В Україні може повторитися ситуація 2014 року – екс-депутат з Донецька
Політик про "бурштинові республіки" і окупований Донбас
Пʼятниця, 31 серпня 2018, 11:45Український політик, колишній депутат Верховної Ради, лідер партії "Альтернатива" ЄГОР ФІРСОВ в інтерв'ю "Апострофу" розповів, як відбувається незаконний видобуток бурштину в Україні, як живуть люди на окупованих і вільних територіях Донбасу та які перспективи звільнення з полону бойовиків донецького журналіста Станіслава Асєєва.
- Як ви планували поїздку в Гальбін, де видобувають бурштин? Не можна ж просто приїхати і подивитися?
- Потрапити туди дійсно непросто. Треба проїхати далеко в сільські райони не дуже хорошою дорогою, часто по давній трясучій бруківці. На деяких ділянках стоять блокпости Нацгвардії, які нікого, крім місцевих, не пропускають. Після таких блокпостів потрібно вийти з машини і ще 3-4 кілометри пройти пішки, і тільки тоді потрапляєш туди, де відбувається сам видобуток. Пересічній людині або журналістові потрапити туди нелегко.
Застати там людей і побачити, як вони працюють, ще складніше, тому що на під'їздах і підходах до клондайків стоять так звані "фішкарі", люди, які стоять на сторожі. Якщо проїжджає якась машина, особливо не з житомирськими або волинськими номерами, то вони сигналізують про те, що гряде небезпека – їдуть журналісти, чиновники або хтось іще, мовляв, будьте на сторожі, змотайте вудки. Ось так приблизно це відбувається.
- Вас не знайшли? Ніхто не сигналізував, що ви їдете?
- Сигналізували, звичайно. Тому обов'язково треба було брати з собою когось із місцевих. Вони допомогли пройти блокпости і водили нас "правильними" стежками, щоб чужі "фішкарі" нас не помітили. Тільки так можна потрапити на галявину і побачити, як працюють люди.
- А чим там займається Нацгвардія?
- Мене цікавить це питання не менше, ніж вас. Чим там офіційно займається Нацгвардія, я не знаю. Але неофіційно – вони там стоять виключно як ширма, це типова показуха. Роблять вигляд, що влада там щось контролює, і створюють ілюзію порядку.
- А що кажуть місцеві?
- Я звик бачити Нацгвардію у формі, зі зброєю, на фронті, у зоні бойових дій. Волинь, Житомир, Рівне – це зовсім інша Нацгвардія. Я не бачив зброї чи форми – це просто якісь люди, які більше схожі на сторожів або охоронців. Більше того, місцеві скаржаться, що, по суті, Національна гвардія разом з поліцією кришує цю здобич.
Загальний річний вал бурштину в грошовому еквіваленті, за різними оцінками, становить близько 400 мільйонів доларів. Це величезні гроші, і це величезний ринок. Якщо ми не легалізували видобуток бурштину, то, умовно кажучи, підприємець, який не може його купити офіційно, а тільки "в чорну", не буде розвивати виробництво. У нас є виробництво обробки бурштину, але це все нелегально. Коштовності та прикраси з бурштину виробляються нелегально, після цього везуться або в Туреччину, або в Польщу, або в Китай і нелегально продаються. Оскільки ми не можемо легалізувати видобуток, то не можемо перейти на крок далі, офіційно продавати, купувати та виробляти будь-які інші товари.
- Неможливо, щоб про це не знало вище керівництво, починаючи від області та закінчуючи Києвом
- Так, звичайно, знають. Ви можете переглянути прес-конференцію Петра Порошенка, де він приїжджає на Західну Україну і каже, що видобуток бурштину кришує поліція, прокуратура, Служба безпеки України і влада в особі губернаторів і глав районних адміністрацій...
