RU  UA  EN

Середа, 21 серпня
НБУ:USD
  • НБУ:USD
  • НБУ:EUR
25.00
Політика

Читайте нас у Telegram-каналі

На кремлівському столі лежить кілька сценаріїв щодо ДНР-ЛНР - Лілія Шевцова

Російський політолог вважає, що Україна стала особистою проблемою Путіна

Російський політолог вважає, що Україна стала особистою проблемою Путіна Лілія Шевцова Фото: nv.ua

Плани Олексія Навального провести нові антикорупційні мітинги в День Росії 12 червня поставили Кремль перед складним вибором – заборонити або дозволити, каже російський політолог ЛІЛІЯ ШЕВЦОВА.

В інтерв'ю "Апострофу" вона розповіла про незрозуміле свято на честь проголошення суверенітету РФ, пострадянський шлях Росії, розворот країни на Схід та особисту проблему Володимира Путіна на Донбасі.

- Що для росіян означає День Росії? Чому його почали святкувати набагато пізніше, ніж започаткували?

- День Росії залишається незрозумілим державним святом. У нього заплутана історія. Так, 12 червня 1990 року перший З'їзд народних депутатів РРФСР ухвалив Декларацію про державний суверенітет Росії. Сам факт ухвалення цієї Декларації був викликаний тим, що республіки СРСР почали розбігатися, оголошуючи про свій суверенітет від Москви. Довелося і російській еліті вскочити на поїзд і проголосити суверенітет Російської Федерації. Правда, без його державного оформлення. Це було, скоріше, гасло та інструмент у протистоянні Єльцина і Горбачова. І тільки за рік – 12 червня 1991-го, після перемоги Єльцина на виборах російського президента було зроблено реальний крок на шляху формування нової російської державності. Але тільки в 1994 році Єльцин своїм указом надав цьому святу державного значення, а саме свято отримало назву – День ухвалення декларації про державний суверенітет Російської Федерації. Абсолютно недолуга назва державного свята! Незабаром для спрощення 12 червня почали називати Днем незалежності. Однак офіційно нову назву свято отримало вже при президентові Путіні, який у 2002 році підписав указ про свято під назвою "День Росії".

Довгий час росіяни не могли зрозуміти, що означає ця дата. Перемогу Єльцина над Горбачовим? Незалежність від кого – від СРСР? Але ж Росія фактично і була СРСР.

Спочатку свято 12 червня носило назву "День прийняття декларації про державний суверенітет Російської Федерації", поки в 2002 році Володимир Путін не підписав указ про свято під назвою "День Росії" Фото: EPA/UPG

Російські громадяни досі коливаються в питанні про те, як називається це свято – День Росії або День незалежності Росії? Правда, населення починає забувати про свої сумніви з приводу самого факту суверенітету. Згідно з опитуваннями, 56% респондентів кажуть, що незалежність пішла Росії на користь, 21% – на шкоду. Втім, 22% опитаних не змогли відповісти про значення незалежності для Росії. Теж показово – це свідчить, що чимало людей не розуміють природу російської державності і чим вона відрізняється від радянської державності. Втім, досі для росіян основні свята – це Новий рік та 9 травня.

- У День Росії Навальний повторить березневі протести. Якою буде реакція влади?

