Школи тріщать по швах: як вирішити проблему переповнених класів

До старту нового шкільного навчального року залишається рівно місяць. У навчальному році 2019-2020 школярі разом із педагогами знову будуть освоювати освітні підходи нової української школи, а в Міносвіти запевняють, що "як зазвичай" не буде, і до 1 вересня чиновники встигнуть надрукувати підручники, і їх навіть вистачить на всіх учнів країни. Однак в українських шкіл залишається одна проблема, яку не в силах вирішити навіть найбільш передові навчальні програми і просунуті педагоги - катастрофічний дефіцит місць у класах. Чому так відбувається, розбирався "Апостроф".

Проблема "елітки"

Згідно зі статтею 14 закону України "Про загальну середню освіту", наповнюваність класів закладів загальної середньої освіти не може перевищувати 30 учнів. На практиці все - зовсім інакше.

Наприклад, за даними порталу "Відкрита школа" в Ірпінській школі №2 в 2017 році було відразу 5 перших класів, у яких навчалося 173 школярі, тобто - по 34 учні на клас. Аналогічна ситуація в цій школі склалася і з наповнюваністю третіх класів. А в школі №3 міста Вишневе - по 37 учнів у п'яти других класах. Ще більше шокує ситуація з наповнюваністю в столичній школі №329 "Логос". За інформацією, оприлюдненою на сайті школи, у навчальному році 2017-2018 було створено 26 класів початкової школи: з першого по четвертий. У цих класах проходило навчання 1044 школярі, тобто в середньому - по 40 дітей у класі.

"Наші класи переповнені реально під зав'язку. Діти там - на голові один у одного, - скаржиться "Апострофу" батько учня однієї зі шкіл Дарницького району столиці Микола. - Саме в нашому класі - 34 учнів. Перша парта стоїть майже в упор до дошки, що, звичайно ж, є порушенням санітарних норм. В інших класах на паралелі - по 36. Всі діти прийшли за списками, тому, що класи будуть переповнені, було відомо ще до того, як їх остаточно сформували. У минулому році у батьків навіть збирали підписи для звернення до Київради, щоб виділили гроші на розширення школи за рахунок добудови 4-го поверху. Подібні архітектурні заходи хочуть застосувати до кількох шкіл району".

За словами експертів, опитаних "Апострофом", існує дві головні причини такого шкільного перенаселення. Причина перша - бажання самих батьків прилаштувати свою дитину в умовно "елітну" школу.

"По Києву є школи, в яких класи напівпорожні, - розповідає "Апострофу" юрист громадської організації "Батьки SOS" Роман Бондаренко. - Це пов'язано з тим, що там або вчителі викладають гірше, або у школи погана репутація, і всі батьки, звичайно, хочуть віддати дитину в більш престижну школу, як прийнято вважати".

Але "елітних" шкіл на всіх не вистачає, і навіть якщо батькам пощастило втиснути своє чадо в престижний заклад з учителями "від бога", це ще не означає, що в переповненому класі дитина отримає якісну освіту.

"Зараз діти абсолютно інші. Якщо років 20-30 тому дітей вчили мовчати, не сперечатися з учителем, поводитися тихо, то зараз діти вільніші і, зрозуміло, що вчителю складніше працювати з такими дітьми, які знають про свої права вже з першого класу. А коли таких дітей більше тридцяти в класі! Крім того, швидко схоплюють інформацію зазвичай діти-екстраверти, але таких - половина. Друга половина - більш скуті діти, і протягом уроку вони думають, як би їм тут вижити в школі, а не як отримати інформацію. До таких дітей потрібен більш індивідуальний підхід. Тому батьки вже з першого класу змушені наймати репетиторів, адже діти не встигають", - говорить "Апострофу" дитячий психолог Лариса Россол.

