Більшість українських політиків страждають на так званий гібрис-синдром. Вони не дружать із реальністю й поринають у свій ідеалізований світ, що дуже помітно по президенту Володимиру Зеленському та іншими знаменитими політиками. Що таке гібрис-синдром, які його прояви й чи можна його позбутися — у програмі "Національний ранок" на Апостроф TV розповів психолог Андрій Кузьменко.
— Як ви вважаєте, влада — це випробування? Чим саме?
— Так, безвідповідальністю. Влада, на жаль, особливо в Україні — це безвідповідальне ставлення до всього. Відкривається безліч дверей, безліч можливостей і ніде немає ніякої відповідальності.
У нас зовсім недавно скасували депутатську недоторканність. А до цього, можна сказати, що депутат був "божком" і міг навіть не обирати висловлювання. Тож усі хочуть у владу.
— А якщо людина вже при владі, вона може страждати на гібрис-синдром? І розкажіть докладніше, що це означає.
— Звісно, може страждати. По суті, гібрис-синдром — це таке чванство, коли людина повністю віддаляється від реалій життя. Вона поринає у свій ідеалізований світ і проектує його на навколишній, повністю відриваючись від реальності. Наші чиновники абсолютно не розуміють, що відбувається ось там унизу, хоча ще недавно вони самі там були, але вони дуже швидко прагнуть забути це.
— Це не зіркова хвороба?
— Ні, зіркова хвороба це трохи інше, це насамперед потяг до уваги. Людина хоче, щоби її фотографували, щоби на неї дивилися, щоби нею захоплювалися. Це може бути одним з аспектів гібрис-синдрому, але не всі, хто страждає цим синдромом, прагнуть уваги.
— Коли вперше з’явилося поняття "гібрис-синдром"?
— Синдром, як і його назва, виник у Стародавній Греції. Уже тоді античні філософи писали такі прояви, коли політики нерідко відривалися від реальності. Це було однією з причин зміни влади. Тому що людина, яка перебуває довго при владі, втрачає зв’язок із реальністю.
— Коли людина втрачає владу, у неї пропадає гібрис-синдром?
— Так, зазвичай він проходить досить швидко.
— Чоловік падає на саме дно?
— Ні, людина швидко адаптується. Зрозуміло, якщо ви 50 років були на верхівці влади, наприклад, як Лукашенко, там уже не гібрис-синдром, а шизофренія на повний зріст. Тому там, якщо й буде падіння, то воно буде жахливим.
— Скільки людина може перебувати при владі, щоби мати можливість справлятися з цим синдромом?
— Два роки, насправді.
— Чи можна сказати, що на Зеленського вплинув гібрис-синдром?
— Цілком. Потрібно враховувати, що наш президент не вийшов, як люблять про це говорити, із народу. Це не так, що людина їздила тролейбусом, а потім раз і стала президентом. Ця людина вже давно була частиною іншої влади — шоу-бізнес у нас також є частиною влади. Тобто це люди, які годуються від влади, котрі постійно при владі. Це люди, які теж живуть далеко від реальності і стикаються з нею лише випадково.
— Чи можете детально описати симптоми цього синдрому?
— Насамперед це непогрішність, тобто "я не можу помилятися", усе, про що я думаю, усі мої ідеї просто чудові, найкращі. Таких людей дуже багато й не лише у владі. Це впевненість у тому, що вони є провідниками чи месіями. До них дуже часто прив’язується міфічне мислення про те, що вони несуть в собі якийсь посил. Людина повністю дистанціюється від реальності життя, і вона всіляко намагається обрізати хоч якісь зв’язки з нею.
— Влада розбещує абсолютно будь-яку людину?
— Звичайно. Ну як влада, можновладці, які намагаються перетягнути будь-кого, хто знову прийшов на свій бік усіма можливими способами: підкупами, хабарами тощо. І саме суспільство часто цьому сприяє. Якщо ми говоримо про західне суспільство, то є чіткий механізм регулювання, що можна, а що не можна — чіткі правила гри. У нас ці правила абсолютно не прописані. У нас можна лобіювати будь-які інтереси абсолютно безкарно. Брати гроші й навіть коли тебе ловлять на якихось подарунках, казати: "А що? Усі так роблять".
— Як людині при владі протистояти цьому синдрому?
