На початку квітня США ввели санкції проти деяких російських високопосадовців та окремих наближених до Кремля бізнесменів, унаслідок чого компанії останніх уже втратили щонайменше $16 млрд, а рубль подешевшав до рівня дворічної давнини. Паралельно з’явилися повідомлення про нову хімічну атаку в Сирії, після якої Сполучені Штати разом із союзниками із західної коаліції завдали військового удару по силах Башара Асада.
Про це, а також про те, чого чекати на Донбасі найближчим часом і як можна змінити агресивну позицію Володимира Путіна щодо України, радикально вплинувши на РФ, "Апостроф" поспілкувався з американським політологом українського походження, старшим аналітиком із тематики пострадянського простору в американській приватній розвідувально-аналітичній компанії Stratfor ЮДЖИНОМ ЧАУСОВСЬКИМ.
- Як ви можете оцінити значення нових американських санкцій проти Росії? Як кажуть, уперше вони стосуються близького оточення Володимира Путіна.
- Очевидно, що санкції дуже болісні для найближчого оточення Путіна, особливо олігархів на кшталт [Олега] Дерипаски. Це сильний економічний удар по таких компаніях, як Rusal, де ці олігархи втратили понад $10 млрд. Але, загальніше, вплив на російську економіку, здається, вичерпався. Рубль втратив у вартості, фондовий індекс також, але це виглядає радше як короткотерміновий удар, ніж як довгостроковий вплив на економіку Росії. Однак на олігархів на кшталт Дерипаски чекає й сильніший біль.
- Чи можуть ці санкції вплинути на лояльність російських олігархів до Кремля?
- Думаю, це не матиме значного впливу. Вони стикалися з такими проблемами й раніше, тому ця ситуація не нова. Економічно це буде складно для них, але з політичної точки зору у питанні лояльності до Путіна суттєво нічого не зміниться. Він у владі вже багато років, і досі йому вдавалося маневрувати між цими економічними обмеженнями та утримувати олігархів. Тому я думаю, що ми не побачимо значних змін у лояльності олігархів до Путіна.
- Після останньої ймовірної хімічної атаки в Сирії Дональд Трамп говорив про відповідальність Росії та Ірану. Яких заходів можна чекати надалі та чи можливий тут військовий сценарій? Москва заявила, що збиватиме американські ракети (розмова відбулася до удару, якого США і союзники завдали в Сирії по об'єктах, підконтрольних режиму Башара Асада, - "Апостроф"). То якими можуть бути наслідки?
- Уже були певні дискусії та погрози з боку Росії, особливо у відповідь на останній удар Ізраїлю по сирійській авіабазі – погрози дзеркальними кроками… Думаю, Росія буде дуже обережною, оскільки вони не хочуть опинитися в ситуації прямого конфлікту зі США, тому що це матиме непередбачувані наслідки.
Ймовірно, Росія може збивати дрони чи БПЛА, але думаю, що вони будуть дуже обережними, уникаючи значного загострення зі США в Сирії (наразі цей прогноз справджується, адже Росія відповідає на удар по Сирії передусім словами, - "Апостроф"). Вони не хочуть уплутуватися в новий гарячий конфлікт.
- Санкції, масове вислання дипломатів після отруєння колишнього російського шпигуна Сергія Скрипаля, знову санкції… Захід стає рішучішим. Але чи справді це адекватна відповідь на агресію Росії на різних напрямках?
- Так, це справді спільна й сильніша відповідь, ніж ми бачили раніше з боку США та країн ЄС, хоча й не всі з них узяли участь у висланні російських дипломатів. Але чи вплине це на поведінку Росії? Думаю, Москва чітко дала зрозуміти, що не виходитиме з-під такого тиску. Тиск – це не те, що змушує Росію йти на компроміс. Зазвичай він робить її агресивнішою.
Російський лайнер Іл-96 здійснив перевезення російських дипломатів з Нью-Йорка до Москви
- Тобто взагалі дуже наївно очікувати, що санкції можуть вплинути на зовнішню політику Росії, що вони змусять відмовитися від агресивності на міжнародній арені?
- Санкції вже впливають на російську політику й зовнішню політику Росії, тому що Росія вже кілька років під санкціями США та ЄС. Вони змінили економічні відносини з цими країнами, значно послабили їх. Саме тому Росія більше дивиться в бік східних країн, передусім Китаю, але також Японії, країн Близького Сходу, щоби переорієнтувати на них свої економічні зв’язки. Тут є не тільки економічний вимір, а й політичний та безпековий. Оскільки в найближчому майбутньому зв’язки Росії з Заходом не поліпшаться, якщо взагалі не стануть гіршими. Це змусило Росію змінити свою зовнішню політику.
Поки санкції не змінили поведінку Росії. Але США і ЄС дали чітко зрозуміти, що зберігатимуть санкції, або навіть посилюватимуть, поки Росія не почне співпрацювати в Україні та деінде. Ефект від санкцій полягає в довгостроковій економічній дезінтеграції – звісно, Росії та України, але також Росії та Європи.
Оскільки Росія не хоче змінювати свою поведінку, санкції залишатимуться. Це може бути на дуже довгий період часу, упродовж якого вони руйнуватимуть економічні та політичні відносини.
- То чи наступить взагалі момент, коли Росія змінить свою позицію щодо України?
- Путін знову переміг на виборах, його становище порівняно сильне та стабільне. Це не означає, що в нього немає проблем, які треба вирішити. Але для Путіна зручно пояснити санкціями, чому в поганій економічній ситуації в Росії можна звинувачувати США. Завдяки цьому вдалося отримати народну підтримку перед Заходом як ворогом.
