Сьогодні, 26 травня, виповнюється рівно два роки з того дня, як у Донецькому аеропорту відбувся перший бій. Спецназівці української армії за підтримки авіації не дозволили бойовикам з так званого "батальйону Схід" заволодіти об'єктом. Події 26 травня 2014 року поклали початок героїчній обороні аеропорту, яка тривала 242 дні, поки обороняти стало просто нічого. Через два роки жителі Донецька згадують трагічні події того дня.
"Два роки тому в цей день я стояла на тролейбусній зупинці біля супермаркету Metro і плакала. Мені було страшно, але тікати було нікуди. Навколо мене щось вибухало, бігали замурзані люди в камуфляжі зі страшними очима, а мої ноги мовби налилися цементом. Мужик, що пробігав повз мене, крикнув на бігу "Вали звідси!" Від несподіванки я побігла в бік 15-го кладовища, там поруч церква, і у мене в голові була тільки одна думка, що в церкві я буду в безпеці. Але по вулиці Стратонавтів їхала машина з переляканим водієм за кермом. З ним ми дісталися до залізничного вокзалу..."
Таким запам'ятала 26 травня 2014 року мешканка Донецька Вікторія Омелянчук. Вона, як і інші жителі шахтарської столиці Донбасу, в той день вперше дізналася, як виглядає війна не на екрані телевізора, а в реальності.
Оновленому аеропорту імені Прокоф'єва в Донецьку не виповнилося і двох років. Підготовлений для туристів і вболівальників, які приїжджаюли на матчі Євро-2012, він блискуче впорався з цим завданням. Можливо, він був трохи завеликий для Донецька, звиклого до старенького "ларька", як називали попередній термінал донеччани. Але надія на те, що літаків і людей там стане більше, після 2012 року перетворювалася на цілком реальну перспективу – інтерес до нової повітряної гавані Донбасу виявляли все більше країн і міст.
З приходом бойовиків в Донецьк з'ясувалося, що аеропорт – це ще й форпост сил української армії. Він був під контролем спецназівців з Кіровограда і цілком міг би стати пропускним пунктом для сил ЗСУ, що рухаються з харківського напрямку.
В ніч на 26 травня бойовики так званої ДНР зрозуміли це і зважилися на захоплення аеропорту імені Прокоф'єва. Їм вдалося зайняти новий термінал, тоді як спецназ базувався в старому. А вдень почалося пекло.
"В принципі, ми вже не раз бачили військові літаки над Донецьком. У квітні кілька разів пролітали "сушки", які було видно навіть у центрі міста. Але так, щоб почалося бомбардування – такого не було, звичайно. А в аеропорту воно почалося, гриміло так, що люди на землю падали від страху у нас на "Жовтневому". Моя дружина, вихователь в дитячому садку, дзвонила батькам: "Терміново забирайте дітей, нас бомблять!". Ті нічого не розуміють – в центрі міста тихо, не чутно, що в аеропорту відбувається. Дружина дітей вивела в коридор дитсадка, де вікон немає, і читала їм книжку. Добре, що ясельна група, не шуміли, сиділи і слухали. Тільки казали: "Хтось по даху стукає". А це падали чи то уламки, чи ще щось... Потім подивилися – кут даху дитсадка згорів. Так до сих пір і не відремонтували, все у "влади" грошей немає", - згадав страшний день донеччанин Ілля Кудінов.
В інших районах Донецька дійсно до вечора не знали, що відбувається. Тільки у другій половині дня з'явилися перші повідомлення: "Аеропорт підірваний", "Горить залізничний вокзал", "Селище "Жовтневий" розірвало вибухами". Зі штабу АТО повідомили про те, що в аеропорту Донецька проходить антитерористична операція... Паніка зростала, досягнувши апогею після підтвердженої інформації про двох людей, що загибли в районі вокзалу.
Жодного повідомлення по радіо від влади Донецька. Ні однієї sms-розсилки від рятувальників. Жодного рядка на екрані телевізора. Не було навіть горезвісних сирен, котрі двічі на рік перевіряють на справність.
"Було відчуття, що всім байдуже, в чиїх руках Донецьк і що з ним буде. Тому що початок був вражаючим, 26 травня стало головною точкою відліку війни. Ви знаєте, скільки в той день постраждало людей, будинків, автомобілів – адже біля нового терміналу аеропорту була парковка? Гаражі там поруч були розбиті в мотлох. Супермаркет Metro розграбували в наступні два дні, причому кілька людей, в тому числі і жінка, тупо перепили "халявного" алкоголю і там померли. І це не чутки, а друг розповів, що працює в комунальній службі", - говорить Він.
Після 26 травня аеропорт Донецька став справжнім більмом в оці для бойовиків, які повірили в "республіку". Мати під боком контрольований ненависною Україною об'єкт було прикро. Вояки не шкодували снарядів, обстрілюючи всю територію аеропорту з різних точок в межах міста. На українських військових, які утримують позиції в аеропорту, намагалися навіть "повісити" мінометний обстріл мирних жителів у районі Боссе 21 січня 2015 року. Однак навіть найвідданіші прихильники ДНР вказали на неможливість цього – Боссе знаходиться на прямо протилежному кінці міста, на значній відстані від ДАП. Тоді була запущена нова версія обстрілу – диверсанти і "блукаючий міномет" типу "Волошка" в сміттєвозі.
Українські військові, котрі обороняли аеропорт протягом 242 днів і покинули його тільки після повного обвалення конструкцій, отримали прізвисько "кіборги", а запас приказок поповнився ще однією: "Кіборги" витримали – не витримав бетон". Після відходу українців термінали аеропорту були розпиляні на металобрухт, навіть зараз в тому районі ще можна почути звуки "болгарок" і шипіння автогенів.
Периметр вже колишнього аеропорту зараз – військова зона. Перебувати там мирним жителям заборонено, навіть тим, хто живе поблизу. Втім, деякі сміливці пробираються на розташований поруч з аеропортом Ново-Ігнатівський цвинтар, який постраждав від обстрілу.
"Там ще довго буде мертва зона. Начебто злітна смуга не дуже пошкоджена і може приймати літаки. Її будували за дуже жорстким регламентам. Але літаків не буде, і життя поруч теж не буде. У нас немає ні аеропорту, ні залізничного вокзалу, немов ми замкнені в якомусь гетто. Той день, 26 травня, два роки тому, він щось поламав в нашому житті. Навіть після горезвісного "референдуму" мені здавалося, що все це скоро закінчиться, що це така ідея: випустити пару, - сумно сказав донеччанин Сергій Ликов. - Але після бою в аеропорту чомусь в голові з'явилась думка, що ми нікому не потрібні більше. "Кіборги" нас ще якось утримували в стані маленької надії, а коли вони пішли – стало взагалі неможливо. Здається, у багатьох наших людей вже зламалася віра в те, що настане мир і свобода".
