Південною Кореєю, з іншої. Така зміна формату обговорення проблеми (який останнім часом фактично перетворювався в двосторонній американо-китайський) дозволить зберегти обличчя і Пекіну, і Вашингтону, і повернутися до конструктивного обговорення питань по суті.
Вибір Трампа стане тестом його політики щодо Росії. У Східній Азії незадоволених залученням Росії до тісного співробітництво не буде — не стануть заперечувати проти цього ні Японія, яка пішла в останні два роки на зближення з Москвою, ні Південна Корея, яка, на відміну від своїх союзників, навіть не ввела проти Росії санкції. Однак вирішальне слово залишається за США. Незважаючи на тиск з боку Конгресу, вимушені відставки високопоставлених співробітників адміністрації, все більш критичні висловлювання членів кабінету на адресу Москви, сам Трамп поки публічно не відмовився від свого прагнення досягти з Росією масштабного компромісу. Так і залишається неясним, чи вважав він спочатку Росію найбільш зручним тактичним вибором для вирішення гострих питань зовнішньої політики, або ж дійсно мав намір трансформувати за допомогою Москви нинішній міжнародний порядок. Якщо тепер, коли ціна зближення з Росією для самого президента надмірно зросла, він все одно піде на співпрацю з нею в Східній Азії, можна буде говорити, що уявна Трампом картина світу кардинально відмінна від тієї, що існує в його уяві Росії відведена важлива роль. Якщо ж, всупереч практичній користі співпраці з корейської проблеми, Трамп від неї відмовиться, це буде означати, що Москва як партнер для нього мала тільки утилітарне значення, і російська сторінка в літописі його президентства вже перегорнута.
