Повномасштабне вторгнення збройних сил та інших військових формувань Російської Федерації на територію України, що супроводжується неодноразовими випадками геноциду та іншими злочинами проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку з боку окупаційних військ держави-агресора, які прямо та демонстративно заохочуються її військово-політичним керівництвом на найвищому рівні, є порушенням загальновизнаних принципів і норм міжнародного права.
Одним із інструментів впливу демократичного світу на державу-агресора для зменшення масштабу людських та економічних втрат, є замороження активів. Про те, як це можна провести розповів "Апострофу" депутат Київської міської ради, голова громадської організації "Центр захисту киян" Віталій Нестор.
Шляхом еволюційного поступу цього інструмента є конфіскація національних (суверенних) активів держави-агресора з їх подальшим спрямуванням на фінансування компенсаційних виплат постраждалим від бойових дій.
Відповідними міжнародними стандартами та зарубіжним досвідом, визначено певні моделі вилучення об’єктів права власності держави-агресора та пов’язаних з нею осіб.
Так, за міжнародними стандартами, відображених у Основних принципах та керівних положеннях, що стосуються права на правовий захист та відшкодування збитків для жертв грубих порушень міжнародних норм у галузі прав людини та серйозних порушень міжнародного гуманітарного права, прийнятих Резолюцією 60/147 Генеральної Асамблеї ООН від 16 грудня 2005 р., держави можуть приймати рішення про способи розробки заходів щодо відшкодування шкоди, які найкраще відповідають їх специфічним умовам. Більше того, якщо держава погоджується відшкодувати шкоду, яка заподіяна постраждалим третіми сторонами, то ніщо не повинно перешкоджати такій державі спробувати отримати компенсацію від цих сторін.
Абсолютність права держави на відшкодування шкоди, яка заподіяна агресивною війною, дозволяє такій державі використовувати всі можливі засоби та способи для одержання компенсації.
Зокрема, Україна як сторона міждержавного військового протистояння, яка зазнала повномасштабного збройного вторгнення та відповідно до принципів і норм міжнародного права вживає увесь спектр заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування агресії, запровадила правовий механізм безоплатного та безповоротного вилучення активів держави-агресора.
Зокрема, згідно зі ч. 3 Закону України "Про основні засади примусового вилучення в Україні об’єктів права власності Російської Федерації та її резидентів" рішення про примусове вилучення в Україні об’єктів права власності Російської Федерації та її резидентів без будь-якої компенсації їх вартості приймається Радою національної безпеки і оборони України за проектом, внесеним Кабінетом Міністрів України, та вводиться в дію указом Президента України. Проект рішення повинен містити: перелік об’єктів права власності Російської Федерації та її резидентів, що підлягають примусовому вилученню; ідентифікацію (місцезнаходження, реєстрацію тощо) об’єктів права власності Російської Федерації та її резидентів; найменування осіб, об’єкти права власності яких підлягають примусовому вилученню; строки проведення примусового вилучення кожного об’єкта; інші положення, визначені законом. При цьому, резидентами Російської Федерації за термінологією цього закону є юридичні особи, які здійснюють свою діяльність на території України, засновником (учасником, акціонером) або бенефіціаром яких прямо або опосередковано є Російська Федерація та/або у яких Російська Федерація прямо або опосередковано має частку у статутному (складеному) капіталі, акції, паї, інше членство (участь у будь-якій формі) у юридичній особі (абз. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про основні засади примусового вилучення в Україні об’єктів права власності Російської Федерації та її резидентів"). Однак, якщо держава, яка зазнає збройного вторгнення у рамках права на самооборону та за міжнародно-правовим принципом взаємності може завдавати шкоди національним інтересам держави-агресора, у тому числі й експропріацією суверенних активів або об’єктів права власності її пов’язаних осіб, то коли йдеться про цей крок з боку держав, які не є сторонами збройного протистояння, то необхідним є дотримання деяких правових стандартів.
Як визначає американське законодавство, державою - спонсором тероризму є держава з урядом, який Державний секретар США визнав таким, що систематично забезпечував підтримкою акти міжнародного тероризму. Актами міжнародного тероризму вважаються катування, позасудові розправи, авіаційний саботаж, захоплення заручників, так само як й забезпечення цих злочинів матеріальною підтримкою або іншими ресурсами (ч. "j" ст. 20144 Зводу законодавства США). Об’єкти права власності держав, які визнані спонсорами тероризму, не захищаються юрисдикційним імунітетом держави від накладення на них стягнення, крім майна військового призначення та суверенних активів центральних банків, які зберігаються для його власного користування та розпорядження (глава 97 Зводу законодавства США).
