У минулому році понад 170 народних депутатів України отримували компенсацію на житло з українського бюджету. Як підрахували експерти проекту "Дослівно", з них 119 нардепів задекларували як мінімум мільйон гривень.
Гарячка навколо декларацій українського політичного бомонду пройшла повз мене. Ні 104 компанії Порошенка, ні 95 картин Довгого, ні мільйони доларів і євро в тумбочках не справили особливого враження. Не зворушив і неіснуючий у природі трильйон Мосійчука. Само собою, я посміялася над храмом Матвієнко і святими мощами Лозового, над вилами Ляшко і колекцію самоварів Шенцева – але не більше. У цілому ж я, скоріше, опинилася в тій нечисленній (або ж просто менш галасливій) категорії людей, які дивувалися галасу, що здійнявся. Чого ми з вами чекали? Не схильна вірити, що всі багаті – корупціонери, злодії та брехуни. Хоч одне іншого не виключає. Але не мені судити. Для цього, слава Богу, в Україні є компетентні органи, нехай і займаються.
Однак є речі, що красномовно говорять самі за себе. Щоб зрозуміти, що тут точно щось не так, не треба бути журналістом-розслідувачем або детективом НАБУ. Достатньо мати здоровий глузд та елементарне знання арифметики.
Так ось. У 2015 році 119 депутатів-мільйонерів отримували з державного бюджету компенсацію на оренду житла або готельного номера. Річний розмір компенсації міг становити 167 тис. грн, тобто майже 14 тис. на місяць. Запам'ятаймо ці цифри.
Фото: facebook.com/cvu.ngo
Виникає логічне запитання: чому? Чому депутат-мільйонер потребує компенсації? І чому держава погоджується йому її надати?
Нагадаю, що ця сама держава вирішила не виплачувати соціальну допомогу внутрішньо переміщеним особам, якщо в них на депозитах лежать понад 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян – тобто приблизно 14 тис. грн. Що таке 14 тис.? Це, по суті, дві середні київські місячні зарплати. Але цього, виявляється, вже достатньо, щоб втратити ту єдину допомогу, яку надавала держава. Допомога переселенцям, яка мала покривати витрати на проживання та комунальні послуги, була встановлена урядом у розмірі 442 грн на місяць на одну працездатну людину та 884 грн на місяць – на непрацездатну (інваліда, пенсіонера або дитину). Причому, щоб позбавити людину виплат, перевіряючий орган повинен був дістатися до рахунків людей, які взагалі є банківською таємницею. Але заради таких "високих" цілей наші банки готові цю таємницю порушити. І ніхто б не став з'ясовувати, що це за гроші (раптом ви лише позичили їх у доброго екс-міністра вугільної промисловості?), вони могли пролежати у вас на рахунку лише один день – нікому нема до того діла.
До банківських таємниць депутатів ніхто не добирався. Вони себе здали добровільно за допомогою е-декларацій. І що вийшло? Давайте порівняємо. Отже, народному обранцю дозволено мати мільйони та отримувати 14 тис. на місяць на житло. А люди, які свій будинок втратили в прямому чи переносному сенсі, не можуть мати 14 тис. грн на депозиті та отримувати жалюгідні 400-800 грн, які в принципі не можуть покрити жодні витрати.
Не хочеться ставати таким лютим захисником бідних і пригноблених. Впевнена, що за великим рахунком тих, хто так жахався змістом декларацій, буде хилити в сон від проблем переміщених осіб. І добре. Але справа не в переселенцях. Справа в лицемірстві. Лицемірстві на державному рівні.
Хоча, що приховувати, це – особисте. Спочатку, коли влітку 2014 року я приїхала до Києва з Луганська і влаштувалася на роботу, моя зарплата становила 4 тис. грн. І я не зверталася в соцзабез за виплатою мені допомоги. Багато хто мене запитували: а чому? Чи тому, що я така принципова або просто не хотіла возитися з бюрократичною системою? Загалом я ніколи не могла чітко на це відповісти. Але тепер я знаю чому: щоб я могла плюнути цим фактом в обличчя одразу всім 119.