Утім, із часом такий дисбаланс повинен зникнути, адже, по-перше, за новими правилами прийому, першочергове право на зарахування в конкретну школу мають діти за місцем прописки. І тільки якщо у школи залишаються вільні місця після зарахування всіх бажаючих за пропискою, на вакантні місця можуть претендувати діти з "чужих" районів. А, по-друге, реформа Міносвіти, в результаті повинна стерти різницю між умовно престижною і не престижною школою.

"Зараз у нас впроваджується новий освітній стандарт для молодших класів, і поступово нові освітні стандарти будуть впроваджуватися в середній школі. Відповідно, якоїсь іншої програми більш "престижної" або "елітної" не може бути, тому що у всіх буде єдина освітня програма", - резюмував Роман Бондаренко.

Невигідне будівництво

Друга, і, напевно, найголовніша причина шкільної перенаселеності - щільна забудова великих міст новими ЖК, яка далеко не завжди супроводжується появою соціальних об'єктів. Ситуація типова для Києва і передмість столиці: забудовник виганяє новенький багатоповерховий житловий будинок, а соціальна інфраструктура залишається стара, і просто не справляється із забезпеченням потреб новоселів.

Звичайно, будувати школи за свій рахунок забудовник не зобов'язаний - це прерогатива місцевої влади, однак бізнес зобов'язаний фінансово брати участь в розвитку соціальної інфраструктури, якщо вже вирішив звести на комунальній землі житловий комплекс. Про це говорить закон "Про регулювання містобудівної діяльності". У статті 40 цього Закону сказано, що забудовник, який планує побудувати який-небудь об'єкт на земельній ділянці, "зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту". Взяти участь забудовник повинен живими грошима, сплативши так званий пайовий внесок до місцевих органів влади. Без цього внеску об'єкт будівництва не буде введений в експлуатацію. Скільки саме грошей має заплатити населеному пункту забудовник, вирішує місцева влада, але ця сума не повинна перевищувати 4% від загального кошторису вартості будівництва. Наприклад, у 2017 році забудовники заплатили до місцевих бюджетів 1,8 мільярда гривень.

"Але це тільки живі гроші, адже вся інфраструктурна навантаження забудовника також зараховується йому як пайова участь. Наприклад, якщо забудовник проклав нові мережі, реконструював систему освітлення, побудував дорогу", - пояснює "Апострофу" прес-секретар корпорації "Укрбуд" Гліб Шемовнев.

У 2017 році Кабмін Гройсмана ініціював законопроект про скасування пайової участі забудовників у розвитку інфраструктури, мовляв, цих грошей все одно ні на що не вистачає, а інвесторів такий стан справ тільки відлякує, але ініціатива уряду з тріском провалилася в парламенті.

Дійсно, з одного боку, в умовах дефіциту шкіл, лікарень і дитячих садків позбавляти населені пункти ще й грошей від забудовників, означає взагалі поховати надії на поліпшення соціальної інфраструктури. Але проблема в тому, що пайові внески інфраструктурні проблеми не вирішують. А повинні.

"Немає ніякого спеціального фонду для пайових внесків. Всі ці гроші в бюджеті просто розчиняються, - додає Шемовнев. - По-друге, цільове призначення цих коштів, як каже закон, "на розвиток інфраструктури", але на що конкретно підуть ці гроші - на садочки та школи, або на будівництво дороги чи реконструкцію парку, відстежити практично неможливо. При такому непрозорому механізмі зберігається і корупційна складова".

Але навіть якщо б спецфонд й існував і пайові внески забудовників суворо прямували на будівництво шкіл, то далеко не факт, що нові школи стали б працювати.

"Якщо говорити зовсім відверто, то місту школи і дитячі садки не особливо й потрібні. Адже школи потрібно утримувати і закладати в бюджет гроші на їх поточні ремонти, комунальні послуги, харчування, персонал. А це економічно не особливо вигідно місту. Знаю випадок, коли забудовник сам побудував садок за домовленістю з містом біля свого ЖК, а потім місто відмовилося приймати садок на баланс. У результаті забудовник просто зробив цей садок приватним", - резюмував Гліб Шемовнев.