З вищевикладеного випливає те, що типовою американською практикою є замороження з подальшою експропріацією суверенних активів центральних банків та об’єктів права власності тих держав та пов’язаних з ними осіб, яких Державний секретар США визнав державами - спонсорами тероризму. Вилучені грошові кошти та доходи від продажу експропрійованого майна надходять до спеціального компенсаційного фонду, на виплати з якого може розраховувати американське цивільне населення, державні службовці, у тому числі військовослужбовці, та політичні діячі, які постраждали від державного тероризму, що встановлене судовим рішенням федерального суду, постановленого не на користь відповідної держави - спонсора тероризму.
Також свідченням прихильності американського уряду та конгресменів ідеї забезпечити невідворотність наслідків знецінення державою-агресором системи забезпечення міжнародного правопорядку безпеки людства, відмови від цивілізованих правил ведення війни, а також вчинення нею геноциду, є послідовна підтримка застосування економічних санкцій щодо держави-агресора та її публічних діячів, незважаючи на те, що США не є стороною конфлікту.
Йдеться, зокрема, про те, що за американським проектом Законодавчого акту про уповноваження на конфіскацію активів, які перебувають під юрисдикцією США та належать деяким категоріям осіб, та інші заходи (Законодавчий акт про вилучення активів для відновлення України), Президент США зобов’язується вжити всіх конституційних кроків для вилучення та конфіскації активів під юрисдикцією США, які належать іноземним громадянам, чиї статки набуті завдяки корупційним зв’язкам або політичній підтримці режиму російського президента в. в. путіна, та на якого Президент США наклав санкції. Президент США, здійснюючи нормативно-правове регулювання та діяльність з публічного адміністрування, які відповідають вимогам належного врядування та належної правової процедури, має конфіскувати будь-яку власність, зокрема гроші на рахунках у фінансових установах, які перебувають під юрисдикцією США, та розмір (вартість) яких перевищує 2 мільйони доларів США та які належать російським енергетичним підприємствам або іноземним особам, чиї статки набуті завдяки корупційним зв’язкам або політичній підтримці режиму російського президента в. в. путіна. та на якого Президент США наклав санкції. Всі кошти, одержані внаслідок продажу конфіскованих активів, використовуються на благо народу України, що включає:
1) пост-конфліктну відбудову в Україні;
2) гуманітарну допомогу;
3) допомогу від уряду США силам оборони України;
4) підтримку біженців і розселення біженців у сусідніх країнах і США;
5) технологічні елементи та послуги для забезпечення вільного потоку інформації для українського народу в Україні, включно з елементами для протидії інтернет-цензурі з боку російської влади;
6) гуманітарну допомогу та допомогу розвитку для російського народу, включаючи утвердження та моніторинг демократії та прав людини.
Більше того, за зазначеним документом Президент США після спливу 30 днів з дня введення його в дію має подати доповідь щодо наявності підстав охопити санкціями усіх депутатів федеральних зборів РФ (ст. 5 Законодавчого акту США про вилучення активів для відновлення України).
Таким чином, високою є частка ймовірності запровадження механізму експропріації американськими урядовими структурами на користь України об’єктів майнових прав під американською юрисдикцією у російських громадян, статки яких набуті завдяки корупційним зв’язкам або політичній підтримці режиму військово-політичного керівництва держави-агресора з можливим подальшим розширенням сфери персонального охоплення експропріації, щонайменш, політичними діячами держави-агресора, яка брала участь у прийнятті рішень, які так чи інакше стали основою для розв’язання нею війни.
Також заслуговує на увагу й канадське законодавство з питання замороження та вилучення суверенних активів держави-агресора та об’єктів права власності пов’язаних з нею приватних осіб.
Відповідно до положення ст. 440 Законодавчого акту Канади про реалізацію окремих положень бюджетного законодавства та здійснення інших заходів від 23 червня 2022 року після внутрішніх консультацій канадський уряд може видати розпорядження про накладення арешту або обмеження іншим чином володіння, користування та розпорядження майном, яке розташоване на території Канади та прямо або непрямо контролюється: іноземною державою; фізичною або юридичною особою, яка пов’язана з іноземною державою.