Якщо ситуація залишатиметься приблизно такою, як зараз, тоді навряд чи. Але якщо США чи ЄС робитимуть значно рішучіші кроки, які матимуть суттєво більшу економічну шкоду для Росії, це, можливо, змінить політику Росії. Але треба пам’ятати, що європейські країни також економічно залежні від Росії. Саме тому вони дуже нерішуче йдуть на радикальні кроки, які можуть завдати шкоди і їхній економіці. Певна шкода вже є, і саме тому, думаю, європейці тепер обережніші.
Тобто можливі кроки, які справді змусять Росію переглянути свої пріоритети, але вони матимуть наслідки і для Заходу. Для США – менші, бо вони не настільки економічно залежні від Росії, наприклад, у сфері енергетики.
- Який сенс має зустріч "нормандської четвірки" без Путіна? Як відомо, така зустріч запланована на травень.
- Думаю, це спроба решти країн четвірки натиснути на Росію, щоби та робила більше для виконання своєї частини Мінських домовленостей – швидше, частини сепаратистів, але, звісно, Росія стоїть за ними. Я гадаю, що це не спрацює як спосіб зробити Росію більш готовою до компромісів. Насправді, як ми побачили за останні дні й тижні, ситуація на полі бою на Сході України лише погіршилася. Думаю, це відбувається тому, що Росія наразі не має стимулу для компромісу. Особливо після останніх санкцій та з огляду на те, що на Заході ситуація не стає кращою з точки зору Росії.
Ситуація може бути значно гіршою. Останні місяці в Україні були порівняно спокійними, однак вони (росіяни, - "Апостроф") завжди можуть почати військову операцію, якщо захочуть.
Нормандські переговори без Росії не матимуть суттєвого впливу – принаймні того, якого намагаються досягнути ці країни.
- Можна очікувати якогось прогресу в питанні миротворців, з яким вперто працюють, незважаючи на примарні шанси реалізувати ідею такої місії на Донбасі?
- Я не очікую прогресу в питанні миротворців. Думаю, Росія ним хотіла затримати переговори, відкласти будь-яке їхнє посилення, вдавати, що вона готова співпрацювати. Але це не спрацювало. Крім того, у США призначили нових високопосадовців: Джона Болтона радником із національної безпеки й Майка Помпео держсекретарем. Обоє мають значно агресивнішу позицію щодо Росії, ніж їхні попередники. Зокрема, Болтон особливо виступав проти миротворчої місії.
Усе разом це робить дуже малоймовірним, що миротворча місія буде сформована в найближчому майбутньому. Передусім тому, що Україна та Росія мають дуже різне бачення, як ця місія має виглядати та де діяти.
- Якою ви бачите ситуацію на Донбасі, скажімо, за рік?
- Зараз виглядає на те, що конфлікт на Донбасі – довготерміновий. У тому сенсі, що це випадок ще одного регіону, який відколовся, – він нагадує ситуацію в Придністров’ї та Абхазії й Південній Осетії. Дуже складно собі уявити, що Донбас повернеться до складу України. Думаю, зараз це вкрай малоймовірно. Але також я не очікую значного військового конфлікту. Думаю, якби він був можливий, то вже б відбувся. Обидві сторони ніби пристосувалися до цієї нової реальності.
Наразі здається, що нинішня ситуація конфлікту низької інтенсивності з невеликою, але постійною кількістю вбитих, залишатиметься ще впродовж року, якщо не довше.
- ЄС відзначає значні досягнення України після Євромайдану, однак останнім часом із Брюсселя також лунає потужна критика Києва за гальмування реформ – зокрема, за електронне декларування для антикорупційних активістів. Які небезпеки, на вашу думку, це має для України?
- Процес реформ в Україні після Майдану точно є змішаним: з численними успіхами, але і значною кількістю роботи, яку ще треба зробити. Ризики для відносин із ЄС, залежно від успіхів у таких справах, як створення антикорупційного суду, безпосередньо пов’язані з фінансовою ситуацією. Не думаю, що ЄС "покине" Україну. Я гадаю, що політичні відносини України з ЄС стали набагато міцнішими за останні роки, і зі США також. Однак рівень економічної підтримки дуже сильно залежатиме від того, як далеко Україна зайде в цих реформах. Наприклад, наступний транш МВФ прямо пов’язали з прогресом щодо антикорупційного суду. Гроші ЄС також безпосередньо пов’язані з цим.
- Чи варто, на вашу думку, Україні змінювати свою стратегію щодо проблемних питань відносин із Польщею та Угорщиною?
- Думаю, Польща – це цікавий випадок, оскільки вона була сильним прибічником процесу інтеграції України з ЄС. Угорщина в цьому плані була менш важливим гравцем, але обидві країни важливі для України – через свою політичну підтримку, але також і через постачання природного газу Україні.
Але є також і труднощі, оскільки в Угорщині та Польщі націоналістичні популістські уряди, і це створює певні політичні проблеми в питаннях на кшталт імміграції та історичної політики, що ми нещодавно побачили в Польщі у випадку з відповідним суперечливим законом.
Однак із ширшої перспективи, на мою думку, обидві країни підтримують Україну та дуже занепокоєні через Росію та її позиції в прикордонних країнах Східної Європи. Мені здається, що ці країни, незалежно від того, хто в них у владі, будуть потужними прибічниками західної інтеграції України.
