В американських паспортах незабаром з'явиться третій гендер "Х". Також громадяни отримають право самостійно вибирати один з трьох гендерів в своїх документах, без медичного висновку. Про це днями заявив Держсекретар США Ентоні Блінкен. На цей крок Держдеп пішов після тривалих консультацій з урядами, які "дотримуються схожих поглядів і внесли такого роду зміни". Ці документальні зміни - частина політики президента Байдена щодо ЛГБТ. У той же час, у багатьох країнах світу можливість прописати небінарний гендер в документах вже давно існує. Чи варто чекати встановлення подібного гендерного паритету в Україні, з огляду на той факт, що США залишаються головним союзником нашої держави - з'ясовував "Апостроф".
Гендерна лібералізація в світі
Палітра термінології небінарного гендеру (без однозначного поділу на чоловіків і жінок) досить широка. Небінарні люди не обмежують себе рамками однієї з двох статей, і як наслідок, соціальними ролями, характерними для тієї чи іншої статі. Звідси і андрогіни, що не ототожнюють себе ні з чоловіками, ні з жінками; агендери, які заперечують гендерну ідентичність в принципі; бігендери, що ідентифікують у себе одночасно (або поперемінно) і чоловічі і жіночі ідентичності; трансгенденри, чия ідентичність не збігається зі статтю при народженні.
У багатьох країнах світу третій гендер вже існує в національних документах. Наприклад, таким шляхом пішла Канада, де з 2017 року вже можна отримати свідоцтво про народження з відміткою "Х", навпроти графи "стать" або внести відповідні зміни у паспорт.
"Але, наприклад, вказувати свою стать в резюме тут вважається некоректним та й роботодавці здебільшого це не питають, - розповідає "Апострофу" емігрантка з України Олена, яка в 2014 році переїхала до Ванкувера. - У школах на уроки іноді можуть прийти представники ЛГБТ , які пояснюють дітям, що багато їхніх психологічні проблеми можуть бути наслідком того, що можливо ти живеш не в своєму тілі, і, якщо, наприклад, ти відчуваєш себе дівчинкою в тілі хлопчика, то не варто цього боятися. З одного боку, це дійсно виховує толерантне ставлення до всіх людей, але є і зворотна сторона медалі: підлітки часто починають в таємниці від батьків і лікарів пити гормони, керуючись інформацією з інтернету, і таким чином шкодять своєму здоров'ю".
У 2014 році Верховний суд Австралії визнав на офіційному рівні існування в країні третього гендеру, а Верховний суд Пакистану в 2011 році визнав право небінарних людей на відповідні позначки в документах.
Індія, Мальта, Непал, Нова Зеландія, Індонезія, Австрія, Бангладеш в своїх національних документах також записують третій гендер.
Та й в США, в окремих штатах, наприклад, в Нью-Йорку, третій гендер вже позначається у водійських правах і свідоцтві про народження. Каліфорнія, Орегон, Вашингтон, Нью-Джерсі також надають опцію документального засвідчення небінарності. Втім, на федеральному рівні такої можливості ще немає, але, судячи з позиції Держдепартаменту, незабаром вона з'явиться.
Правда, гендерна лібералізація в США проходила зовсім не гладко. Екс-президент Барак Обама під кінець своєї каденції ввів правила, згідно з якими школярі-трансгендери мають право відвідувати громадські туалети в навчальних закладах, у відповідності з тією статтю, з якою вони самі себе ідентифікують. "Туалетна директива" не носила статус федерального закону, але школи, які відмовлялися її виконувати, опинилися під загрозою скорочення фінансування. Влада одразу 13 штатів намагалися оскаржити правила Обами, а в Північній Кароліні навіть ухвалили закон, який зобов'язував школярів ходити в туалет згідно статі, записаній у свідоцтві про народження. З приходом до влади Дональда Трампа, мін'юст і міносвіти США відкликали "туалетну директиву", наділивши штати самостійним правом вирішувати це питання.
Чому це важливо для Заходу
В Україні подібну дискусію в суспільстві поки складно уявити. Але чому визнання третьої статі так важливо для інших країн?
По-перше, це фіксація вже існуючого стану речей, адже за даними ВООЗ, в світі налічується близько 25 мільйонів трансгендерних людей або людей, які зараховують себе до інших гендерних меншин.
По-друге, це історія про недискримінацію і ненасильство: якщо держава офіційно підтримує меншість, легітимізуючи її в правовому полі, то менше шансів на те, що більшість буде агресивно ставитися до третьої статі.