- Так, дійсно, Олексій Навальний закликав народ в День Росії вийти на вулицю і взяти участь у "антикорупційному мітингу". Підготовка до таких мітингів проходить у багатьох містах Росії. І це технологічно гарна ідея, яка ставить владу в глухий кут. Заборонити марші і мітинги? Але як тоді відрізнити публіку, що гуляє і святкує, від протестуючих? Дозволити? Тоді можна очікувати, що на вулицю вийдуть десятки тисяч громадян, у яких накопичилося чимало претензій до влади – і федеральної, і місцевої. Після роздумів московська мерія запропонувала Навальному для проведення мітингу проспект Сахарова. Це одне з тих місць, де проходив найбільш масовий протестний мітинг у період пожвавлення 2011-2012 років, після якого і почалося в Росії закручування гайок. Провести там масовий мітинг – це дуже відповідальна справа. Прийде мало народу – це поразка Навального і перемога Кремля. Прийде багато – усе навпаки. Думаю, незважаючи на вибіркові репресії проти учасників попереднього антикорупційного протесту 26 березня, на протестні акції в Москві та інших містах вийде чимало народу. Людей допекло. У Москві є і ще один конкретний привід для невдоволення – протест проти "реновації", тобто насильницького переселення москвичів з п'ятиповерхівок в інтересах девелоперських структур.

26 березня 2017 року в 82 містах Росії пройшли акції протесту проти корупції у вищих ешелонах російської влади Фото: EPA/UPG

Якою буде реакція влади на успішну акцію? Влада набила руку в технології утримання влади і придушення будь-якої активності. У влади є чималий арсенал засобів – від репресій і залякування до більш гнучких, зокрема, дискредитації опозиції та провокування сутичок окремих груп громадян одна з одною. Саме так влада "розсікає" невдоволення з приводу реновації в Москві. Але вся справа в тому, що цей арсенал засобів починає вичерпуватися. Тим більше в ситуації, коли градус громадського бродіння підвищується. А бродіння, нехай і глухе, напередодні президентських виборів – це небезпечно.

- Як загалом можна охарактеризувати досягнення Росії після розпаду СРСР? Чи вважаєте ви сьогоднішню роль Росії в світі співмірною з її потенціалом 25 років тому?

- Росія після розпаду СРСР зуміла зміцнити свою державність – але на основі старих системоутворюючих принципів. Подолавши шок, "російська система" зуміла відродитися в новій упаковці. Іронія в тому, що на цей раз самодержавство відтворило себе через імітацію ліберальних принципів і через участь у глобалізації, продовжуючи використовувати ресурси Заходу. Дуже майстерна модель виживання. Правда, в останні роки ми бачимо, що імітація перестає працювати, і система все більше звертається до репресивних методів. Що свідчить про вичерпання її потенціалу. Однак і в ситуації згасання ця система може шкандибати ще невизначено довго. Роки? Десятиліття? Хто знає.

Росія зберігає свої державні ознаки за рахунок традиції та історії. І за рахунок найбільш могутнього ресурсу – володіння ядерною зброєю, що дозволяє їй зберігати елементи біполярності зі США. Але в економічному плані Росія продовжує втрачати позиції. Зараз серед найсильніших економік світу країна опинилася на 14 позиції. Можна, звичайно, пишатися, що РФ є найбагатшою серед бідних країн. Але ж Росія – найбідніша серед багатих країн! Російська економіка становить 1/15 економіки США і 1,5% світового ВВП. Між тим економіка СРСР становила 2% від глобальної економіки. За продуктивністю праці Росія відстає від всіх провідних розвинених країн: від США - в 3,6 рази, від Японії – в 2,7 рази, від Німеччини – в 2,6 рази. Правда, Росія випереджає найбільші країни світу, що розвиваються: Бразилію в 1,3 рази, Китай – в 1,9 рази, Індію – в 2,5 рази. Але радості від останнього порівняння замало.

Росія зберігає свої державні ознаки за рахунок наймогутнішого ресурсу – володіння ядерною зброєю, каже Лілія Шевцова Фото: Міноборони РФ

Російський бюджет показує основний клопіт влади – забезпечення високого рівня життя чиновництва і силових структур. Близько 50% бюджету – це витрати на силовиків, чиновників і субсидування держкорпорацій. Тільки 30% йде на пенсії і соціальні виплати, лише 6% – на "витрати майбутнього", освіту і охорону здоров'я. А що таке країна, яка не думає про своє майбутнє?