Підстави для видання зазначеного розпорядження визначені ст. 4 Законодавчого акту Канади про спеціальні економічні заходи від 1992 р., а саме: а) прийняття міжнародною організацію або міждержавним об’єднанням, учасником якої є Канада, рішення або рекомендації із закликом до її учасників до колективного вжиття спеціальних економічних заходів до іноземної держави; б) грубе порушення миру та міжнародного правопорядку іноземною державою, яке спричинило або з високою часткою ймовірності може спричинити серйозну міжнародну кризу; в) явне та систематичне порушення права людини в іноземній державі; г) відповідальність через віддання наказів, прямий або опосередкований контроль за процесами, пов’язаними з корупцією, з урахуванням становища особи, ступеня її впливу на корупційний процес, обсяг незаконних доходів від нього та інших обставин, що мають значення. Після замороження об’єктів права власності, розпорядження про їх експропріацію може бути видане без будь-яких додаткових передумов, крім випадків, коли відповідні об’єкти ефективно контролюються державами або особами, на які накладені санкції (ст. 441 Законодавчого акту Канади про реалізацію окремих положень бюджетного законодавства та здійснення інших заходів).
Крім того, канадське законодавство деталізує можливі шляхи використання майна, яке вилучалось у порядку реалізації спеціальних економічних заходів, або доходів від його продажу. Зокрема, вони можуть спрямовуватись на:
1) відродження добробуту іноземної держави, яка постраждала внаслідок серйозного порушення міжнародного миру та безпеки;
2) відновлення міжнародного миру та безпеки;
3) компенсацію жертвам серйозного порушення міжнародного миру та безпеки, грубих і систематичних порушень прав людини або значних корупційних дій (ч. 5-6 ст. 441 Законодавчого акту Канади про реалізацію окремих положень бюджетного законодавства та здійснення інших заходів).
За канадським законодавством наявність підстав для накладення економічних санкцій, пов’язаних, зокрема, з грубим порушенням миру та міжнародного правопорядку, систематичними та серйозними порушеннями прав людини або значними корупційними діями іноземною державою або її пов’язаними особами, неминуче тягне за собою замороження та конфіскацію відповідних суверенних та приватних активів без будь-яких додаткових передумов.
За зразком італійського законодавства про протидію мафіозним структурам або грузинських антикорупційних правил, можна застосувати спрощені критерії для експропріації майна до належності до категорії осіб. Позитивне рішення з цього питання має прийматись або якщо власник не може підтвердити законність походження активів (італійський та грузинський підхід) або майно має зв’язок зі злочином (американський погляд) або якщо власник майна несе відповідальність або є причетним до злочину (канадський критерій).
Підтвердження грубого та очевидного порушення державою-агресором норм і принципів міжнародного права може для легітимізації заходів реагування на нього може відбуватись,зокрема,прийняттям резолюції Радою безпеки ООН або Генеральною Асамблеєю ООН у порядку, визначеному її Резолюцією 377 (V) на випадок відсутності єдності постійних членів Ради безпеки ООН щодо питання підтримки міжнародного миру та безпеки, а також за підсумками розгляду відповідних справ міжнародними судовими установами та колективним офіційним волевиявленням міждержавних об’єднань, таких як Європейський Союз, або групи держав.
Конфіскація активів, які належать громадянам держави-агресора або іншим особам з центром інтересів у ній та перебувають поза юрисдикцією держави-агресора,має допускатись з повним дотриманням стандартів верховенства права, що включає справедливу адміністративну правову процедуру й судовий розгляд,для запобігання свавіллю та безпідставному й непропорційному втручанню у право власності. Підставою для цього за зразком канадського законодавства та проекту американського Законодавчого акту про вилучення активів для відновлення України може бути наявність достатніх підстав вважати, що статки відповідних осіб набуті завдяки корупційним угодам або політичній підтримці режиму військово-політичного керівництва держави-агресора, якщо ці особи не доведуть протилежне. Покладення за таких обставин тягаря доказування законного походження майна на відповідних осіб узгоджується й зіталійським законодавством про протидію мафіозним структурам та грузинськими антикорупційними правилами, правомірність яких була підтверджена Європейським судом з прав людини.