— Не йти у владу. Якщо ви хочете йти у владу, спочатку йдіть до психолога і розбирайтеся, навіщо вам ця влада потрібна. Людина, яка йде у владу, вона ніколи не йде робити світ краще. Вона іде робити свій світ кращим, але прикривається громадськими інтересами. Усі, хто йде у владу, йдуть задовольняти особисті амбіції. Але все це прикривається гарною ширмою — "я допомагаю людям". Бо всі, хто приходять до влади, про людей забувають наступного ж дня. І не важливо, чи це влада депутата чи влада районної адміністрації.
— Чи є гібрис-синдром у Ріната Ахметова?
— Звичайно, у повний зріст. Ми зараз не можемо з вами поїхати до Донецька, щоби подивитися будинок Ріната Леонідовича. Але якщо ви були у Версалі або в Стамбулі в палаці Долмабахчі — уся ця помпезність, золото на золоті, колони, пілястри — там це все є.
— Чому такий стиль сподобався? Рококо по-українськи?
— Тому що ці люди погано орієнтуються в історії, культурі, смаках. Вони знають, що це визнано красивим, отже зробіть мені таке ж. Усі кажуть, що Версаль — це красиво, отже, ми всі штампуватимемо Версаль. Так жили королі, я також король, дайте мені портрет.
— Про діалог Ткача та Зеленського, у кого з цих двох гібрис-синдром?
— Насамперед хочу сказати, що це поведінка не президента, а місцевого царка якогось, який зібрав хлопців та давай усім розповідати, хто тут головний. Він був схожим на керівника маленького підприємства, де він розуміє, що йому все дозволено. Це поведінка не президента, а поведінка людини, яка відірвалася від реальності, вона не розуміє, де сидить, вона не розуміє, що робить, де вона перебуває і взагалі свої обов’язки, повноваження, відповідальність, яку вона несе.
— Поведінку журналіста ви вважаєте адекватною?
— По-хорошому хтось із них мав зупинитися. Але в нас проблема і з журналістикою також є.
— А як стати депутатом чи президентом, щоб у тебе не з’явився цей синдром?
— Ця людина має пройти певний шлях із самого низу нагору для того, щоби розуміти проблеми на кожному етапі. Якщо людина не вміє знаходити спільну мову з людьми на нижчому рівні, то на найвищому рівні вона її теж не знайде. Тобто має бути ієрархія. Людина має підніматися поступово.
— Що думаєте з приводу Разумкова?
— На мою думку, Разумков є одним із найадекватніших політиків. Ми сьогодні говоримо не про політичні погляди, а саме про людину. Якщо він невідвертий, то принаймні він вміє грати. Він не намагається бути своїм у дошку, він не намагається бути хлопцем із сусіднього двору. Він має поняття субординації, і він її вибудовує.
Ми не знаємо справжній він чи ні, ми не бачили його в реальному житті. Але ця людина намагається вибудовувати лінію поведінки, яка є більш менш логічною і весь час однаковою.
А якщо ми беремо президента, то він у нас як ведмідь-шатун — сьогодні ми добрі, завтра погані, тут ми обкурилися незрозуміло чого, тут у нас очі з орбіт лізуть. Тому що він намагається загравати з усім електоратом, він намагається всидіти на кількох стільцях одночасно.
— Тищенко має гібрис-синдром?
— Насамперед Тищенко. Це людина, у якої втрачено зв’язок із реальністю вже дуже давно, ми це спостерігаємо всю каденцію його депутатства. При тому, що в людини не просто втрачено зв’язок із реальністю, а вона знає, що реальність десь за рогом, і вона з нею грає. Ось ця його поведінка — це прояв гібрис-синдрому: "Я протиставляю себе суспільству, яке від мене залежить, і я гратимуся з ним, як кішка з мишкою". Його розповіді про дешеве м’ясо на Бессарабському ринку та інше — це все гра, і вона йому подобається, йому подобається, щоби про нього говорили.
— Як людина з гібрис-синдромом ставитися до хейтерів? Він їх не помічає?
— Ні, ба більше, вони йому дуже цікаві, тому що вони дуже важлива рушійна сила. Гірше буде, якщо їх немає. Коли з’являються хейтери, то людина починає рвати на собі сорочку й говорити: "Якщо мене хейтять, то я все роблю правильно, значить треба ще краще робити".
Якщо людина вже скуштувала всю цю справу за повною програмою, то їй навпаки стає ще цікавіше. У неї починається гра з хейтерами, проявляється азарт: "Ну давайте, що ви придумаєте?".
