28 червня в світі відзначають міжнародний день соціального бізнесу.В Україні соціальний бізнес - явище, що існує у супроводі міфів та недосконалого уявлення людей про нього. Аби виправити ситуацію, координаторка з розвитку соціального підприємництва у Future Development Agency Аліна Бочарнікова відповідає на найпопулярніші питання, які ставлять люди про соціальний бізнес, та руйнує головні міфи.
1. Що робити соціальному підприємству, коли воно не має прибутку?
Відсутність прибутку - це проблема будь-якого бізнесу. Найперше завдання - провести аналіз і знайти відповідь на запитання чому немає продажів? Чому клієнти не купують нашу продукцію? Що потрібно клієнту зараз? Що роблять наші конкуренти?
Далі потрібно вносити корективи у товари та послуги, змінювати канали продажів, продумувати яким чином продовжувати виконувати соціальну мету роботи.
Під час пандемії та карантинних обмежень ресторани в Україні були закриті. Відповідно, вони мали не найкращу фінансову ситуацію та не отримували прибутку для реалізації соціальної складової. Приймати гостей у закладі було заборонено, тож важливим стало налагодити онлайн продажі і швидку доставку.
Зберегти соціальну цінність роботи громадського ресторану Urban Space 100 було вирішено за рахунок зменшення періодичності розгляду і підтримки проєктів. Наглядова рада співзасновників замість розподілу прибутку кожного кварталу, тепер робить це раз на рік.
Якщо повернутися до прикладу Urban Space 500, вони розпочали впроваджувати власні освітні та культурні проєкти, проведення інформаційних заходів для популяризації соціального підприємництва. Досягнення соціальної мети не зупиняється, трансформуються діяльність і шукаються додаткові можливості для роботи.
Читайте також: Соціальне підприємництво: відповідаємо на питання та руйнуємо міфи
2. Хто контролює, як соціальне підприємство вирішує проблему?
В Україні соціальне підприємство наразі контролюється лише соціальним підприємцем і громадою, ЗМІ. У країнах Європейського союзу, що мають спеціалізовані закони з соціального підприємництва соціальна звітність є обов’язковою. Щорічно підприємці поновлюють свій статус "соціальне підприємство" шляхом публічного добровільного звітування про досягнення результатів річної роботи.
У деяких країн єінституції, які приймають та аналізують звітність і оновлюють статус соціального підприємства. Хочеш відкрити соціальне підприємство, назвись ним, працюй рік, покажи, що ти досягаєш результатів, і тобі продовжать цей статус соціального підприємства на наступний період.
Є підприємства, які добровільно звітують про свою діяльність і в Україні. Є і ті, які не звітуються, але це є мінусом для них самих. Оскільки така звітність є гарною ретроспективою, аби подивитися, наскільки ефективними є процеси в середині компанії, досягнення соціальних змін у громаді. Часто відсутність таких звітів пояснюють відсутністю часу на його складання. Але вже це має наштовхнути керівника на певні думки, що щось на підприємстві іде не так. Інформувати громаду про результати діяльності означає формувати довіру, лояльність і зацікавленість жителів міста до соціального підприємства.
3. Чи є в Україні закон, де була регламентована діяльність соціального підприємства?
Поки в Україні немає окремого закону про соціальний бізнес, але є закони що регламентують підприємницьку діяльність, роботу благодійних та громадських організацій, а також закони, що містять опис прав вразливих груп населення, опис державних гарантій тощо.
Створюються локальні програми за ініціативи місцевої влади у громадах, що містять ряд довгострокових заходів для створення умов та розбудови екосистеми підтримки соціального бізнесу. Саме відсутність закону дозволяє місцевим органам самоврядування визначати ключові соціальні проблеми до нагального вирішення у громаді, а також встановлювати свої правила гри для соціального бізнесу. Недоліком такого підходу є те, що у кожного міста може бути своє розуміння "соціальності" та різні критерії визначення соціального підприємництва.
Відсутність спеціалізованого законодавства не заважає соціальному підприємництву розвиватися, але й не стимулює і не підтримує його розвиток на державному рівні.
Тепер до міфів
Міф перший: соціальне підприємство = волонтерство
Ні, соціальне підприємництво - це не волонтерство. Кожен, хто працює на підприємстві, отримує зарплату. До того ж конкурентноспроможну, відповідно до вартості того чи іншого працівника на ринку праці.
Кожен працівник, в тому числі і працівники з вразливих категорій, не працюють безкоштовно на соціальному підприємстві. В іншому випадку, це втратило б будь-який сенс їх реінтеграції.
Міф другий: соціальне підприємство - це хенд мейд
Соціальні підприємства можуть бути великими бізнес-структурами, які працюють на іноземних ринках і конкурують з іншими бізнесами своєю якістю і ціною. В Україні існують ательє, які відшивають свою продукцію на експорт у різні країни Європи. Є мережі ветеранських ресторанів в різних містах, що працюють 5 і більше років. Ці ж ресторани продають свої франшизи по всій країні.