Фактів, що підтверджують це, вистачає, наприклад, заступник прокурора Рівненської області [Андрій] Боровик. Його спіймали на хабарі кілька років тому, але досі ведеться слідство, і його не можуть посадити. Навіть є смішна обставина: цей Боровик за той час, поки йшло слідство, встиг захистити дисертацію на тему "Спеціальні види уходу від кримінальної відповідальності за корупційні злочини". Людина встигла реалізувати себе.
- Вже три роки, як минули ті два тижні, які давав Порошенко силовикам на вирішення питання з видобуванням бурштину.
- Треба передати привіт Петру Олексійовичу і нагадати йому про дану обіцянку. Можливо, він знову принесе нам свої вибачення. Я нагадаю, що Службу безпеки України і місцеву владу в особі губернаторів і районних адміністрацій призначає президент. Президент може зробити все необхідне, щоб незаконний видобуток бурштину припинився, але не робить цього. Чому? Бо невигідно. На майданчику Гальбін, де видобувають бурштин, на день працює близько 80 помп. По-перше, всі заплатили внесок 3000 доларів, по-друге, на день вони купують собі денний "квиток". За моїми підрахунками, тільки з цієї ділянки на місяць піднімалося близько 2 мільйонів доларів. Місцеві кажуть, що половина йшла в Київ, а друга половина осідала на місцях
- Скільки є таких майданчиків?
- Є великі, є дрібні, рахунок йде на десятки. Зараз ринок просів практично в 10 разів. Занадто багато пропозиції, через що бурштин впав в ціні. Багато хто говорить, що в 2010-2014 роках незаконний видобуток був, але його контролювали і стримували, тому тримали ціну високою.
- А як місцеві живуть поряд з цим? Як це впливає на життя, на інфраструктуру?
- По-перше, місцеві не дуже бояться закону і влади. Чому? Тому що, по-перше, вони знають, що влада їх кришує. По-друге, закон порушують всі. Чому дуже важливо вивести це все на перехідний період в законодавче поле? Щоб зробити якийсь вододіл – ці порушують закон, а ці – ні. У одному з фільмів "Радіо Свобода" підрахували, що в цьому видобутку зайнято близько 200 тисяч людей, це більше, ніж місто Краматорськ, наприклад. Але не можна притягнути до відповідальності 200 тисяч осіб.
Люди живуть по-різному, це регіони контрастів. З одного боку, ти їдеш по селах і бачиш, наприклад, дерев'яні будинки, але в той же час бачиш поряд котеджі. Як правило, це побудовано на бурштиновій капіталізації. Це своєрідні "конча-заспи", де живуть всякі смотрящі, добувачі, місцеві чиновники.
Ці гроші, близько 2 мільйонів доларів на місяць з однієї дільниці, могли піти державі. На них могли будуватися дороги, ремонтуватися школи, будуватися лікарні, але вони йдуть у кишені корупціонерів. На ці гроші якраз літають на Мальдіви, працівники прокуратури та СБУ купують машини, будують собі замки і так далі.
- Яка криміногенна обстановка в цих районах?
- Якщо держава встановила правила, як потрібно вести видобуток вугілля або літію, то в питанні бурштину нічого цього не зроблено. Коли немає держави, її функцію забирає кримінал. Іншими словами, якщо хтось хоче здійснювати видобуток бурштину, він приходить, платить 3000 доларів за так званий "вхід" (це свого роду ліцензія і дозвіл працювати) і плюс до всього – від 500 до 800 доларів він сплачує на добу (так званий "квиток"). Він платить поліції і криміналу, які забезпечують "дах". Ви ж пам'ятаєте, як в 90-ті, наприклад, був рекет, який брав під дах якісь кіоски, магазини, ринки. Чому? Тому що держава була безсила, вона не могла забезпечити захист. Точно так само і тут.