Нарешті, Росія залишається типовою "бензиновою державою", економіка якої залежить від експорту сировини. Кожне падіння цін на нафту здатне привести нашу економіку в стан коми.

Влада давно вже відмовилася від модернізації. Кремль навіть перестав крутити платівки з модернізаційними гаслами. І зрозуміло чому: навіть спроба часткового реформування економіки вимагає створення незалежного суду, переходу до верховенства права. А це підрив системних основ. Питання в тому, як довго може шкандибати така економіка, яка націлена лише на виживання населення на вегетативному рівні.

- Чи могла Росія за роки "незалежності" досягти більшого? Наприклад, стати "стандартною" європейською країною або регіональним лідером, але не за рахунок силових методів, а творення? Або побудувати міцну економіку, позбувшись від сировинної залежності?

- Я не любитель будувати сценарії минулого: що було б, якщо... Якщо б історія і традиції були іншими. Якщо стерти історичну пам'ять і звички й почати з чистого аркуша... Що б було, якби на місці Єльцина опинився реальний реформатор, який розумів би, як будувати нову систему? Але ще більш важливо – знав би, як без крові виходити з самодержавства. Якби на місці російських лібералів-технократів була б інша команда, яка б почала не з приватизації, а з будівництва інститутів, які б дозволили запобігти появі олігархів і деморалізації нової еліти... Якби... Цей список можна продовжувати до нескінченності.

Зараз, озираючись назад, можна зробити висновок, що російський вихід з самодержавства заблокувало не тільки наше минуле і унікальна модель персоналістської влади, подібної до якої немає в новій історії. Її суть - у тотальному придушенні індивіда і відсутності табу і обмежувачів для персоніфікатора влади, а також в ідеї великодержавності як легітимації єдиновладдя. Позначилася не тільки відсутність реформаторського досвіду і досвіду громадянської активності населення. Найважливішим "блокатором" трансформації, який змусив Росію повернутися до самодержавства після розпаду СРСР, стала нездатність російського політичного класу до життя в правовій державі й плюралістичному суспільстві. Більше того, до цього виявилася не здатна команда, що прийшла до влади, у якій були на перших порах сильні позиції лібералів-технократів. Вони зробили ставку на лідера, а не на принципи та інститути.

Як показує світовий досвід, трансформацію можна здійснити і за відсутності всіх передумов. Але тільки якщо є воля і готовність політичної еліти до реформ. Тим часом російське населення наприкінці 80-х – на початку 90-х років було готове до самопожертви в ім'я нормального життя. Так що російська драма виявилася передусім драмою нездатності російського інтелектуального і політичного класу до модернізації. Те, що послідувало після того, як Єльцин розстріляв парламент в 1993 році, – це була вже післямова. Росія повернулася до своєї "матриці". А "матриця" означає і примат сили, і бензинову економіку, і спробу тримати сусідні країни під дулом "Калашникова"... Коротше, усі нинішні принади...

- Якщо політично Росія відмовиться від нинішньої агресивної політики, що робити з громадянами, ураженими роками пропаганди?

- Державність, яка проявляється в агресивності, експансіонізмі, погрозах бити скло, була і залишається основною скрєпою російського єдиновладдя. Поки єдиновладдя є російською системою, можна очікувати від Москви рецидивів агресивності. У будь-який момент і в будь-якому місці. Так працює російська система. Але зауважу й інше: російська влада зуміла урізноманітнити свій інструментарій державності й сьогодні набагато успішніше здійснює свою політику зовсім не через агресивність. А через кооптацію в політичний клас інших країн, дезінформацію і "м'який вплив". До останнього багато хто за межами Росії виявився податливим. З кишені Кремля сьогодні годується ціла низка західних політиків і лідерів "громадської думки". Ви подивіться на плеяду членів виборчої кампанії Трампа і на його недавнього радника з нацбезпеки Майкла Флінна – усі вони із задоволенням пропонували свої послуги Москві.

