Яким чином треба вести діалог з жителями ОРДЛО (Окремих районів Донецької і Луганської областей), як реінтегрувати Донбас і чому Україні треба спочатку навести лад на територіях, які вдалося відбити у бойовиків, а потім вже думати про повернення окупованих земель.
Про ці та інші проблеми окупованого регіону розповів представник Донецької області в ТКГ по Донбасу ДЕНИС КАЗАНСЬКИЙ у спецефірі Апостроф Live "Єдина Україна", присвяченому міжнародному дню миру, за сприяння програми розвитку ООН в Україні.
- Як, базуючись на взаємоповазі, мирі, толерантності, варто вести діалог з жителями окупованих територій?
- Треба розуміти, що діалог з мешканцями окупованих територій і діалог із представниками бойовиків – цих незаконних збройних формувань, які контролюються Російською Федерацією, - це абсолютно різні діалоги.
Безумовно, треба розмовляти з людьми, які живуть на тій території, треба ставитися до них зі співчуттям. Але вони не є суб’єктом тих процесів, які відбуваються. Вони ні на що не можуть вплинути, вони є заручниками ситуації. Там є різні люди: деякі з них підтримують цю окупаційну адміністрацію, фактично російську агресію проти України, ненавидять Україну. Але є й інші люди і треба їх розрізняти. Не можна всіх під одну гребінку чесати. Звісно, треба це пам’ятати.
Має бути певна презумпція невинуватості: вони всі є заручниками ситуації. Справа в тому, що з ними немає діалогу як такого, тому що в них немає зараз можливості взагалі висловлювати свою думку. Їм фактично усім заткнули рота. У них немає ЗМІ, які могли б доносити їхню думку, немає громадських організацій, політичних організацій. Тобто свободи слова на тій території немає. Тому люди, навіть якби й хотіли, не можуть висловитися. Немає соціологічних опитувань, які б нам показали справжні настрої людей, які живуть там.
Ми не можемо впевнено казати, що там є певний відсоток людей, які за Україну, певний відсоток – проти. Ми знаємо, що такі люди є, але скільки їх – ми не можемо знати. Так званий "русский мир" позбавив цих людей можливості висловлювати свою думку, тому ми можемо віщати в один бік. Зворотний зв’язок ми можемо відслідкувати хіба що десь у соцмережах.
Судячи з того, скільки мені людей пишуть - на жаль, не можу їх показати, бо вони просять про анонімність - я знаю, що там багато людей хочуть повернення України. Вони намагаються дати зворотний зв’язок таким чином, але вони не можуть його висловлювати публічно. Ми тільки можемо постійно давати їм сигнал, що ми про них пам’ятаємо і прагнемо, щоб вони повернулися в українську родину.
- Вже шість років минає від початку російської агресії, війни на Донбасі. Невже в українському суспільстві все ще лишається думка, якщо ти з Криму чи з Донбасу, то так само винен у тому, що розпочалося?
- Я не знаю. Якщо чесно, я з таким ніколи не стикався. До мене, звісно, доходить така інформація, що періодично виникають такі конфлікти. Та мені важко сказати, чому вони виникають. Напевно справжня причина конфлікту в іншому, просто коли хочеться щось людині закинути, а немає чого сказати, то починають згадувати її походження, що вона з Донбасу чи з Криму.
Український солдат недалеко від Луганська
Я впевнений, що це несистемне явище. Тобто я б не міг сказати, що в Україні існує якась дискримінація відповідно до вихідців з Донеччини чи Криму. Більшість моїх знайомих, хто жив в Донецьку до 2014 року, зараз живуть тут, на підконтрольній території. Я не знаю людей, в яких були проблеми з працевлаштуванням через це. Є звісно люди, в яких були і раніше такі проблеми, тому вони і продовжують це відчувати. Ті, хто були гарними спеціалістами, себе дуже легко знайшли, адаптувалися. Не виникає взагалі жодних у них проблем з проживанням тут.
- Що нам робити наступного дня після того, як ми деанексуємо Крим та реінтегруємо Донбас? Миром, перемогою – цей день прийшов. Може, тоді нам і треба буде створити той майданчик із фідбеком, про який ви говорили?
- На Донбасі передусім треба братися за економічне відновлення. Це відновлення міст, які постраждали від війни, відновлення зруйнованих підприємств. Насправді я маю сказати правду, що Україна не готова до цього. МИ ЗАРАЗ МАЄМО ВЖЕ ПІДКОНТРОЛЬНИЙ Україні Донбас, який був звільнений ще в 2014 році. Ми пам’ятаємо, що спочатку були захоплені Слов’янськ, Краматорськ, Сєвєродонецьк з Лисичанськом. Українська армія їх звільнила.
