При спробі виїхати з тимчасово окупованих міст українцям доводиться проходити численні перевірки на блокпостах російських окупантів. У людей перевіряють телефони та особисті речі на наявність усього українського. Ті, в кого щось знайшли, далі можуть не поїхати. Так сталося і з 16-річним сином голови Запорізької РДА Владиславом Буряком, телефон якого оглядали на російському блокпосту у Василівці. Відтоді хлопець 90 днів провів у полоні.
Чому затримали хлопця та як відбувалося його звільнення, в ефірі Апостроф TV розповіли голова Запорізької РДА ОЛЕГ БУРЯК та його син ВЛАДИСЛАВ.
— Владиславе, як ви зараз себе почуваєте, трохи оговталися від того, що ви пережили? Як проходили реабілітацію?
— Зараз я проблем зі здоров'ям не відчуваю, ніякої реабілітації я не проходив. І найближчим часом - проходити не буду.
— Пане Олеже, як ви можете описати той день, коли ви дізналися, що вашого сина забрали російські окупанти?
— Мені зателефонував чоловік з тієї сторони і сказав: "Мабуть, завтра я відпущу до тебе Влада". Ми почали обговорювати як це буде, домовилися, що на наступний день він мені зателефонує. Обговорювалося, що, можливо, він у Василівці в цивільній колоні автомобілів в першу машину посадить Влада, і вже на цій стороні я зможу його забрати.
— Владиславе, де саме та за яких обставин вас викрали російські військові?
— Мене викрали на блокпосту, який знаходиться біля кафе "Чумацький стан".
— Ми знаємо, що ви їхали в автівці разом із жінкою, і вас зупинили. Як так сталося, що вас забрали, а жінку з дітьми відпустили?
— У нас виникло непорозуміння, вони побачили відео в одному з Telegram-каналів в моєму телефоні, і воно дуже сильно не сподобалося людині, яка перевіряла документи. Він витяг мене з машини, відвів мене у фільтраційне приміщення, де дві-три години російські військові вирішували, що зі мною робити: відпустити мене чи забрати. Оскільки вони дізналися, хто мій тато, я одразу перейшов до розряду цінних полонених. Потім мене відвезли на військовій автівці до відділення Василівської поліції, де посадили в одиночну камеру. Інших відпустили, бо вони не мали цінності.
— Розкажіть про умови у яких ви перебували. Це була одиночна камера, чи потім вас перевели в інше приміщення?
— 48 днів я перебував в одиночній камері в слідчому ізоляторі. Це була кімната два на два з деякою подобою ліжка. Металева конструкція з дерев'яними дошками, тюремний матрац та тюремна подушка. Без робочого туалету, без можливості вентилювати кімнату.
— Чи випускали вас на вулицю? Чи була можливість поговорити з батьком?
— Мене випустили на вулицю десь уже на четвертий день. Взагалі кожен день давали можливість погуляти десь хвилин 10-15. Перший зв'язок із батьком я отримав на сьомий день. Людина, яка потім вела переговори з моїм батьком із приводу мого звільнення, дала мені поговорити по відеозвʼязку декілька хвилин.
— Пане Олеже, вам російські військові якісь умови висували під час перемовин? Можливо, вони взагалі намагалися вас завербувати?
— Так, 8 квітня затримали Влада, а вже 9-го мені зателефонував чоловік з тієї сторони та запропонував мені обміняти мого сина на повнолітнього чоловіка - громадянина України, який перебував на нашій території. Він казав: "Якщо ти мені віддаєш того чоловіка, я тобі віддам сина". Я почав шукати цю людину, і коли зрозумів, про кого йдеться, я зрозумів, що віддати цю людину я не можу. По-перше, він громадянин України, він повнолітній, і він сам визначає, де він хоче бути. По-друге, він заявив про свою позицію та виклав це в YouTube. В мене виник такий глухий кут в перемовному процесі. Тому на 8 день я вже заявив публічно про зникнення мого сина.