Але якщо зміниться парадигма зовнішньої політики, тобто відбудеться трансформація системи, то, думаю, переважна більшість населення змінить свої відчуття. За винятком, можливо, 15-20% меншості, яка не може вийти з імперськості. Більше 60% респондентів в Росії і зараз вважають, що "статус великої держави" означає насамперед економічну, а не військову міць. Але тоді, скажете ви, чому ці просунуті люди мовчать і все схвалюють? Звичка. Страх, традиція. Відсутність альтернативи. Безнадія...

- Чи варто очікувати від Росії вплутування в нові локальні конфлікти або міжнародні кризи?

- Зараз основне завдання Кремля – вибратися з-під санкційного режиму і відновити діалог із Заходом. Саме це - те, чим сьогодні займається Путін. Кремль намагається відновити логіку виживання системи за рахунок використання ресурсів Заходу – фінансових, технологічних, інвестиційних. А нові конфлікти і провокування міжнародних криз – це загроза залишитися в марґінесах та ізоляції. Кремль не може цього допустити. Особливо спостерігаючи, як Пекін заповнює вакуум, що залишився в Європі після того, як Росія пішла. Але повернутися просто так до діалогу із Заходом Кремль теж не може – йому потрібна перемога або її імітація. Чи зможе Захід дати Путіну відчуття перемоги? Сумнівно... Але певні поступки вірогідні. Питання – в чому і де?

Зараз основне завдання Кремля – вибратися з-під санкційного режиму і відновити діалог із Заходом, зазначає російський політолог Фото: УНІАН

Але є і ще більш серйозна проблема: за рахунок чого мобілізувати електорат і зняти невдоволення? Найефективніший засіб – скинути Росію в чергову війнушку. Але вся справа в тому, що населення втомилося від військового патріотизму. Ось це дилема сьогодні перед Кремлем: як мобілізувати суспільство, не доводячи справу до крайнощів. Але якщо не вдасться зняти невдоволення, конфлікт завжди приходить на допомогу...

І, до речі, одна важлива річ навздогін. Сьогодні ми бачимо, як у Росії почався черговий пошук ворога й "іноземних агентів". Мабуть, знову почали тестувати режим "фортеці в облозі". Але новий пошук "відьом" зовсім не означає відмови від спроби деескалації з Заходом. Просто мова йде про пошук нового балансу – співпрацювати з Заходом і стримувати його всередині Росії.

- Існує думка, що Кремль міг змінити плани щодо так званих "республік" Донбасу. Невже Москва розглядає швидше сценарій м'якої інтеграції з підконтрольними ДНР/ЛНР територіями за прикладом Абхазії і Південної Осетії, ніж їх включення до складу України?

- Очевидно одне: Кремль розуміє, що опинився в глухому куті зі своїм "донбаським проектом", із якого немає виходу без шкоди для Росії і особисто Путіна. Якщо "кримнашизм" ще мав чималу консолідуючу силу і був успішно використаний Кремлем для власної легітимації, то мобілізуючий потенціал донбаського конфлікту сумнівний. Хоча Кремль і намагається знайти нові способи використовувати його для внутрішніх потреб. Але в цілому цей конфлікт стає тягарем для самодержавства. Звідси спроби відвернути увагу від донбаської драми через Сирію, боротьбу з тероризмом...

Конфлікт на Донбасі стає тягарем для російського самодержавства, зазначає Лілія Шевцова Фото: EPA/UPG

Але спроби втекти не є рішенням. Думаю, що на кремлівському столі лежить кілька сценаріїв щодо ДНР і ЛНР. Фактично сепаратистські "республіки" вже включені в російську "тканину", виживаючи за рахунок російського силового і економічного ресурсу. Але вважаю, що Москва не думає їх інтегрувати формально. Це буде зривом Мінських угод і викличе черговий виток санкцій. А цього Москва намагається уникнути. Поки Кремль намагається покласти відповідальність на Київ за провал Мінських угод.