Але що відбулося потім? Ті території так і залишилися фактично зруйнованими. Основну інфраструктуру тих зруйнованих міст відновили, але підприємства продовжують знищуватися, розбиратися на якісь будівельні матеріали. Наприклад, у Лисичанську збанкрутував і зараз знищується державний склозавод. У Костянтинівці є хімічний завод-банкрут, також державний. З цим ніхто нічого не зробив. Якоїсь програми з відновлення цих територій, будівель, розбудови якихось індустріальних парків, залучення інвестицій, на жаль, досі немає.
Наш Донбас, підконтрольний Україні, сьогодні потребує великої допомоги. Спочатку треба тут щось відновити, де ми вже контролюємо територію. Потім вже можемо будувати плани, як ми будемо розбудовувати ту територію, яку поки що не контролюємо.
Більше того, територія, яка була звільнена українськими військовими, добровільно віддана представникам проросійських бойовиків. Вони розкачували там ситуацію та провокували ці бойові дії. Не треба далеко ходити за прикладами: в мери Кремінної балотується Володимир Струк, який підтримував бойовиків навесні 2014 року. Йому ніхто нічого не зробив, він тоді був в Луганську. Потім він виїхав, сам живе на підконтрольній території, балотується в мери Кремінної і намагається купити голоси, роздаючи мед, окуляри. Те саме стосується ще низки мерів-сепаратистів, які підтримували ці незаконні збройні формування, незаконний референдум. Тобто вони вчиняли дії, направлені на повалення конституційного устрою. Зараз їм знову віддали Донбас, вони балотуються: хто в мери, хто в депутати.
Це велика проблема. Ми не зробили висновків з того, що відбулося в 2014 році. Людям, які є злочинцями і мають за це відповідати - ніхто нічого не зробив. Тепер ми чекаємо на рецидив цієї ситуації: чергова політична криза і все буде там повторюватися. Коли в нас така ситуація, то постає питання, а навіщо взагалі звільняти ту територію, якщо ми не можемо дати ладу тій території, яка вже є у нас. Ми не зробили висновків з того, що трапилося і я про це писав п’ять років за попередньої влади.
Штурм прокуратури Донецької області
Зараз прийшла нова влада, яка так само нічого не робить щодо людей, які є злочинцями. Вони фактично на гальмах злили всі ці справи сепаратистів, цих бойовиків, яких можна колаборантами назвати. Вони підтримували російських бойовиків, того ж Стрєлкова. Той же депутат від ОПЗЖ Валерій Гнатенко був мером Дружківки. Він організовував незаконний референдум, коли те місто контролював Стрєлков. Зараз він повністю уник відповідальності. Про це треба казати теж.
- Чи погоджуєтеся ви з тезою, що буде важко відірвати переселенців з Донбасу зі вже насиджених місць, щоб вони повернулися додому і займалися відродженням?
- На жаль, це так. Більшість людей, які виїхали, купили тут житло, у них діти пішли до школи. У когось вже навіть діти закінчили школу. Дійсно, наскільки я знаю, принаймні серед мого оточення не збираються люди повертатися. Але з іншого боку, це не так вже й погано, бо ми розуміємо, що Донбас вже не відродиться як той промисловий регіон, яким він колись був.
Вугільна промисловість там вже не відродиться. Вона ще напередодні війни втрачала актуальність, бо запаси вугілля були вичерпані в більшості шахт. Їх все одно не будуть відроджувати навіть якщо Донбас повернеться під контроль України.
Те саме стосується багатьох виробництв, які вже знищені навіть тими самими бойовиками. Треба розуміти, що вони знищені безповоротно. Відроджувати комбінат, який наполовину вже розпилений на метал, напевно ніхто не буде. Немає таких ресурсів, і я сумніваюся, що одразу ж підуть інвестори в регіон, який пережив таку велику війну. Тобто, якщо те населення, яке виїхало з регіону, туди повернеться, йому ніде буде працювати.
Проблема в тому, що поїхали здебільшого проукраїнські люди і вони вже не будуть повертатися. Треба розуміти, що робити далі з тим, що залишилося там. Ще напередодні війни точилася дискусія, що деякі селища шахтарські, де були зачинені шахти, буде дешевше розселити. Вони будувалися під конкретне підприємство свого часу. Були такі селища, які виникали разом з шахтами. Навколо шахти побудувалися будинки, школи, інфраструктура. Без неї це все втрачає сенс.
