У неділю, 19 серпня, православні та греко-католики відзначають Свято Преображення Господнього, яке в народі називають Яблучним Спасом або Другим Спасом. Про історію свята, його значення та традиції "Апострофу" розповів священнослужитель, ректор Відкритого Православного Університету Святої Софії-Премудрості ГЕОРГІЙ КОВАЛЕНКО.

- Яку історію має свято Яблуневого Спасу?

- Знаєте, мені здається, що Яблуневий Спас вже давно треба скасувати. Для цього є декілька причин: богословська, календарна, кліматична і, напевно, навіть споживацька. А тепер по порядку.

По-перше, це свято не на честь яблук. Його значення відкриває слово "спас" – це свято на честь Спасителя. Протягом серпня ми маємо три Спаси, і Яблуневий є другим із них. Це свято Преображення Господнього, і з богословської, церковної точки зору ніякого зв’язку між Спасом і яблуками, між Христом і яблуками немає.

Звідки ж виник цей зв’язок? Він був пов’язаний із богослужбовими традиціями Греції, звідки до нас прийшло християнство, і з кліматичними умовами України. За традицією, у Греції на Спаса освячували новозібраний виноград, з якого потім робили вино, яке використовували, в тому числі, для богослужінь і причастя. На жаль, тоді в наших широтах виноград не дозрівав, бо не ріс. Зате якраз на той час у нас достигали яблука, тому виникла традиція приносити цього дня яблука з першого врожаю. Але клімат змінився – сьогодні яблука в нас достигають набагато раніше Спасу, і зібрані на цей час плоди – далеко не перші. Більше того – ми вже маємо виноград, який тут росте й дозріває. Тому якщо вже й називати це свято якимось фруктовим чином, то хай буде Фруктовий Спас. Можливо, нам варто теж подякувати Богові за ті фрукти й дари, які він нам дає.

З іншого боку, в чому полягає календарна причина? Раніше люди міряли календарний рік не цифрами й місяцями, як ми це робимо зараз, а своїм городнім календарем, залежно від того, коли що дозріває, коли й що потрібно саджати чи збирати. В селі було не багато писемних людей, які стежили за календарем, а серед тих, хто це робив, зазвичай був священик. Відтак люди прив’язували свій земний, сільськогосподарський календар до церковного. Так поєдналися багато традицій і так день Преображення Господнього почав називатися Яблуневим Спасом.

Але сьогодні не вимірюємо календар таким чином. Більше того: сьогодні ми не живемо здебільшого сільським господарством, адже більшість громадян мешкають у містах. Тому така прив’язка до сільськогосподарського циклу сьогодні неактуальна. Те ж саме стосується споживання: коли з’являються перші яблука? О 8-й ранку, коли відчиняють супермаркет. Ми маємо яблука цілий рік.

Тому мені й здається, що варто дещо змінити назву цього свята. Можна повернутися до класичної назви – День Преображення Господнього, можна використовувати другу назву – Другий Спас, а можна застосовувати оновлену назву – Фруктовий Спас.

Фото: pixabay.com

- Як правильно відзначати День Преображення Господнього?

- Це свято нагадує нам про подію, яка відбувалася, коли Христос проживав своє земне життя. Під час подорожей з апостолами по Галілеї одного разу він піднявся з двома із них на гору Фавор. В цей момент він преобразився перед ними, й апостоли побачили його в дуже незвичайному вигляді: його одежа була біла, як сонце, й навіть засліплювала очі. Одночасно з’явилися двоє старозавітних пророків – Ілля і Мойсей. Вони розмовляли з Христом, а апостоли були налякані, збентежені й радісні одночасно. Вони навіть казали, що їм добре там бути, запропонували звести там житло й залишитися жити. Але Господь їх заспокоїв, повернувся до звичайного вигляду, і вони пішли й далі проповідувати Євангеліє.

Є декілька тлумачень цього свята. Одне з них – нагадування нам, що люди до гріхопадіння були інакшими. Можливо, саме так виглядали люди в раю, наші тіла могли бути інакшими.

