Україна має намір розвивати співпрацю зі США в енергетичній сфері. За словами президента Володимира Зеленського, американських партнерів можуть зацікавити спільні проєкти у будівництві терміналу скрапленого газу під Одесою, експлуатації нафтопроводу "Одеса-Броди", а також щодо розвитку атомної енергетики в нашій країні. "Апостроф" вивчив потенційні українсько-американські енергетичні проєкти та оцінив перспективи їх реалізації.
Україна та США можуть реалізувати декілька проєктів у сфері енергетики. Про це повідомив український президент Володимир Зеленський.
"Як варіант, ставити LNG-термінал в Одесі. Але тут треба домовлятися з Туреччиною, щоб Босфор працював для цього", – сказав глава держави.
Зеленський уточнив, що цей проєкт уже представлено американській стороні.
Ще одна потенційна галузь двосторонньої співпраці — атомна енергетика. Президент нагадав, що в Україні на чотирьох атомних електростанціях є 15 енергоблоків, шість із яких – на Запорізькій АЕС – перебувають під тимчасовою окупацією країни-агресорки.
"Ми можемо побудувати додаткові дев'ять блоків в Україні, якщо співпрацюватимемо з американцями", – зазначив Володимир Зеленський.
І, нарешті, за його словами, дві країни могли б співпрацювати у проєкті нафтопроводу "Одеса-Броди".
LNG-термінал та тінь "лижного інструктора"
Що ж це за проєкти, про які розповів президент? І чи справді вони такі багатообіцяючі?
Спробуємо розібратися. І почнемо по порядку – як їх представив Володимир Зеленський.
Насправді, ідея будівництва терміналу з прийому скрапленого газу не нова. Керівники України, навіть такі, як Віктор Янукович, болісно намагалися знайти способи зменшити залежність країни від російських енергоносіїв, і одним із них бачився LNG-термінал, ідея будівництва якого викристалізувалася на хвилі "сланцевої революції" та розвитку технологій зі зрідження та розрідження газу.
У 2012 році, коли президентом був саме Янукович, було підписано угоду про будівництво СПГ-терміналу під Одесою з іспанською компанією Gas Natural Fenosa. Щоправда, незабаром з'ясувалося, що угода – цілковита фікція, оскільки з іспанського боку документ підписав якийсь "лижний інструктор", який не мав жодного відношення до згаданої компанії.
У 2014 році, вже за нової влади, про проєкт LNG-терміналу під Одесою згадали, щоправда, ненадовго. І з того часу про нього нічого не було чути.
"Думаю, що чиновники витягли з архіву кілька проєктів, взяли цей і не надто роздумуючи, запропонували його президенту", – іронізує в розмові з "Апострофом" директор енергетичних програм Центру Разумкова Володимир Омельченко.
Експерт вкрай скептично висловлюється про проєкт.
"Звідки братимуть газ? Як на цей термінал він доставлятиметься? З Азербайджану можливості немає, тому що немає "труби". З Америки через Дарданелли та Босфор? Це невигідний шлях – набагато вигідніше доставляти через Польщу, – розповідає Омельченко. – Мені здається, що це не прорахований проєкт, і я не бачу перспективи для нього принаймні в найближчі 10 років".
У свою чергу експерт із енергетичних питань Андрій Закревський підтримує намір влади побудувати термінал.
Щоправда, за його словами, є перешкода, про яку сказав президент, – треба домовлятися з Туреччиною про перепустку газовозів у Чорне море через Босфорську протоку, яка проходить через найбільше місто країни – Стамбул.
"Проте там вже по-іншому ставляться до LNG-терміналів – вони з'являються у великих містах Європи, будується обхідний Босфор (Стамбульський канал – "Апостроф"). Тому все може бути", – сказав Закревський у коментарі виданню.
Президент центру глобалістики "Стратегія ХХІ" Михайло Гончар загалом досить скептично оцінює перспективи реалізації проєкту LNG-терміналу, але вважає, що він все ж таки може "вистрілити", якщо газ, приміром, із США, на нього постачатиметься для подальшого закачування в наші підземні сховища.
"З тим, щоб узимку його продавати на європейському ринку", – пояснив експерт "Апострофу".
Однак треба розуміти, що в цьому випадку Україна має вступити в конкурентну боротьбу, зокрема з Польщею, яка розвиває свої СПГ-потужності.
"Тут уже де буде краще комерція працювати. Оскільки на Балтиці коротше логістичне плече, і можуть йти більші обсяги. І я маю сумніви, що наш проєкт LNG-терміналу буде конкурентоспроможним", – резюмував Гончар.
Ядерні реактори для Хмельницької АЕС
Другий анонсований президентом енергопроєкт, який потенційно може стати цікавим для американських партнерів, передбачає будівництво нових атомних енергоблоків.
В Україні після зупинки Чорнобильської АЕС наприкінці 2000 року у роботі перебувало чотири атомні електростанції, на яких сумарно експлуатувалися 15 енергоблоків.
Ситуація суттєво змінилася після російського вторгнення, оскільки Запорізька електростанція – найбільша АЕС не лише в Україні, а й у всій Європі, опинилася під окупацією. Сьогодні Росія використовує всі можливості, включаючи прямий шантаж, для того, аби легітимувати захоплення станції, тому розраховувати на її швидке повернення під контроль України не доводиться.
