Юрій Чебан: я проходив через випробування, які викликають злість

18 серпня український каноїст ЮРІЙ ЧЕБАН виграв гонку на 200 метрів і став дворазовим олімпійським чемпіоном. 30-річному веслувальнику вдалося привезти медалі з кожної з трьох Олімпіад, в яких він брав участь. Раніше, нагадаємо, він завоював "бронзу" в Пекіні-2008 на дистанції 500 метрів, а в Лондоні виграв 200-метрівку, яка була введена в програму Ігор якраз напередодні Олімпіади-2012. В інтерв'ю "Апострофу" спортсмен розповів, як йому вдалося добитися перемоги в Ріо, і відповів, чи продовжить радувати шанувальників спорту своїми перемогами найближчими роками.

Чебан повернувся до України через тиждень після свого тріумфу. Одного з найяскравіших спортсменів країни разом з партнерами по команді в аеропорту "Бориспіль" зустрічали журналісти, шанувальники, представники Міністерства молоді та спорту, а також Збройних сил України, які спортсмен представляє на міжнародних і внутрішніх змаганнях. Ажіотаж був неабиякий: набагато більший, ніж коли збірна України з футболу в листопаді 2015 року поверталася зі Словенії з путівкою на Євро-2016. Чебан був, що називається, нарозхват, тому розмова була досить короткою. Спортсмен хотів якомога швидше завершити всі офіційні процедури і поспілкуватися з рідними та друзями.

- Юрію, що відчуває спортсмен, який може стати єдиним в історії дворазовим олімпійським чемпіоном на дистанції 200 метрів на каное-одиночці?

- Гордість за Україну. Тільки в Україні є найсильніший спортсмен на цій дистанції (посміхається). Взагалі, я роблю все це заради слави своєї країни. І мій допінг – це мій патріотизм.

- Коли вас не виявилося в списку тих, хто кваліфікувалися до фіналу, про що подумали?

- Про щось глобальне не думав. Просто засмутився. Відчував, що був готовий до фіналу, тим більше що подумки налаштовувався на нього ще перед півфіналом. Тож відчував якесь почуття нереалізованості. Але, на щастя, незабаром все стало на свої місця. І, до речі, досить нелегко було прийняти той факт, що мене вже визначили в стартовий протокол фіналу В.

- Адже ви насправді могли і зовсім залишитися без третіх Олімпійських ігор у своїй кар'єрі. З чим були пов'язані ваші невдачі в 2015 році?

- У нашому виді спорту, та й у всьому спорті, рідко щось виходить легко. А на 200-метрівці все буквально вигризається. Тут немає права на помилку. Наприклад, на 1000 метрах, якщо ти невдало стартував, то по ходу дистанції ще можна виправити ситуацію, як кажуть, вигребти. А в спринті це буде означати програш. Тому все треба робити на максимумі. В моєму випадку на максимумі не вийшло зробити через травми і проблеми зі здоров'ям. Я не зміг підійти до відбіркових стартів на піку готовності, щоб показати себе і завоювати ліцензію. Так, тоді я не ставив перед собою завдання виграти чемпіонат світу (йдеться про ліцензійний ЧС-2015 у Мілані, – "Апостроф"), але навіть більш скромні цілі не вдалося виконати. Довелося добиратися вже у 2016-му. Добре, що все закінчилося.

- Кажуть, що історія не терпить умовного способу. Але тим не менше, що було б для вас непопадання на Олімпіаду-2016? Вважали б це провалом?

- Чесно кажучи, навіть думки такої не припускався. Морально я вже був там, навіть незважаючи на невдачі в 2015 році. Як виявилося, всі ці відбори стали для мене певним випробуванням, і я впорався з ними. Звичайно ж, обставини супроводжували мене: я маю на увазі те, що отримав ліцензію фактично без боротьби, без виходу на дистанцію (Чебан потрапив на Ігри завдяки тому, що від континентальної квоти відмовилася Океанія, – "Апостроф"). Але і в іншому випадку все одно я б відправився на Ігри, оскільки вже протягом нинішнього сезону деякі спортсмени знімалися зі змагань та їхні місця звільнялися. Треба зазначити, що я в цій ситуації, як і багато наших хлопців, до останнього готувався до Олімпіади. Інша справа, що мені вдалося опинитися в Ріо, а комусь ні.

- Як вдалося на тлі всіх цих подій, нелегкої підготовки, акліматизації та інших складнощів правильно розподілити сили на всю турнірну дистанцію? Адже ви у двох гонках перед фіналом були далеко не в топі.

- Краще бути з не дуже хорошим часом, але з хорошою позицією. У мене практично завжди так виходить, що я не можу швидко розігнатися. Все йде поступово – від малого до великого. І у фіналі вдається проявити себе по повній. Так само було і в Ріо. А в півфіналі трохи не вгадав зі стартом, тому і прийшов третім. Хоча, як ви вже зрозуміли, не хотів опинитися в такій ризикованій ситуації, в якій за фактом і опинився (посміхається). Але після ночі обмірковувань, після другого дихання, яке прийшло до мене, я налаштувався так, що напевно вже і не міг помилитися або недопрацювали.

