Великий контрнаступ українських військ на Харківщині став несподіванкою не лише для України, а й для самих росіян. Окупанти виявилися неготовими протистояти Збройним силам України та тікають, аби не загинути чи не потрапити в полон. Фронт окупантів на цій ділянці просто луснув. Та окрім військового боку справ, варто згадати ще про психологічний, бо дуже скоро до росіян почне доходити, що "потєрі" все ж є.
Що відбувається в стані окупантів та чому в росії мовчать про наступ ЗСУ на Харківщині? Про це в ефірі Апостроф TV розповів капітан ЗСУ, журналіст, блогер, публіцист, громадсько-політичний діяч та співзасновник партії "Демократична сокира" ВІКТОР ТРЕГУБОВ.
– Якщо я не помиляюся, ви зараз також бороните нашу землю в лавах захисників.
– Так.
– На якому напрямку, якщо не секрет? Яка у вас зараз обстановка?
– На жаль, секрет.
– Добре, тоді перейдімо до обговорення того, що відбувається зараз. Надходить дуже багато інформації з Харківщини. Як ви оціните ситуацію на цьому напрямку?
– Дуже позитивно насправді, бо ми бачимо, що фактично, як висловлюються самі росіяни, їхній фронт луснув. Він справді луснув, росіяни вже фактично відкочуються до річки Оскол і вже починають думати про те, як за неї відступати. Це означає, що звільненою буде більша частина окупованої на цей момент території Харківщини. Це за умови, якщо наші зупиняться на Осколі, що зовсім не факт.
У росіян там особового складу в загальній кількості було десь 12 тисяч осіб. Всі ці 12 тисяч осіб зараз думають над тим, як не загинути та не потрапити в український полон. Хтось із них, безумовно, загине та потрапить до полону. Більше того, ця операція дуже зухвала, дуже яскрава, дуже красива. Темпи просування були такі, що вони здивували світ, бо з Другої світової не було таких темпів просування на добре укріплені позиції. 50 кілометрів за добу. І це справді дуже яскравий приклад.
Більше того, навіть якщо ми говоримо не просто про суто військовий бік справи, а й про психологічний, то зараз у російських не тільки військ, а й політиків, медійників і простих російських громадян буде дуже сумний настрій. Виникне розуміння, що вони в цій війні не перемагають, бо насправді українці відтісняють їх не тільки на Харківському напрямку, а ще й на Херсонському. А зараз є ще й певний обережний контрнаступ на Донецькому напрямку. І це дуже сильно не вписується в російську міфологію про самих себе. Як у ту, яку вони продукували назовні, так і в ту, в яку вони намагалися вірити самі. Про те, що в них велика держава, і в те, що казала Симоньян: "Ну это же Украина, мы же ее за двое суток".
Виявляється, що не тільки не за "двое суток", а проблема постає в тому, як від України не відгребти. Бо зараз саме відгрібають.
– При цьому російське мінагресії замовчало про те, що сталося в Балаклеї. Путін навіть зібрав радбез через цю ситуацію. Чи може це свідчити про те, що в кремлі більш реально почали оцінювати власні сили та свої позиції на фронті?
– Я можу некоректно стежити за ситуацією, як завжди не вистачає часу. Але, наскільки я розумію, по-перше, цей радбез уже завершився, а по-друге, обговорювалася на цьому радбезі поставка українського зерна до Європи і виконання зобов'язань, які росія на себе взяла в цьому аспекті. Принаймні, я вже бачив у російських пропагандистських телеграм-каналах шок через те, що на радбезі замість того, щоб обговорювати те, як їх луплять під Куп'янськом, говорять про те, як краще дати українському зерну дістатися до європейського споживача.
Більше того, вчора вранці ще публікувалися мапи генштабу рф. Вони чомусь запізнюються десь на півтори-дві доби, бо в них там ще і Балаклія не факт, що взята. Тому в мене є підозра... Ви знаєте, у диктатури є певні дуже приємні моменти і дуже слабкі місця. По-перше, коли вони програють, вони бояться про це казати одразу керівництву. По-друге, вони починають шукати цапа-відбувайла і гризтися між собою. Я абсолютно переконаний, що кожного разу, коли їхні війська починають відступати чи по них наносяться ураження, це не одразу доноситься нагору. На кожному етапі ланки кожна людина боїться про це доповідати керівництву і намагається зробити так, щоб це зробив хтось інший, і провина була начебто на ньому. Тому до кінцевого споживача в особі путіна інформація абсолютно точно доходить не одразу. І це, в принципі, нам на руку.
– Як ви вважаєте, вони і надалі будуть замовчувати про реальний стан справ у їхніх військ на сході України чи будуть про якийсь від'ємний наступ розповідати через пропагандистів своєму населенню?
– Коли почалися вибухи в Криму, вони до останнього розповідали і навіть зараз розповідають, що в тій самій Новофедорівці одночасно вибухнули два склади боєприпасів. Так буває інколи, склади вибухають, два одночасно. Певно, люди просто палили не в тих місцях одночасно, помахуючи один одному рукою.
Це свідчить про те, що всі ті хлопці, які боялися, що якщо ми справді вдаримо росіян, то буде ого-го яка відповідь, дуже сильно помилялися. Все навпаки: чим більше ти росіян б'єш, тим більше росіяни вдають, що в них все нормально, і тим менше вони кидаються в бій. Тому я думаю, що вони будуть дотримуватися цієї тактики. Я думаю, що вони будуть розповідати, що їм не така цінна була та Балаклія, не такий цінний був той Ізюм.
Вже виступив командир з окупованої Грузії, який казав, що насправді це все хитрий план. І вони будуть розповідати про хитрий план, аж доки українці в Луганську область не увійдуть. В принципі, це знову таки нам на руку. Слід розуміти, що наш противник дуже обмежений у засобах реагування. Не тільки в засобах військового реагування, а й політичного та інформаційного. Вони не такі всесильні, як ми уявляли, вони інколи просто розгублені. І в цій ситуації вони розгублені, вони не готувалися до цієї ситуації.
Вони дуже класні, коли треба доповідати про перемоги, вони дуже класні, коли треба розповідати як вони "освобождают от фашиствующего украинского режима" міста. А коли треба розповідати, що вони тікають, для них це справді проблема. В них немає відпрацьованого сценарію на це і немає ефективного, так би мовити, протоколу реагування на це.