— Як далі відбувалися перемовини?
— Потім ми домовлялися, що я маю організувати телефонний дзвінок між тим громадянином України та людиною з того боку, але мені це не вдалося, бо з нашого боку людина не захотіла розмовляти. Тому ще місяць я намагався організувати цей дзвінок, і в мене не виходило. Весь місяць ми практично не розмовляли. Але з сином за ці 48 днів я розмовляв шість разів. Це було по декілька хвилин: як справи, що їв, як ти себе почуваєш, як до тебе ставляться. І все. Далі обривався телефонний дзвінок, і потім 8-10 днів було до наступного дзвінка.
— Владиславе, як до вас ставилися російські окупанти? Чи вони чинили якийсь моральний чи фізичний тиск? Також ви розповідали, що до ваших завдань входило прибирання приміщень, де проводилися допити. Чи можете про це розповісти?
— Я можу вільно розмовляти на цю тему, бо цю інформацію мають знати якомога більше людей, про те, які росіяни жорстокі та невиховані люди, що вони роблять з вільними громадянами України.
Оскільки я був цінним в'язнем, до мене не застосовувалася фізична сила, до мене ставилися нейтрально. Але я дійсно мав прибирати кімнату, де проводилися допити та де траплялися катування. Серед моїх обов'язків було миття підлоги від слідів крові, викидання сміття по типу вати з кров'ю та інші речі. Цей запах мокрої ганчірки з кров'ю я досі відчуваю.
— Розкажіть, чи годували вас, чи надавали медичну допомогу?
— Здебільшого мене годували консервами, їжею з російських сухпайків. З медичної допомоги були пігулки та й все. Оскільки я був як працівник, у мене було трохи більше їжі.
— Ми знаємо, що з одиночної камери вас перевезли до готельного номеру в Мелітополі. Чому окупанти вдалися до такого кроку?
— 26 травня відкрили мою камеру, до мене зайшла людина, яка вела перемовини з моїм батьком щодо мого визволення. Я зібрав речі, ми сіли в його машину. Він сказав: "Ми тебе перевозимо у безпечне місце, яке знаходиться в Мелітополі - в готель". Але реальних причин, чого вони мене перевезли і чому вони мені дали такий "жест доброї волі", я досі не знаю. Як не знає цього і мій батько.
— Пане Олеже, якщо ви можете озвучувати цю інформацію, розкажіть, як вдалося здійснити обмін?
— Зараз ще триває слідство, ми співпрацюємо зі слідчим у даній карній справі. Є в мене підозра, що це дуже важка справа. В мене таке враження, що в процесі обміну було три людини. Одну я вже бачив, вона є в публічному просторі, другий – мій Влад, а от третю людину я досі не бачив. Поки я не буду розуміти, що цій людині нічого не загрожує, я не можу розповідати про всі тонкощі та нюанси такого тяжкого переговорного процесу.
— Ви як голова Запорізької РДА можете розповісти, що зараз відбувається в Запорізькому районі?
— У Запорізькому районі все дуже спокійно, все під контролем. Щотижня проходять наради, на яких присутні всі представники органів влади. Оборона міцна, я особисто брав участь у побудові цієї оборони, тому розумію, про що кажу.
Готуємося до наступу. Ви чули, що вже й президент заявив про підготовку до наступу на південному напрямку, тому для нас пріоритет — місто Мелітополь. Я радію, що ми його десь до листопада візьмемо, повернемо до себе. Єдине що, хочу порадити всім жителям Мелітополя, які там ще перебувають, щоб вони якомога скоріше виїжджали до нас. Ми усіх тут приймемо. Медична допомога, психологічна підтримка, їжа, проживання —все буде надане цим людям, щоб ми могли отримати якомога менше жертв серед цивільного населення, коли будемо забирати Мелітополь. На жаль, це буде військова операція, а не дипломатична домовленість, але місто Мелітополь буде нашим.