Таким чином, соціальний бізнес не можна вважати виключно чимось малим та локальним.
Міф третій: соціальне - це щось неякісне або безкоштовне
Закордоном соціальне - це суспільно корисне і модне. Якщо ти купив соціальний товар, то ти в тренді. Певною мірою це можна порівняти з полюванням за всесвітньо відомими брендами, типу Dolce & Gabbana. Це такий же привід для гордості - носити речі, які буквально змінюють світ! І це не має нічого спільного з тим, які асоціації викликає слово "соціальне" у пострадянських країнах, що це щось типу безкоштовного пільгового хліба у довгих чергах.
Українські соціальні підприємства працюють роками, мають своїх постійних клієнтів і свій власний бренд, конкурують якістю та оригінальністю продукції.
Міф четвертий: соціальний бізнес = благодійність
Соціальний бізнес -це не благодійність. Благодійність - це явище непостійне та емоційне: я маю 100 грн, і хочу комусь допомогти замість того, аби попити кави, я підтримую цими грошима добру справу. У соціального бізнесу це працює інакше. Засновники соціального підприємства дослідили проблему у громаді знайшли першопричину її виникнення, придумали план вирішення і запустили бізнес, який це вирішення підтримує фінансово протягом тривалого часу. Дотримуючись плану, соціальне підприємство крок за кроком наближається до розв’язання обраної проблеми у містечку далі області, країні в цілому.
Допоки фізики шукають антиматерію, вічний двигун, що безкінечно буде виробляти енергію, в соціальній сфері цей вічний двигун вже знайдено - це соціальне підприємництво. Чим більше кількість продажів у соціального підприємства - тим більше прибутків і тим більше коштів можна скерувати на вирішення проблеми.Чим більше воно працює як бізнес, тим більше соціальних проблем буде вирішуватися. А чим більше про це дізнається громада - тим більше клієнтів додається і продажів.
Міф п’ятий: соціальні підприємства відкривають благодійники
На практиці зараз соціальні підприємства відкривають фахові експерти, професіонали. Наприклад, пекарню "Good Bread from Good People", де працюють люди з ментальною інвалідністю, відкрив лікувальний педагог. А реабілітаційний центр для дітей з аутизмом "Самотужка" відкрила психолог-реабілітолог.
Так, є і приклади, коли соціальні підприємства відкривають люди, які довгий час жили у соціальній проблемі і вже мають роки стажу успішної боротьби з нею. Можливо у них немає відповідної фахової освіти, але в них вже є практичні навички і знання сформовані самим життям.
Один з керуючих принципів роботи у суміжних галузях-навчання впродовж всього життя.Тож, освоєння нових знань та оновлення їх у сфері управління підприємництвом, продажах, піарі, налаштуванні таргетованої реклами, виробництві упаковки, технологій соціальної роботи, дослідженні поведінки і мотивації клієнта, бухобліку - актуально завжди і для кожного соціального підприємця.
Міф шостий: всі товари соціального підприємства мають бути безкоштовними
Це абсолютна неправда. Крім того, враховуючи, що в соціального підприємства більше витрат, часто його товари можуть бути навіть дорожчими за інші на ринку.
Звичайній пекарні достатньо купити дві пічки, поставити позмінно дві людини і вони будуть весь день і ніч випікати продукцію. В інклюзивній пекарні крім двох пічок і двох людей, потрібен ще один працівник, як супроводжуючий. До того ж люди з ментальною інвалідністю втомлюються швидше, тому має бути декілька змін на один робочий день. При цьому, попри більші витрати, податки соціальний бізнес сплачує такі ж самі як і традиційний бізнес.
Інколи бізнес вкладає в ціну свого продукту вартість соціальної складової. Наприклад, в чек ресторану у вартість чашки кави вкладено відсоток коштів на очищення місцевої річки. І ця вартість буде розподілена між тисячею клієнтів.
Читайте також: Перший форум сталого розвитку в Україні: якими кейсами ділилися вітчизняні та міжнародні компанії
Міф сьомий: соціальні підприємства живуть на гранти міжнародних організацій
Громадські/благодійні організації часто є заручниками грантів - вони чекають, поки їм дадуть кошти на реалізацію соціального проєкту. Тоді як соціальне підприємство дає свободу у вирішенні актуальних проблем громади і у самостійному заробітку та сталому фінансуванні цього рішення. Соціальне підприємництво можна розглядати як спосіб самоорганізації громади з метою залучити кошти самотужки. Громадські ресторани Urban Space 100, Urban Space 500 показують, якою об’єднуючою силою володіє соціальне задля спільної мети та забезпечення колективного благополуччя.
Читайте інші тексти спецпроєкту "Сталий розвиток" ТУТ.