Зараз виникає новий західний "баланс" у вигляді Макрона – Меркель – Трампа, і Кремль, безсумнівно, буде намагатися нав'язати новому складу "трійки" своє бачення донбаського конфлікту. Цей конфлікт, на жаль, вже став довготривалим чинником світової політики. І ось основна проблема: колективний Захід не знає, як змусити відступити ядерну державу; а сама ядерна держава не знає, як відступити, без втрати обличчя.

- Чого очікувати Україні від Путіна?

- Плани Путіна знає тільки сам Путін. Україна стала не тільки системною проблемою для Росії, але і особистою проблемою для президента Путіна. Мова йде не просто про зрозумілі імперські фантомні болі, через які проходили й інші імперії, що розсипалися. Якби справа була в цьому, то вирішення було би більш реальним. Справа ще й в іншому: завдяки зусиллям Кремля (швидше за все, неусвідомленим) Україна в останнє десятиліття стала елементом, причому ключовим, російської ідентичності, основним стимулом російського військового патріотизму і ключовим засобом підтримки самовпевненості російської влади. Український фактор був переплавлений в складову нинішньої російської самосвідомості та міфології. Тепер ворожість до Заходу, підозра до навколишнього світу і власної опозиції, трактування Великої вітчизняної війни – усе це починає переломлюватися через фактор України. Як тепер Росії вискочити з цієї української пастки – незрозуміло. Додамо до цього і те, що Україна стала особистою відповідальністю Путіна, який зробив Україну своїм особистим проектом і не хоче визнати своєї поразки в спробах утримати українців в обіймах.

Якщо в 2016 році Москва спробувала зняти український "перекіс", в тому числі і в пропаганді, то сьогодні ми бачимо, що Україна знову повернулася на екрани російського телебачення. Мабуть, в передвиборний період у влади не знайшлося нового ворога, і Україна в черговий раз стає мобілізуючим фактором. Ще минулого року більше 60% росіян хотіли добросусідських відносин з Україною, а тепер половина росіян, за даними Левада-Центру, знову вважають Україну найбільш ворожою країною. У цьому сила телебачення: включиш пропаганду – і через тиждень зомбоване населення змінює точку зору.

За даними Левада-Центру, половина росіян вважає Україну ворожою країною Фото: EPA/UPG

Цей поворот говорить про те, що в осяжному майбутньому Україна, швидше за все, залишиться джерелом військового патріотизму для російського суспільства. Правда, якою мірою росіяни дозволять собі втратити голову? Адже в суспільстві вже почалися нові рухи...

Звичайно, виходити з цього дикого стану Росії доведеться ще довго.

- Як проходить розворот Росії на Схід? Чи є у нього перспективи? Адже ми бачимо, що роль азіатських країн у світі дійсно зростає.

- Найцікавіше – немає ніякого розвороту Росії на Схід. Є маса гасел і закликів туди розвернутися. Але немає реальної переорієнтації "на Схід" економіки, дипломатичної активності або суспільного інтересу. Немає і не може бути. Нинішня мантра, яка, правда, дещо затихла і вже не така агресивна, про "розворот" є лише черговою грою. Імітацією, якщо хочете. Заповненням повітря... Не вдалося з Європою і Заходом. Так ось – нате вам, ми підемо грати зі Сходом. Це прагнення Кремля шантажувати Захід з метою повернутися за один стіл із західними гравцями – але на своїх умовах.

Коли ми говоримо "Схід", ми маємо на увазі насамперед Китай, який зі своїми глобалістськими амбіціями намагається побудувати структуру, що охопить Азію і Європу в рамках "Шовкового шляху" і буде працювати на Піднебесну. Будь-який діалог з глобалістським Китаєм значить для Росії згоду на роль молодшого партнера. Якщо і були надії на те, що Китай допоможе нам після введення західних санкцій, ці надії не виправдалися. Китайці показали себе жорсткими переговірниками, які думають насамперед про свої інтереси. Так, товарообіг з Китаєм трохи зростає – збільшився в минулому році на 4%, і зараз торгівля з Китаєм становить близько 14% в нашому товарообігу. Торгівля з Німеччиною – близько 8,5%.