Єгор Фірсов в студії Апостроф TV
Не даремно це називають "бурштинова республіка". Це свого роду окрема держава з озброєними людьми, які захищають свою територію, економіку, людей. Ось в цьому і полягає проблема. На мою думку, це потрібно легалізувати якомога швидше. Замість криміналу і бандитів, гроші будуть йти в бюджет. Краще нехай люди платять державі, і коли буде ухвалений закон про легалізацію видобутку, всім буде вигідно працювати легально.
Якщо й існує сфера діяльності, яка б чітко описувала безвідповідальність української влади, то, мені здається, це саме незаконний видобуток бурштину. Відбувається якийсь хаос, цим користуються бандити, а місцева влада або відсторонилася, або в долі. Але проблему потрібно піднімати і вирішувати, нічого неймовірно складного тут немає, було би бажання.
- Ось ви їздили на Донбас. Де більше депресивна ситуація – там або в "бурштинових республіках"?
- Складно сказати. Коли ходиш по гектарах вирубаного лісу і зґвалтованої природи, дійсно таке неприємне відчуття. Зазвичай в лісі, на природі відчуваєш себе комфортніше, а тут – навпаки. Я не беркий на такі моменти, але атмосфера дуже погана, тебе вивертає самого. На сході ситуація інша, там просто сірість якась, відчувається близькість війни. Я не можу сказати, де гірше, надто різні проблеми цих регіонів.
- Зараз перед виборами колишня Партія регіонів починає розповідати, що нинішня влада "все розвалила". У кого насправді влада в цих регіонах?
- Якщо ви звернете увагу на минулі президентські вибори, то Петро Порошенко як прозахідний, проєвропейський кандидат, взяв там перше місце. Це сталося вперше в Донецькій області. Не Рабінович, не Бойко, не Добкін – ніхто інший. А якщо ви подивитеся на місцеві вибори, то БПП практично ніде не пройшов. У Маріуполі, наприклад, вони набрали кілька відсотків, навіть "Сила людей", яка не представлена в парламенті, пройшла в міськраду. Про "Народний фронт" я взагалі не кажу.
Донецька область продовжує залишатися так чи інакше в одних руках. Є "Опозиційний блок", я не буду говорити, хто це, всі і так чудово розуміють, це лінія Ахметова, це лінія Бойко, це лінія старої Партії регіонів. Є такі осколки, які відкололися від неї, зробили собі іншу політичну організацію, "Наш край" називається. Негласним смотрящим за Донецькою областю зараз є Олег Недава, який керує "Нашим краєм" в Донецькій області, в минулому – помічник Юрія Іванющенка, відомого як "Юра Єнакіївський", тобто Донецька область продовжує частково управлятися бандитами з оточення Януковича.
Більш того, ще там є проблема місцевих еліт, які були замішані у сепаратизмі й у державній зраді.
- Їх за щось притягають?
- З призвідників в особі мерів міст, їхніх заступників, начальників міліції, прокуратури та СБУ частина виїхала до Росії, частина – залишилась, але їх не чіпають. Чинна влада в особі президента просто з ними домовилася. Йому вигідно мати підконтрольних собі людей, тримати їх на гачку кримінальних справ і таким чином мати вплив на вибори в Донецькій області.
У нас, наприклад, є свідок, якого катував особисто Захарченко в 2014 році, коли ще не був головою так званої ДНР. З СБУ до нас навіть не вийшли, не опитали цю людину, не зацікавилися, не взяли номер телефону.
Я виправдано вважаю, що ця ситуація загрожує національній безпеці країни. Тому що, якщо, не дай Бог, держава ще раз не покарає сепаратистів, ситуація 2014 року повториться знову. Ті люди, які в 2004 році були на Сєвєродонецькому з'їзді, теж погрожували відділенням, і їх не покарали. У 2014 році ми отримали вже повноцінну війну, а не тільки гучні заяви. І знову ті, хто все це почав, не покарані. У разі, якщо буде новий виток протистояння, вже повірте, реванш з їхнього боку буде. Тому завдання нового президента і буде полягати в тому, щоб залучити сепаратистів і колаборантів до відповідальності.
