Бажання деяких народних депутатів догодити всім, та ще й заробити при цьому, іноді вражає. Це призводить до того, що однією рукою ми боремося з корупцією, а іншою її заохочуємо. Саме так можна розцінити спробу ухвалення (і навіть голосування у першому читанні) за законопроект №11340 про підвищення ефективності укладання угод про визнання винуватості, який надаватиме звинуваченим у корупції можливість укласти угоду зі слідством і замість ув'язнення сплатити штраф.
У той час, як деякі країни (наприклад, Китай) підсилюють боротьбу з корупцією, наші депутати вирішили максимально лібералізувати цей процес за принципом: заплатив штраф – і на волю з чистою совістю.
Іноді мені здається, що депутати діють за принципом «якщо пиятики не вдалося уникнути, отже, її треба очолити». Але що важливо? Ініціатива внесення законопроекту належить Кабінету Міністрів. Отже, він формувався у надрах Міністерства юстиції. Ні Денис Малюська, ні Денис Шмигаль не побачили в ньому нічого такого – незважаючи на те, що категорично проти та з обґрунтованою критикою законопроекту виступали і НАБУ, і САП, і активісти антикорупційного руху. Не побачили нічого дивного і 231 депутат, який проголосував за законопроект у першому читанні. Знайшов у собі сили вибачитись лише один депутат – Дмитро Гурін, хоча це вже як мертвому припарка.
До чого приведе ухвалення цього закону, спрогнозувати нескладно. Просто до збільшення "ціни питання". Якщо раніше чиновник брав хабарі за вирішення питання – він і далі їх братиме, але з додаванням «коефіцієнта ризику».
Давайте говорити відверто: великі чиновники нечасто йдуть на корупційні дії. Підписують важливі документи, беруть гроші (і потім відносять вгору) клерки рангом нижче. Вони і попадаються на хабарі. Саме вони й фігурують у кримінальних хроніках. «Великі риби» залишаються поза досяжністю. Хіба що заарештований клерк не піде на угоду зі слідством та не здасть свого боса. Тепер законопроект позбавляє сенсу саму угоду зі слідством. Клерк, затриманий на місці злочину, погоджується виплатити штраф, його боси заплатять (навіть якщо найвища ціна – 5 мільйонів доларів або 204 млн грн, у світі корупції та тіньових капіталів це не гроші).
Я розумію, що прем’єр-міністру треба чимось наповнювати бюджет. Я розумію, що міністру юстиції треба якнайшвидше розвантажити в'язниці. Але ж не таким чином! Вибачте, але з таким самим успіхом можна легалізувати наркоторговців та кілерів – хай платять податки до бюджету чи нехай заплатять штраф. Звісно, римський імператор Веспасіан казав, що гроші не пахнуть. Але він мав на увазі податки на громадські туалети, а не це все, що демонструють нам нинішні політики.
Залишається вірити лише у мудрість президента. Якщо депутати не схаменуться і віддадуть свої голоси за цей законопроект у другому читанні, то тільки вето президента може врятувати ситуацію. Для його подолання потрібно 2/3 голосів депутатського корпусу, а це не реально. Саме тому доля корупції у країні залежить від волі однієї людини. Вірю, що логіка, розум і справедливість переможуть.