Ще один сенс цього свята – в необхідності змінюватися, преображатися. Ми маємо робити це зсередини. Коли змінюється наш світогляд, життя, настрій на веселий, добрий, позитивний, жертовний, християнський, можна довго продовжувати цей ряд епітетів, тоді змінюється і наш зовнішній вигляд. Ми знаємо: коли людина щаслива, це написано в неї на обличчі, коли вона радіє, це можна помітити в очах. Саме цей заклик до внутрішнього преображення, яке має змінити кожного з нас, і є в цьому святі.

З іншого боку, можна розширити свої межі, адже всі ми живемо у спільнотах. Усі говорять про необхідність змін в країні, але звідки вони мають початися? З нас, зсередини. Якщо між нами будуть справжні християнські стосунки, якщо ми преобразимо наше ставлення до ближнього, праці, свят, то і навколишнє середовище почне змінюватися. Ми можемо дати святу Преображення навіть такий вимір. Але його витоки потрібно шукати в Євангелії й не забувати, що це одне із з Господніх свят, тобто свят на честь Господа Бога й Спаса нашого Ісуса Христа. І саме тому це Спас.

Фото: УНІАН

- З якими міфами й забобонами щодо цього свята ви зіштовхувалися?

- Насправді навколо цього свята є чимало традицій і забобонів. У традиціях немає нічого поганого, просто їх треба наповнювати сенсами. Серед них є те, що називають наївним благочестям, де немає високого польоту богослов’я, але є щирість, і її теж не треба втрачати. Ми всі полюбляємо наївне мистецтво, наприклад, картини Марії Примаченко. Ми бачимо в ньому цю щирість.

На Преображення існує певна традиція для жінок, які втратили дітей (а в сучаснішому світі це пов’язано ще й з абортами): не їсти до Другого Спасу, наприклад, яблука чи виноград, або ж іще щось. Тобто таким чином, постом, нагадувати собі про втрату чи скоєний гріх. У цьому наївному прагненні є величезний глибокий сенс: людина не забуває про біду, яка з нею сталася, і обирає для себе певним самообмеженням шлях посту. Більше того, Преображення припадає на Успенський піст, і це час, коли ми всі постуємо. Це також піст, у який ми маємо думати і про наш перехід у вічність. Тож, гадаю, пісні практики, які існують довкола Преображення, мають сенс тоді, коли ми їх ним наповнили: ми не беремо яблуко не тому, що воно гниє при дорозі, а тому, що робимо це заради чогось. Можливо, ті фрукти треба вчасно зібрати й передати до дитячого будинку або ж нагодувати сусідів, відвідати родичів і так далі. Уся наша релігійність, традиції повинні мати вихід в реальність і добрі справи.

- Наскільки загалом серед вірян поширені забобони щодо тих чи інших свят?

- Забобони з’являються там, де немає знань і просвіти, а віра базується не на Святому Письмі й традиціях євангельської проповіді, а на певних відчуттях. Йдеться про те, що ми мали в добіблійних релігіях у дохристиянські часи, коли людина орієнтувалася в світі за допомогою міфів, наділяла потойбічними силами явища природи, дерева, плоди й так далі. У цій системі координат якраз і діє міфологізована, магічна форма сприйняття релігії. Це нікуди не дівається і в сучасніших формах релігії, але одна річ – коли це прикраса, складова традиції, і зовсім інша – коли форма заміняє сенс. Наприклад, коли в День Преображення Господнього ми особливо не згадуємо Христа, не говоримо про необхідність преображення нашого життя чи світогляду, а починаємо дискутувати про яблука, виноград, мед і таке інше, то це вже проблема.

Христос – це боголюдина, ми ж складаємося з душі й тіла, в нас є внутрішнє і зовнішнє, але все це має перебувати в балансі. Баланс і повнота релігійності, яка б складалася із розуміння, знань, а також традицій і обрядів – це те, чого має прагнути християнин, про це говорить церква і, гадаю, цьому допомагають сучасні медіа, оскільки ставлять дуже багато запитань.