- А чи спілкуєтеся ви з кимось з окупованих територій? Яка там екологія, вода, чи шахти працюють?
- Якщо говорити про нове і справді загрозливе, то це екологічна складова – затоплення шахт. Є офіційний звіт ОБСЄ, який говорить про те, що близько 27 шахт затоплені.
А що таке затоплення шахти? Коли йшов видобуток, утворилися порожнечі, вони заповнюються водою. З'являється ризик обвалу ґрунту або забруднення ґрунтових вод. Тому воду потрібно викачувати, але це коштує чималих грошей: електрика, обладнання, персонал. Л/ДНР на це витрачатися не хочуть, а у нас немає можливості зробити що-небудь на тій території. Тому вся ця ситуація загрожує вилитися в глобальну екологічну катастрофу.
Єгор Фірсов в студії Апостроф TV
Є ще інша сторона затоплення шахт. Справа в тому, що шахта "Юнком", яка знаходиться в передмісті Єнакієвого, була використана для ядерного вибуху. Він ні на що не вплинув, але там залишилася склоподібна капсула з радіоактивними матеріалами. А в сусідній шахті припинився водовідлив, тобто вона заповнюється. Але всі шахти пов'язані між собою підводними струмами, з однієї шахти в іншу, "Юнком", перетікає вода, відповідно, вона може вимити радіоактивний матеріал, піднятися вгору і викинути цей радіоактивний матеріал спочатку в річки, а потім – в Азовське море. Рівень катастрофи не може спрогнозувати ніхто, тому що, по-перше, таких прецедентів не було, а по-друге, треба мати доступ, щоб аналізувати.
Ми не маємо туди доступу, а сподіватися на ДНР абсурдно. Але важливість цього процесу підтверджує те, що, наприклад, прес-секретар Держдепу США заявляла і писала про те, що вони стурбовані ситуацією навколо шахти "Юнком".
Ситуація дуже-дуже насторожує. Вона, на жаль, ще не циркулює активно в ЗМІ, щоб привернути увагу людей і влади. Там відбувається таке, що половина Донбасу може залишитися заболоченою, частина приміщень, великих будівель може взагалі поступово потонути, тому що вода піднімається. І ця історія з радіоактивними матеріалами теж може мати катастрофічні результати.
- А що люди думають про те, що відбувається, і про те, що робить держава?
- Там люди більш-менш розуміють це, тому що Донбас – шахтарський регіон і проблема на слуху. Але вплинути на якихось чиновників неможливо. Чиновників там немає. Там є незаконні підконтрольні РФ адміністрації, які роблять свою справу, воюють, ведуть пропаганду, керують якимось майном.
- А які проблеми є на підконтрольній території? Адже там теж не все гладко?
- Є випадки, коли терикони (відвал гірської породи) незаконним чином розробляють – виймають з них вугілля. Від цього дуже сильно страждають прилеглі селища, жителі частіше хворіють через вугільний пил та інші шкідливі речовини, у них розбиваються дороги і тріскаються стіни в будинках від того, що кожні півгодини їздить 40-тонник з вугіллям. І це все відбувається незаконно.
Я займався цією проблемою в селищі Новатор – там захопили терикон і розробляють його. Фірма нічого не сплачує в державний бюджет, там є директор, бухгалтер і все. Вони не несуть ніякої відповідальності, хоча екологічний стан в селищі жалюгідний, бандити заробляють на цьому великі гроші, нічого не відшкодовують, не роблять громаді якихось інфраструктурних об'єктів, ні доріг, ні ремонту, нічого. У цивілізованих країнах розробка териконів відбувається за відповідними стандартами – повинна стояти водна зрошувальна система, яка глушить пил і так далі. Екологічні стандарти і здоров'я жителів – понад усе.
- Тобто тут просто прийшли люди і почали копати?