Наша країна вже давно виношує плани щодо збільшення кількості атомних енергоблоків. Як майданчик для реалізації цього проєкту визначено Хмельницьку АЕС, на якій на сьогодні у роботі перебувають два енергоблоки потужністю 1 ГВт кожен.
Для добудови третього та четвертого блоків ХАЕС планувалося закупити у Болгарії реактори російського зразка, проте Софія в останній момент відмовилася нам їх продавати. Таким чином, цей проєкт принаймні у тому варіанті, який розглядався досі, навряд чи буде реалізовано.
Крім добудови двох "радянсько-російських" енергоблоків на Хмельницькій атомній станції також планували збудувати з нуля блоки №5 та №6, але вже за американською технологією компанії Westinghouse.
У 2021 році НАЕК “Енергоатом” та Westinghouse Electric підписали меморандум про будівництво на Хмельницькій АЕС одного енергоблоку як пілотного проєкту з можливістю зведення ще чотирьох енергоблоків за технологією Westinghouse.
Наразі президент говорить уже про дев'ять атомних блоків.
І така кількість викликає, скажімо прямо, деяке здивування.
"За останні 30 років США збудували два нові реактори, в Європі практично нічого не будується, тому що атомна енергетика зараз дуже дорога і не конкурентна в порівнянні з іншими видами генерації", – каже Володимир Омельченко.
Голова ради Української асоціації відновлюваної енергетики Станіслав Ігнатьєв також бачить низку серйозних викликів на шляху реалізації проєкту.
"По-перше, це безпека, оскільки має бути хоча б технічний нагляд з американської сторони, але в умовах повномасштабного вторгнення це досить складно. Крім того - де будувати енергоблоки, хто їх проєктуватиме? Ще є питання, чи готова наша енергетична інфраструктура до таких потужних реакторів, оскільки вона значно постраждала, і на деяких її вузлах є навіть перевантаження", – сказав експерт "Апострофу".
У будь-якому разі це проєкт на довгу перспективу.
"Очевидно, що протягом тривалого часу, по мірі того, як з експлуатації виводитимуться існуючі реактори, все виглядає закономірно", – каже Михайло Гончар.
Він вважає, що третій і четвертий енергоблоки на ХАЕС вже не добудовуватимуться, тоді як зведення п'ятого та шостого блоків цілком реалістичне (до речі, компанія Westinghouse підтвердила, що розпочне будівництво двох енергоблоків на станції відразу після завершення війни – "Апостроф").
"Якщо ми говоримо про розподілену генерацію, то з Westinghouse можна було б обмежитися двома енергоблоками, а в усьому іншому потрібно дивитися з точки зору малих модульних реакторів, але ця тема, на жаль, не прозвучала" , – додав експерт.
"Одеса-Броди" та "Дружба" проти Росії
Третій проєкт, про який згадав Володимир Зеленський, це нафтопровід "Одеса-Броди". На відміну від двох попередніх, він формально вже є.
Його будівництво було завершено у далекому 2001 році. Спочатку трубопровід планувалося використовувати для прокачування каспійської нафти у напрямку польського порту в Гданську, проте для цього потрібно було прокласти трубу до Плоцька у Польщі, на що ані коштів, ані політичної волі досі не було.
"Одеса-Броди" деякий час використовувався в реверсному режимі для прокачування російської нафти у напрямку порту "Південний", оскільки українська "труба" має з'єднання з нафтопроводом "Дружба". У 2010 році реверс прикрили, після чого були спроби налагодити поставки в аверсному режимі. Проте нафтопровід "Одеса-Броди" так і не зміг вийти на повноцінне функціонування.
Чи можливе воно сьогодні?
"Є не тільки "труба", а й термінал у порту "Південний", і, в принципі, його можна використати хоч зараз, – каже Володимир Омельченко. – Головне, щоб була економіка".
А ось із цим якраз складно. Головне питання – куди качати нафту? Можна, звичайно, повернутися до початкового плану щодо її прокачування в Польщу, але, як було сказано вище, тут все впирається в "трубу", а точніше, в її відсутність.
Натомість, нагадаємо, "Одеса-Броди" у прямому сенсі впирається в "трубу" нафтопроводу "Дружба".
"Теоретично, можливий проєкт, коли Словаччина та Угорщина відмовляться від російської нафти (у рамках загальної відмови ЄС від російських енергоносіїв – "Апостроф") і замість неї отримуватимуть азербайджанську нафту або нафту, яку видобувають американські компанії в Казахстані, – розмірковує Омельченко. – Якщо це вигідно, то чому б ні?".
Справді, якщо Будапешт і Братислава все ж таки відмовляться від російської нафти, можна буде налагодити поставки з Одеси до Бродів і далі "Дружбою", якою Угорщина та Словаччина отримують ресурс сьогодні, погоджується Михайло Гончар.
"Але це стане можливим, якщо не буде війни, і Чорне море стане морем співпраці", – додає експерт.
Таким чином, цей проєкт на сьогоднішній день виглядає найбільш реалістичним із трьох.
Крім того, його реалізація виходить за суто комерційні рамки.
"На мій погляд, це – одна із складових геополітичних змін, які відбуваються під час українсько-російської війни, – стверджує Андрій Закревський. – Це один з проєктів майбутнього".