"Це знімає проблему з людьми, які відчувають себе не жінками і не чоловіками, або, наприклад, є трансгендерними людьми, - пояснює "Апострофу" глава правозахисної організації "Інсайт" Олена Шевченко. - Це досить демократично: не порушує жодних прав інших громадян в цих країнах, але в той же час з'являється право вибору. у довгостроковій перспективі це знизить гендерну напруженість між полюсами "справжній чоловік" і "справжня жінка" - і в суспільстві буде менше насильства".
Чи буде це в Україні
Щоб відповісти на це питання, необхідно зрозуміти чи існують в нашій країні аналогічні фактори, що змушують Захід і Азію документально визнавати третій гендер. Простіше кажучи, чи є у нас небінарні люди і чи відчувають вони дискримінацію.
Скільки людей гендеру "X" з 25 мільйонів по всьому світу живе саме в Україні - точної статистики немає. Проте такі люди є в нашій країні. І вони запевняють, що документальне право на свій гендер могло б істотно спростити їхнє життя.
"Іноді я не хочу відповідати на запитання на кшталт "а що у тебе в паспорті написано" або "а якої ти статі"? Я не зобов'язаний виправдовуватися і звітувати перед усіма, кому страшно не визначати людину відповідно до її звичної установки. Але було б дуже зручно хоча б для особистого комфорту, щоб в паспорті було написано саме твій гендер, а не те, ким ти не є, - розповідає "Апострофу" андрогін Loki J von Dorn. - Знаєте, як неприємно і незручно виправдовуватися перед роботодавцем і колективом, кожен раз чому саме так краще до тебе звертатися. І при цьому не мати документального підтвердження твого права бути собою. Це наша можливість бути реальними людьми в суспільстві. Це позбавляє нас необхідності представлятися кимось іншим, коли ми йдемо до лікаря, знімаємо житло, влаштовуємося на роботу та в багатьох інших юридичних і соціальних ситуаціях. Я хотів би отримати підтримку на державному рівні".
За словами, Loki J von Dorn, ухвалення відповідного законодавства в Україні відбилося б позитивно на відносинах із західними партнерами.
"Безсумнівно, нас стали б більш впевнено підтримувати Європейські країни і США. Це означало б, що наша країна досить толерантна і безпечна, наприклад, для туризму, перспективна для вкладів і розвитку різних сфер бізнесу з сучасним підходом і людським ставленням до співробітників. Це означає , що ми підтримуємо демократичні цінності і ми на ділі доводимо, що нам по дорозі з західним напрямом розвитку", - резюмує Loki J von Dorn.
Чи відчувають такі люди дискримінацію? Офіційної статистики з цього питання також немає, але згідно з опитуванням правозахисної організації "Наш світ", 61% респондентів стикалися з порушенням своїх прав або дискримінацією за ознаками сексуальної орієнтації або гендерної ідентичності, а серед тих, чия не-гетеросексуальність була відома оточуючим, - 89%.
Втім, розраховувати на найближчу перспективу державної підтримки небінарним людям в Україні, очевидно, занадто рано. Так, наприклад, в січні минулого року в ВР було створено міжфракційне об'єднання "Цінності. Гідність. Сім'я".
"Метою міжфракційного депутатського об'єднання є захист вічних цінностей українського суспільства і протидія спробам знищити фундаментальне природне право в ім'я політичної моди", - йшлося у заяві об'єднання.
Членами об'єднання стало одразу 307 нардепів - навіть більше за конституційну більшість. У ситуації, коли більша частина українських парламентаріїв відкрито дотримується консервативних цінностей, розраховувати на закони в підтримку третього гендеру в країні - передчасно.
"Звичайно, історія знає всі можливі приклади всього. Але навіть в США почалася дискусія на цю тему, різнопланова дискусія, - пояснює "Апострофу" співголова об'єднання, нардеп від" Слуги народу "Святослав Юраш. - Численні американські консервативні гравці свою позицію висловлюють досить однозначно. І не лише з боку республіканців, є ще й демократи, які дотримуються такої ж позиції. Тому там дискусія ще далека від фіналу. Крім того, є реальність біологічна, яку ніхто не відміняв, і закони природи також. Невипадково, в природі і навколо нас ми маємо два приклади чоловіки і жінки. І, на мою думку, закони повинні фіксувати реальність, а не фантазії".
Дійсно, за словами Олени Шевченко, лібералізація гендерного законодавства в країні займе багато років. Однак цей тренд може стати реальним в Україні.
"Кілька років тільки на дискусію з цього питання у нас точно піде. У той же час, в публічному полі повинно з'являтися більше людей, які розкажуть, що їм це потрібно і чому. Але так буває завжди: спочатку люди починають про себе говорити, потім боротися за свої права і доступ до якихось послуг, а потім суспільство поступово приходить до того, що починає це приймати. Але потрібно розуміти, що суспільство завжди консервативне, в будь-якій країні ", - резюмує Шевченко.