- Навіть не копати. Це гора, насип. Вони заїжджають туди і починають рити, просіювати цю породу, витягуючи вугілля. Відповідно, коли відбувається просів, весь пил піднімається і летить на селище. Це, умовно кажучи, велика гора і там, в декількох сотнях метрів, знаходиться селище.
- А як щодо суто людської обстановки на окупованій території? За що люди живуть? Як вони там вчать дітей, планують майбутнє?
- Люди є різні. Ті, хто пішов на співпрацю з російською адміністрацією, живуть непогано, вони отримали владу і скористалися нею. Пішов тотальний переділ бізнесу, у людей з патріотичними поглядами забрали практично все. Є й інша категорія людей, вони повірили в якісь ідеали "русского мира", які пішли воювати або стали волонтерами у 2014 році. Зараз вони розчаровані, ілюзії розвіялись, і вони залишилися один на один з реальністю, в якій вони нікому не потрібні: Путін не допомагає, економіка впала, війна не припиняється. Такі люди шкодують про те, що влізли у всі ці політичні ігри і мріють, щоб їх не покарали, після того як Донбас повернеться. Ну і, звичайно, є обивателі, які тоді були байдужі до того, що відбувається і зараз особливо не переживають. Більшість з них – це пенсіонери, які отримують дві пенсії і не особливо зацікавлені в якихось змінах.
З молоддю складніше. Природно, когось з них лякає, що жодна країна не визнає їхній університетський диплом. Але і їхати кудись вони не наважуються, сподіваючись, що їм допоможе або Україна, або Росія. А ті, хто не вчиться, уже давно виїхали в пошуках роботи. Адже там немає ніяких перспектив, знайти роботу можна тільки в лавах бойовиків. Але запал вже згас, особливого бажання служити окупантам вже немає, в лавах військових Л/ДНР постійний недобір, який і поповнюють за рахунок бурятів та інших народів Росії.
Єгор Фірсов в студії Апостроф TV
- З приводу журналіста Станіслава Асєєва, який перебуває в полоні бойовиків: яке враження на вас справило інтерв'ю, у якому він зізнається у шпигунстві?
- Я вважаю, що це визнання є наслідком великого психологічного та фізичного тиску на нього, шантажу. Ця програма була записана спеціально для російського глядача, їм потрібен саме такий продукт. Визнання відомого журналіста у шпигунстві – це якраз те, що вони люблять, звідси й історії про "розіп'ятих хлопчиків". Для російської пропаганди український журналіст, який знаходиться більше року в підвалі, - не більше ніж привід записати чергову передачу про підлість "хунти" і "звірства" на Донбасі.
- Чому його вибрали для цієї ролі "хлопчика для биття" на російському телебаченні?
- Тому що він досить відомий в Україні. Перша мета – прибрати з тієї території взагалі всіх журналістів, щоб будь-хто відчував себе небезпечно і розумів, що йому завтра теж можуть пришити шпигунство і посадити на 15 років. Вони з цією функцією справляються, ви не можете побачити або впізнати на тій території адекватного якогось журналіста "Української правди", "Тижня", "Радіо Свобода".
Я впевнений, що більша частина українців абсолютно не вірить тій інформації, як мінімум тому, що вже сотні, а то й тисячі разів зустрічалася із конкретними фактами нахабної пропагандистської брехні, починаючи зі збитого Boeing і закінчуючи "їх там немає".
- Якщо говорити про те, як Станіслав сидів: положення рук, зовнішній вигляд... Постановка виглядає дуже натягнутою.
