З початком повномасштабної агресії Росії десятки тисяч українців були призвані до лав ЗСУ. Багато хто з цих людей, "завдяки" "мишебраттям" стали свідками і навіть жертвами всіх можливих військових злочинів, які тільки відомі людству: страти мирних жителів, зґвалтування, вбивства дітей, тортури військовополонених. Впоратися з усвідомленням цієї нової реальності та психологічно не зламатися можуть далеко не всі. Тому очевидно, що вже зараз тисячам ветеранів потрібна кваліфікована допомога, щоб не було спокуси зірватись на рідних чи втопити жахи війни на дні пляшки. А як із цією допомогою справи в державі? Хто її може отримати, чи потрібно за це платити і найголовніше, наскільки вона якісна? У цих питаннях розбирався "Апостроф".
Інша війна
Згідно з дослідженням ООН, проведеним в Україні ще до широкомасштабного вторгнення, близько 57% українських ветеранів потребували психологічної підтримки. Також дослідження показало, що 54% ветеранів потребували допомоги через конфлікти в сім'ї, ще 24% відчували тривожність, порушення сну та апетиту, у 12% були неконтрольовані напади агресії, 6% думали про суїцид і 4% зловживали психоактивними речовинами.
Після 24 лютого ситуація посилилася, адже бойові дії значно інтенсифікувалися.
"Зараз інша війна. Не та, що була 8 років до цього, - розповідає "Апострофу" військовий психолог Олексій Скиртач. - Раніше не так багато було проблемних хлопців, як зараз. Я був у Лисичанську, і за ці 2 місяці я побачив більше за всі попередні роки війни. Допустимо, виходить батальйон з оточення, і з батальйону в 700 чоловік залишається 104. І це люди всі згаслі, контужені, всі з якимись проблемами. У лікарню треба всіх. Ну а кому тоді воювати? Тому всіх не можна... І моє завдання будь-якими шляхами поставити назад до ладу тих, хто готовий воювати. Держава не може швидко ставити до ладу. Таких людей навіть якщо забирають до лікарні, то медикаментозно купують їхню проблему, і через 7-10 днів виписують. Так, вони повертаються, але не готові до війни".
Очевидно, що солдатів та офіцерів, травмованих війною, буде значно більше, а отже, й проблем буде більше. Як на ці виклики реагує держава?
Головна проблема
Ще до великої війни ОБСЄ у своєму звіті виділяло головну проблему в реабілітації ветеранів - брак професійних кадрів: психологів, психіатрів. А ті, що є, потребують суттєвого підвищення своїх компетенцій, щоб розпізнавати посттравматичний стресовий розлад, розлади адаптації, депресивні та тривожні стани та ефективно працювати з ними.
"Психіатри працюють за протоколами. Як правило, це люди радянських підходів, які не хочуть далі вчитися, не виходять за межі. А, наприклад, ізраїльтяни працюють з ветеранами з ПТСР, використовуючи MDMA, більш відомий у народі як екстазі, або псилоцибін. 2018 року я сам звільнився з армії в дуже тяжкому психічному стані і 2 роки сидів на антидепресантах, транквілізаторах, снодійних… Загалом я був овочом… Лікарі притупили мої емоції, але разом з тим все людське в мені померло… Я не міг існувати без аптечних ліків. Випадково я зустрів друга з такими ж проблемами як у мене. Він пролікувався у приватній клініці препаратом Ібогаїн. Мені це коштувало дорого, але за 6 днів лікування я забув, що таке ліки. Державна система таких можливостей просто не дає", - зазначає Скиртач.
І це, не кажучи вже про численні проблеми організації всього процесу адаптації (відсутність координації між відомствами та соцслужбами, невизначеність критеріїв допомоги).
У жовтні минулого року Кабмін проаналізував свої ж нормативні акти та спробував вирішити головну проблему – проблему кадрів. Уряд вийшов на ринок і дозволив недержавним юрособам та ФОП надавати послуги з психологічної реабілітації. Для цього потрібно, звісно, мати ліцензію на практику та відповідати критеріям Мінвету. Усі, хто відповідає критеріям, потрапили до централізованого "Реєстру постачальників послуг із психологічної реабілітації для ветеранів та членів їхніх сімей". Із цього списку ветеран може вибрати для себе потрібний реабілітаційний простір, а критерії Мінвету така собі гарантія, що допомога буде якісною. АЛЕ!
