Політичні лідери в усьому світі намагаються прорахувати всі можливі варіанти розвитку подій у зв'язку з новою торговельною політикою США. У Східній Азії, незважаючи на майже вірну смерть Транс-Тихоокеанського партнерства (ТТП), деякі з його представників не полишають надії на збереження угоди. Про наслідки краху ТТП і про можливий порятунок угоди розповідають експерти приватної американської розвідувально-аналітичної компанії Stratfor.
27 лютого представники 16 країн-членів Всестороннього регіонального економічного партнерства (ВРЕП), зони вільної торгівлі, яка включає в себе більшість підписантів ТТП в Південно-Східній Азії, проведуть переговори в японському Кобе. Завдяки цій зустрічі Китай, користуючись виходом США з ТТП, спробує зміцнити свої позиції лідера економічного партнерства в цьому регіоні. Слід зауважити, що ВРЕП за час свого існування довело ефективність в лібералізації і гармонізації стандартів серед його учасників. Крім того, торгові вимоги і екологічні стандарти ВРЕП не такі строгі, як ті, що були закладені в ТТП.
Однак аналітики зазначають, що крах ТТП не принесе очевидної вигоди Китаю. Оскільки більшість країн Південно-Східної Азії не можуть дозволити собі таку розкіш, як вибір між Вашингтоном і Пекіном.
Та й наслідки краху ТТП не будуть катастрофічними. Зрештою, угода ніколи не працювала на практиці. І реалізація пільг у вигляді зниження тарифів, інтеграції ланцюжків поставок і зростання транскордонних інвестицій зайняла б досить багато часу. Крім того, вимоги до учасників цього договору оберталися ризиками для них, оскільки виникала необхідність реалізувати спірні реформи в різних сферах, вважають в Stratfor.
Звичайно, є ще шанс, хоча і вельми віддалений, що ТТП якось вдасться вижити, якщо 11 його членів домовляться про нову угоду. Але слід зазначити, що переговори щодо першої угоди тривали 5 років. Затвердити нову угоду буде набагато складніше.
У той же час учасники ТТП щосили намагаються пристосуватися до нинішнього менш відкритого світу. Деякі країни не відмовилися від перспективи підтримки тісних відносин зі Сполученими Штатами: наприклад, Японія і Південна Корея (яка не є учасником ТТП) швидко підлаштувалися під новий порядок денний Трампа "Америка перш за все" і пообіцяли інвестувати в інфраструктуру США і американське виробництво, поступаючись своїми інтересами на користь Вашингтону.
Японія, яка розширює оборонний зв'язок з Вашингтоном, визначається зараз між порятунком ТТП і можливістю отримати більшу роль в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Токіо тисне на США, щоб повернутися до угоди, але також почав готувати двостороній договір про вільну торгівлю з Вашингтоном на випадок, якщо ТТП не зможе відродитися. Сингапур, з його високими торговими стандартами і існуючими угодами про вільну торгівлю з більшістю членів ТПП, в тому числі США, також далеко не в захваті від перспективи приєднання до угоди без Вашингтону.
Тому перспективи ТТП виглядають не дуже обнадійливими: ні Японія, ні Сингапур не можуть дозволити собі ігнорувати інші пропозиції щодо зони вільної торгівлі у Східній Азії, в яких основну роль відіграє Китай, підкреслюють аналітики Stratfor.
Австралія і Нова Зеландія виступають за присутність Китаю в ТТП, аби була надія на порятунок угоди. Обидві країни зацікавлені в тому, щоб експортувати сировину до КНР. У той же час, Малайзія і В'єтнам — держави, які мають намір набути максимальну вигоду від ТТП, отримавши вихід на нові ринки для реалізації сировини і текстильної продукції, займають стриману позицію щодо інтеграції Китаю.
У Stratfor відзначають, що крім учасників ТТП багато держав Південно-Східної Азії зітхнули з полегшенням, оскільки угода могла поставити їх в невигідне економічне становище. Так, наприклад, в умовах конкуренції з В'єтнамом і зростанням витрат на робочу силу в легкій промисловості Камбоджа могла б постраждати від ТТП.
Філіппіни, тим часом, швидко переключили свою увагу з ТТП на ВРЕП, що не тільки допомогло Манілі забезпечити резерви для підтримки робочої сили за рахунок зниження регіональних торгових бар'єрів, але і направити дипломатичні зусилля на створення більш тісних зв’язків з Китаєм. І, нарешті, Індонезія — найбільша економіка в Південно-Східній Азії — оговталася від провалу ТТП досить легко. Її інтерес до угоди був, в першу чергу, обумовлений страхом втратити доступ до в'єтнамських і малайзійських ринків, а не більш широким стратегічним або дипломатичним імперативом.
В основі цих рішень лежить проста істина: Південно-Східна Азія намагається зберегти потенціал, який протягом десятиліть формує концепцію вільної торгівлі. З моменту реалізації першої пільгової схеми торгівлі ASEAN в 1977 році, блок поступово працював над пріоритетами економічного зростання та інтеграцією між його членами, більшість з яких розраховують на експорт в якості основного ресурсу для власного розвитку. У 1991 році держави ASEAN підписали угоду, яка сформувала основу зони вільної торгівлі організації. Дев'ять років по тому, вони уклали угоду, щоб сформувати інвестиційний простір, який стимулює інвестування іноземних коштів в усі найбільші галузі промисловості. За оцінками аналітиків, на сьогоднішній день, Південно-Східна Азія є світовим лідером за кількістю угод про вільну торгівлю.
Частково успіх асоціації держав Південно-Східної Азії (ASEAN) викликаний наявністю великої кількості учасників. Структура блоку дає можливість невеликим економікам регіону сформувати єдиний фронт і накопичити переговорний потенціал для укладання торговельних і інвестиційних угод з більш сильними партнерами. Але в той же час, концепція щодо прийняття рішень ускладнює зниження тарифів або підвищення торгових стандартів серед членів організації. Багато держав ASEAN з міцними економічними фондами вирішили шукати інші торгові шляхи, за межами блоку. А тепер їх пошуки активізувалися, так як ТТП розпалося.
Як зазначають аналітики Stratfor, багато країн Азії почали вивчати можливість підписання двосторонніх торговельних угод зі своїми колегами, які підписали ТТП. Малайзія, наприклад, націлилася на підписання угоди про вільну торгівлю зі Сполученими Штатами, Канадою, Мексикою і Перу, а В'єтнам звернув увагу на Сполучені Штати і регіональні торгові блоки, такі як Європейський союз і Євразійський економічний союз. Але будувати нові мости цим країнам зі США буде нелегко, зважаючи на те, що Трамп робить все, щоб знизити торгівлю з партнерами, у яких великий торговий профіцит і низькі витрати в обробній промисловості. Це може ускладнити спроби Таїланду відновити свої переговори щодо вільної торгівлі зі Штатами. У той же час, більш розвинені країни, у яких вже є вільні торгові угоди зі США, такі як Сингапур і Австралія, можуть скоригувати існуючи угоди, щоб включити в них більш ретельні перевірки норм праці та екологічні стандарти.
Вихід США з ТТП не єдине, що обнадіює азіатських партнерів Вашингтону, які переслідують іншу торгівельну мету. Поступове відновлення світових цін на сировинні товари забезпечило довгоочікуване полегшення багатьом з основних експортерів регіону, в тому числі Австралії і Індонезії. Але ризики, пов'язані зі спадом в житловому секторі Китаю, протекціонізмом в розвинених країнах і непередбачуваністю китайсько-американських відносин і торгові війни, залишаються реальні загрози, резюмують аналітики Stratfor.