Але торгівля з Китаєм не вирішує проблеми російської економіки. Інші ж партнери, про яких говорить Москва, зокрема, Індія, не є партнерами Росії, які можуть замінити їй Європу. І кожен гравець у рамках БРІКС думає, як використовувати цю структуру для підвищення своєї вагомості у відносинах із Заходом.

Так, ви праві, роль Азії в світі зростає, і Захід це також усвідомлює. Відображенням нової реальності є, наприклад, саміт Європа-Китай. А раніше ж були саміти ЄС-Росія. Але Азія не може підмінити лідируючу західну цивілізацію, яка є утримувачем основного інтелектуального, технологічного та цивілізаційного ресурсу. "Поворот" до Азії з боку Америки не призвів до переформатування глобального порядку і нічим істотним не завершився... Хіба що зміцненням американського флоту для стримування китайців в Південно-Китайському морі.

- Що, до речі, показав Петербурзький міжнародний економічний форум, крім того, що Путін може і любить грубіянити іноземним журналістам?

- "Російський Давос" давно став втрачати своє значення. Цей форум же мав стати майданчиком для залучення інвестицій в російську економіку. Але хто ж серйозний стане вкладати в економіку країни, яка ходить під санкціями? Хоча кожен рік наша преса видає під фанфари новини про рекордні торгові угоди, укладені в Пітері. Але їх практичних результатів не видно. Хоча не виключаю, що є ризикові гравці, які готові вкладатися під гарантії Кремля. Чому б і ні? Але такі інвестиційні ін'єкції при загальній стагнації економіки не можуть її реально підбадьорити.

Цьогорічний форум був, мабуть, цікавим з іншої причини – виключно політичної. Він став майданчиком, на якому президент Путін в черговий раз продемонстрував готовність деескалувати відносини з Заходом, зняти напруженість і почати діалог. Він також підтвердив готовність торгуватися про умови цього діалогу. Але при цьому дав зрозуміти, що Москва буде жорстко торгуватися.

А що стосується діалогу Путіна з Мегін Келлі, модератором панелі, у якій Путін брав участь, то у мене подвійне враження від цієї вистави. Звичайно, сама Мегін – зірка першого класу і гідне придбання каналу NBC. Вона проявила витримку і силу волі, намагаючись загнати Путіна в кут. Але її п'ять або сім питань щодо втручання Росії в американські вибори були витрачанням часу. Було ясно, що Путін відповість. І знову повертатися до питання, на яке не може бути іншої відповіді, було просто непродуктивно і відображенням відсутності уяви модератора. Можна було поставити цілу низку інших питань, які так і не були поставлені. Так, Путін був роздратований. Але, мені здається, він не хотів грубити... Це ж прояв слабкості. Відповіді Путіна, швидше, були спробою жартувати – у його дусі.

Новости партнеров

Загрузка...

Читайте також

Зеленський - перший президент, який почав виконувати Мінські угоди - Дмитро Разумков

Оцінювати результати роботи Володимира Зеленського за перші сто днів роботи досить важко

Справи проти Порошенка: чи можлива "посадка"

За даними ДБР, проти колишнього президента Петра Порошенка розслідуються 12 кримінальних проваджень

У України вже є головна зброя проти Росії, потрібно тільки нею скористатися - Сергій Корсунський

Дипломат Сергій Корсунський в інтерв'ю Апострофу розповів, що найкращий спосіб наблизити євроінтеграцію України - це створити Європу тут своїми діями та поведінкою

Новости партнеров

Загрузка...