"Мінвет створив реєстр постачальників послуг, але ті люди, які користувалися їхніми послугами, наголошували, що це були дуже низькоякісні послуги. Психологам не можна було додзвонитися або вони кидали трубки... Не все, але таке було", - каже "Апострофу" військовий психолог Андрій Козинчук.
По-друге, реєстр почав формуватися якраз перед великою війною. Зараз у ньому лише 23 суб'єкти на всю країну, та й то, не у всіх регіонах. Наприклад, у Чернігівській області звернутися за безкоштовною психологічною допомогою просто нема до кого. Така ж біда в Одеській області, Чернівецькій, Харківській, Черкаській, Чернівецькій, Дніпропетровській. У реєстрі просто немає суб'єктів, які надають послуги у цих регіонах. Звичайно, допомога може бути надана і віддалено (законом це передбачено), але це вихід далеко не завжди.
Можна, звичайно, звернутися до волонтерів, але, за словами експертів, це не найкращий варіант.
"Якщо людина йде до психолога безкоштовно, то вона потім не зможе від цього психолога хоч чогось вимагати. У психолога немає ніякої відповідальності, крім хіба що етичної. А якщо трапиться психолог непрофесіонал, то зробити нічого не можна, він же волонтер, що від нього зажадаєш?", - каже Козинчук.
По-третє, уявімо собі людину, яка реально потребує психологічної допомоги.
"Хочу попросити допомоги, хто підкаже куди повести ЗСУшника, він запив і у нього зриває "дах". Потрібно його прокапати від алкоголю і після повісті до психолога", - пише у соцмережах користувач Данило Шеколенко.
Що пропонує держава такому ветерану? Звернутися до Управління соцзахисту із заявою, до заяви додати копії посвідчення УБД, копію документа, що підтверджує участь у бойових діях. Ці документи управління направляє суб'єкту з Реєстру, а там... можуть і відмовити, якщо немає вільних місць, і тоді доведеться обирати нового суб'єкта надання послуг. Якщо не відмовлять, то після письмового підтвердження потрібно буде укласти договір у трьох примірниках – один для управління, інший для психолога, третій для ветерана.
"Примірники договору видаються одержувачу послуг під розписку в журналі обліку звернень одержувачів послуг на проходження психологічної реабілітації з одночасною видачею направлення отримання послуг з психологічної реабілітації за формою згідно з додатком 3", - йдеться у тексті постанови уряду.
Вже заплуталися? А як почуває себе людини, яка зазнає психологічних труднощів? Йому явно не до того, щоб возитися з тоннами паперів, заяв, договорів та звернень. Добре, якщо є родичі, які допоможуть із оформленням. А якщо ні?
То що робити?
Як змінити систему
За словами експертів "Апострофа", перш ніж змінювати систему непогано було б спочатку її створити.
"На жаль, зараз не існує єдиної системи реабілітації. Причини різні: організаційні, інституційні. Плюс, ветеранами опікується Міністерство у справах ветеранів, але до того, як стати ветераном, людина служить і нею опікується Міноборони та психологічні питання починаються вже там, а коли ветерани повертаються на фронт, вони знову стають військовослужбовцями та виходить розкид функцій", - пояснює "Апострофу" голова Українського ветеранського фонду Наталія Калмикова.
Для створення ефективної системи психологічної реабілітації, на думку експертів, необхідно визначити потреби та ресурси громад, організувати навчання психіатрів, психологів, соціальних працівників, лікарів первинної та вторинної ланки, розробити карту послуг, відкривати приміщення для ветеранів. Загалом проводити величезну щоденну роботу, адже поки що державна турбота нагадує розібраний автомат.
"Адаптація для ветеранів має бути системною, - додає Козинчук. – Це не може бути лише психолог, чи тільки лікар чи лише пільги. У Мінветі цієї системи немає. Хоч десяток психологів дай ветерану, якщо йому ніде елементарно жити, то все це не має сенсу. Ветеран повинен знайти своє місце в суспільстві, а для цього йому потрібно розуміти: де він житиме, чим він займатиметься, яку нішу в соціумі йому зайняти, а зараз ветеран приходить, наприклад, у центр зайнятості, а йому пропонують курси підвищення кваліфікації, але навіть якби він і хотів на них піти – стан здоров'я не дозволяє, або якщо звернеться до соцзабезу, йому дадуть якісь пільги або в музей безкоштовно відправлять чи психолога дадуть, але всі ці компоненти між собою не пов'язані. Це все одно, що дати розібраний автомат, та ще й без набоїв, а збирати його не навчили – інструктора немає. Тому немає ефективної дорожньої карти відновлення ветерана".