- В одному з інтерв'ю напередодні старту змагань у Ріо-де-Жанейро ви говорили, що гребний канал має свої неприємні особливості. Як вдалося знизити їхній вплив на результат?

- Головною особливістю каналу був бічний лівий вітер. І саме це завадило Паші Алтухову взяти медаль (на дистанції 500 метрів молодший товариш Чебана по збірній Україні прийшов до фінішу на 5-му місці, - "Апостроф"), бо він встав не на свою доріжку. Та й двійка на 1000 метрів. Якби був попутний вітер, вони б просто розтягнули цю Олімпіаду і виграли її з великою перевагою (Дмитро Янчук і Тарас Міщук фінішували третіми на 1000 метрів у каное-двійці, - "Апостроф").

- Після того як ви виграли друге золото Ігор і третю олімпійську медаль, ви встали в один ряд з такими титулованими і знаменитими українськими спортсменами, як, наприклад, Яна Клочкова, яка перемагала на двох дистанціях дві Олімпіади поспіль - у Сіднеї та Афінах. Що думаєте про це?

- Я ще в дитинстві вчився не порівнювати себе з кимось іншим. Кожна людина індивідуальна. Так, можливо, я захоплювався кимось у своєму виді спорту, але ніколи нікому не наслідував. У кожного свій стиль. І треба завжди намагатися використовувати свої сильні сторони, дотримуватися своєї фішки і фірмового знаку.

- Ви згадали про Павла Алтухова, який посів п'яте місце і поки що не реалізував свій шанс піднятися на олімпійський п'єдестал. Що можете сказати тим вашим партнерам по збірній, які не дотягли до трійки призерів?

- Всі зробили все, що могли. Дівчатка в байдарках були готові завоювати бронзу. Але вони недопрацювали через те, що їх тренера не взяли на останній збір, і по факту вони готувалися поодинці. Спілкувалися з наставником по скайпу. Тобто вони отримували завдання віртуально. Вся країна бачила, що їм не вистачило якихось сотих секунд. Я думаю, що їм є над чим працювати. У них великий потенціал. Головне – не заважати їм. Та й взагалі не заважати людям. Щоб людина спокійно робила свою справу.

- А що треба зробити, змінити для того, щоб створити сприятливі умови?

- Багато чого треба змінювати. У першу чергу, прокладку між стільцем і столом.

- У вашому виді спорту одразу кілька спортсменів з України представляли інші країни. Як ви до такого ставитесь?

- З одного боку, я їх розумію, бо я сам кручусь, як кажуть, у цій сфері. Я знаю, що мені доводилося постійно переступати через якісь кабінети, паркани. Проходити свого роду випробування, які потім підганяють і пробуджують злість. І завдяки цьому ти можеш реалізувати себе. Інші ж шукають реалізацію за рахунок інших речей – у тому числі виїжджають з країни. І в першу чергу не за благами, а для того, щоб знайти себе і відбутися у спорті. Щодо мене, то якщо б я хотів, вже давно здобував би медалі під іншим прапором. Кожен робить свій вибір.

- Одразу ж після вашого золотого фінішу ЗМІ підхопили сенсаційну новину про те, що ви прийняли однозначне рішення – завершити кар'єру. Це відповідає дійсності?

- Чесно кажучи, багато чого буде залежати від обставин. У першу чергу, чи залишать 200 метрів у програмі Олімпіади. За 4 роки багато чого може змінитися. Зараз можна сказати багато чого, але це буде на емоціях і на тлі втоми. Тому поки що хотілося б швидше повернутися додому, віддихнутися... Після таких перемог виникають двоякі почуття: програй я, мене б могли вже втоптувати в землю. Але оскільки я переміг, зараз всі будуть мою попу кружляти і кружляти. Тому, з одного боку, приємно, з іншого – з'являється багато лицемірів. Але ось ті, хто з тобою завжди – і в радості перемог і в гіркоті поразок, вони то і надихають тебе йти далі. Їхня віра змушує тебе знаходити сили на це. Тож подивимося...

До речі, тренер Чебана, 76-річний В'ячеслав Сорокін не дав однозначну відповідь, чи буде його підопічний брати участь в Олімпіаді-2020, яка відбудеться в Токіо. Михалич, як називає його Юрій, перевів усе на жарт і відповів з притаманним корінному одеситу гумором: "Це залежить від того, чи буде він терпіти мене ще чотири роки". Як виявилося трохи пізніше, найближчим часом Чебан розлучиться з холостяцьким статусом і після весілля, як він сам зізнався, буде намагатися досягти нових висот. "Спорт - це в моїй крові, але хотілося б реалізувати себе і в інших сферах"...