- А як могло бути інакше? Його привезли туди в наручниках з сирого підвалу і туди ж відправили після запису. Я знаю, що Стас голодував, і знаю, наскільки виснажений. У нього були проблеми зі здоров'ям. А в цій передачі показали, що він їсть і знаходиться у відносно нормальних умовах, нібито все нормально. У кадр навіть потрапили якісь таблетки, хоча я знаю, що ніяких медикаментів у нього немає. Або ось ще той кадр, де на столі стоїть пляшка "Боржомі" – ви не побачите в жодній в'язниці скляної пляшки. Це абсурд, зі склом можна завдати шкоду собі або охороні, ці речі під суворою забороною. Усе це зайвий раз говорить про постановочність всього сюжету. Це нахабна пропагандистська брехня, починаючи від картинки-формату, закінчуючи її змістом. Ось ці кадри, коли він приходить кудись на цвинтар, показує на якусь дівчинку, яка загинула десь – це теж елемент емоції, щоб розжалобити, щоб люди не мислили раціонально. А емоційно сприйняли інформацію про Стаса через історії дитячих смертей і його участь в цьому. Так працює російська телевізійна пропаганда.
- Як зараз почуваються рідні Стаса?
- З мамою останнім часом я не спілкуюся, комунікація ускладнена. Але друзі, які в більшій мірі тут, вірять, чекають, намагаються зробити все, що тільки можливо. Ми зв'язуємося з журналістами, збираємо підписи, звертаємося в ОБСЄ, ООН, до конгресменів США, депутатів Європейського парламенту, щоб надати більше гласності цьому процесу. Тільки таким чином можна витягнути Стаса звідти.
- Щоденники Станіслава, про які говорили пропагандисти, взагалі існували?
- Знову ж – нахабна брехня. За моєю інформацією, спочатку йому мало не інкримінували, що він замішаний і брав участь у вбивствах "Гіві" і "Мотороли". Потім подумали, що це, напевно, перебір, зменшили оберти і почали історію зі шпигунством та щоденниками.
Перед його інтерв'ю на сайти-зливних бачках ДНР вкидали якісь його розповіді про шпигунську діяльність і так далі. Я знаю Стаса з 2006 року, я зв'язувався з ним постійно, коли він був там, щотижня ми списувалися, зідзвонювалися. Я знаю про те, які романи й оповідання він писав, якими матеріалами займався. Єдиний щоденник, який у нього був, знаходиться у мене. Частину я сфотографував, більше показувати не хочу, це все ж особисте. Тим не менш журналістам та міжнародним організаціям я готовий його показати, що він лежить у мене вдома.
- Можливо, ви його запитували, чому він так і не поїхав звідти?
- Він хотів їхати. Певний проміжок часу він вважав своїм обов'язком знаходитися там, розумів свою унікальність, розумів, що він вміє писати, що він місцевий, а вони максимально добре відчувають нерв, те, що відбувається на тій території. Він розумів, що його матеріали затребувані і вважав своїм обов'язком залишатися там максимально довго і описувати те, що він бачив.
Вже більше року українського журналіста і письменника Станіслава Асєєва тримають в полоні бойовики "ДНР"
- Але він не встиг виїхати?
- Так, так вийшло. Він постійно планував переїзд в Київ. Трошки хвилювався. По-перше, він не наважувався виїхати, тому що родичі залишалися в Макіївці. Він не міг просто їх кинути. Ще були питання по роботі. А потім він мені ставив питання: "А чим я буду займатися там в Дніпрі чи в Києві? Наскільки я буду затребуваний?" Він до кінця цього не розумів. Я йому говорив: "Стас, приїзди, все буде нормально, знайдемо роботу". Але ось це постійно відкладав. Вийшло так.
- Які перспективи обміну?
- Не хотів би коментувати і взагалі робити якісь прогнози. Зараз процес обміну заблоковано з боку Л/ДНР, вони не хочуть нікого міняти і не підтверджують велику кількість полонених українців. Просто кажуть: "Ні, у нас таких немає".
Але я сподіваюся, що Стас незабаром зможе бути звільнений. Як би боляче нам не було дивитися це "інтерв'ю", але його публічність, визнання бойовиків, що він у них, дає нам надію, що він невдовзі буде з нами.
