40 жінок помирає щодня внаслідок домашнього насилля, побиття чи травм, завданих чоловіком чи партнером. Це не Афганістан чи Сирія. Це – Росія. І поширюють ці дані не підступні агенти Сороса, а російське міністерство внутрішніх справ. 14 тисяч жінок щороку в цій країні втрачають життя через нездатність влади приборкати насилля в сім’ях. 40% злочинів з насиллям – це злочини в сім’ї. І незважаючи на такі кричущі факти, на численні заяви міжнародних та громадських організацій про статистику домашнього насильства щодо жінок в Росії, Державна Дума 27 січня 2017 року прийняла законопроект про переведення першого випадку домашніх побоїв з розряду кримінальних злочинів в розряд адміністративних правопорушень. Другий і наступний випадки домашнього насильства пропонують залишити кримінальними злочинами. От радість для жінки: отримала синця під око – мовчи і чекай, коли під інше поставлять. З двома синцями вже жалітися можна, з одним – ще рано, один синеце - непереконливо...
Автори законопроекту документа пояснюють свою ініціативу тим, що побої в родині були помилково залишені в Кримінальному кодексі, коли влітку 2016 року було ухвалено загальний закон про декриміналізацію побоїв. А спікер Держдуми, навіть, назвав декриміналізацію побоїв "запорукою міцної сім’ї". Як кажуть у цій країні: б’є – значить любить.
Це при тому, що проблема домашнього насильства вже набрала перетворилася на епідемію. Правда, атмосфера навколо цієї проблеми у Росії така, що тільки 25% жінок звертаються за допомогою, решта 75% жертв воліють про це мовчати. За статистикою російського кризового центру "Анна" в Росії 90% жіночого населення країни ставали свідками або були жертвами домашнього насильства з боку чоловіків.
Акти, що визначають домашнє насильство як кримінальний злочин, вже тривалий час діють у різни країнах світу. У США ще у 1994 році був прийнятий Акт про насильство щодо жінок, що передбачає арешт та слідство щодо осіб, що вчинили акт домашнього насильства. Крім того, Актом було створено Управління з питань насильства по відношенню до жінок при Департаменті юстиції США. Загалом, у США впроваджується формування суспільно скоординованої політики щодо насильства в сім’ї та сексуального насильства (із залученням органів кримінального правосуддя, соціальних служб та громадських організацій).
Загальноприйняті стандарти щодо запобігання та боротьби з домашнім насиллям встановлює Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбі із цими явищами (Стамбульська конвенція). Конвенція була відкрита для підписання в Стамбулі 11 травня 2011 р., і являє собою комплексний міжнародний акт, спрямований на захист, запобігання, судову відповідальність і формування стратегії в сфері протидії насильству стосовно жінок та домашньому насильству. На сьогодні 43 країни вже її підписали і 22 – ратифікували.
Зрозуміло, що Росія і не підписала, і не ратифікувала цей документ, як і cусідня Білорусь. Але білоруси вже вивчили домашнє завдання як поводити себе між Європою і Росією і діють на випередження — на державному рівні приймаються рішення про профілактику домашнього насильства. Так, закон "Про основи діяльності з профілактики правопорушень", чинний з 16 квітня 2014 року, дозволяє тимчасово (від 3 до 30 днів) виселити громадянина, який вчинив насильство в сім’ї, з спільного з потерпілим житлового приміщення.
Білоруси говорять про братерство з Росією, але намагаються без зайвих слів зменшити розрив з цивілізованою Європою – як будівництвом доріг, так і у таких питаннях, як домашнє насилля. Росіяни ж навпаки – розрив лише поглиблюють. Нехай знають, як позбавляти російську делегацію права на участь у роботі Парламентській ассамблеї Ради Європи. Платити за таку "отвєтку", правда, будуть не погані європейці, а невинні російські жінки. Але кого це в Кремлі хвилює?
Хвилює дане питання більше міжнародну спільноту і нечисленних активістів та активісток в цій країні. Наприклад, Комітет з ліквідації дискримінації щодо жінок Human Rights Watch б’є на сполох і відповідно до звіту за 2016 рік за підсумками розгляду ситуації в Росії висловив стурбованість у зв'язку зі збереженням високого рівня насильства щодо жінок, включно із домашнім і сексуальним насильством, і закликав Росію вжити заходів щодо попередження такого насильства і реагування на нього, в тому числі за допомогою прийняття комплексного законодавства, забезпечення допомоги тим, хто зазнав насильства та спеціальної підготовки посадових осіб правоохоронної і судової системи.
Втім, тенденції, що спостерігаються у РФ в останні роки, свідчать, що путінський режим не те що не намагається покращити ситуацію з правами людини загалом, і у питанні домашнього насильства зокрема, а скоріше діє у протилежному напрямку. Відтак, влада країни, яка віддає накази щодо бомбардування мирних жителів у Сирії, захопила український Крим чи допомагає обстрілювати із важкої артилерії Донбас, тепер демонструє нехтування прав навіть власних жінок. Очевидно, що нинішній законодавчий вибір Росії щодо декриміналізації домашнього насильства не має нічого спільного із цінностями демократії та потребує якнайширшої критики з боку світової спільноти, для якої право жінок на захист – не порожній звук, а ознака цивілізованості і відданості принципам моралі.
Хоча, як завжди є одне але. Все було би дуже добре, якщо би Україна зі свого боку власну “європейськійсть” як антитезу “російськості” підтверджувала не лише риторикою, але і практичними діями. У той час, коли інформаційний простір заповнений критичними щодо РФ статтями і дописами українських політиків, насправді вони у своїх діях більше нагадують російських, а не європейських партнерів. Адже лише трошки більше двох місяців тому, в листопаді 2016 року Верховна рада України ганебно провалила голосування за ратифікацію тієї ж Стамбульської конвенції. Хоча за дослідженнями Інституту соціологічних досліджень НАН України 68% жінок (приблизно 18 млн.) в Україні зазнають знущання в сім’ї, у тому числі 20% – часто (в основному, це побиття з боку чоловіка). То, може, відрізнятимемось від Росії не на словах, а на ділі, шановні народні депутати України?
