МАЙКЛ ЕМЕРСОН – британський політолог, асоційований старший науковий співробітник у брюссельському Центрі з вивчення європейської політики (CEPS), колишній посол Євросоюзу в Москві, а також фахівець з українських торгових угод із ЄС. Очолюване ним дослідження в CEPS передувало угоді про Поглиблену та всеосяжну зону вільної торгівлі між ЄС та Україною.
У другій частині інтерв’ю "Апострофу" експерт розповів про зміни, які сталися в Україні за останні чотири роки, про українську зону вільної торгівлі з ЄС, яка могла би стати прикладом для Великої Британії, та про торгові війни між Євросоюзом і США.
Попередню частину інтерв'ю читайте тут: Є пояснення, чому війська Путіна не пішли на Маріуполь і Одесу - західний експерт
- Які основні зміни ви бачите в Україні за чотири роки після Євромайдану?
- Я бачу значні зміни. Я давно слідкую за українськими справами, приблизно чверть століття. Я був у Києві під час Помаранчевої революції та другого Майдану. Я побачив, що за десятиліття з 2004 року по 2014-й відбулися величезні зміни в культурі, природі керівних груп, еліт, молодого покоління, професіоналів.
Раніше я казав, що коли був у Києві в 2004 році, то в усьому Києві лише півтори людини щось розуміли про Європейський союз. Одним із них був, до речі, [народний депутат, член фракції "Батьківщина" Григорій] Немиря, який досі в оточенні Тимошенко. Не можу згадати, хто ті інші півлюдини…
Десять років потому є численні яскраві та дуже освічені люди з хорошим знанням іноземних мов. І це не лише лінгвістичне питання: люди позбулися старого радянського світогляду й мислять як сучасні європейці. Це видно з багатьох молодих депутатів у Раді, заступників міністрів в уряді та лідерів громадянського суспільства. Ці люди є новою Україною, якщо порівняти з тим, що було лише десять чи п'ятнадцять років тому. Усе це вражає.
Уряд та [Петро] Порошенко, як часто кажуть, зробили за пару років більше реформ, ніж було зроблено за попередні двадцять. Так, гаразд, до певної міри це правда. Але зараз ми бачимо, що загалом реформи в плані дій у парламенті та поза ним сповільнилися й у дечому пішли у зворотному напрямку. Тому здається, що теперішня ситуація зависла до виборів наступного року. Реформаторська інерція другого Майдану призупинилася. Не у всьому, але так виглядає ситуація.
- Якими можуть бути кроки ЄС і МВФ, якщо Київ не дотримуватиметься домовленостей та власних обіцянок, зокрема не ухвалить закон про створення антикорупційного суду та не відмовиться від законодавчих норм про електронне декларування для антикорупційних активістів та додаткову звітність для громадських організацій?
- Уся антикорупційна стратегія чи не стратегія – це дуже складне питання. Є певні конкретні інституційні законодавчі дії. Антикорупційний суд – один із прикладів. Він уже давно є ніби м’ячиком для політичного пінг-понгу, який триває так довго, що я втомився спостерігати за кожним рухом і чекаю, поки хтось мені скаже, що трапилося щось безповоротне.
Але є багато іншого: питання земельної реформи, яка означає можливість створення ринку землі. А її наполегливо відкладають. І дуже шкода, адже Україна має приголомшливий сільськогосподарський потенціал. Не давати йому розкритися повністю, затримуючи на значно нижчому рівні, не дуже розумно.
Можу також навести приклад політики державних закупівель. Згідно з Угодою про асоціацію з ЄС, Україна досягла значного прогресу в реформуванні системи державних закупівель. Але потім з’явився законопроект "Купуй українське", який, здається, серйозно суперечить зобов'язанням України за Угодою про асоціацію. На жаль, це не єдиний приклад.
- Яке значення мають останні результати в перемовинах щодо Brexit?
- Я кажу, що маю дві любові в житті, і вони обидві UK: одна з них - це Сполучене Королівство, а інша - це Україна. І вони обидві часом приносять біль (сміється). А Brexit справді дуже болісний…
Домовленості останніх днів стосуються лише перехідного періоду між березнем 2019 року і груднем 2020-го, коли ще будуть предметом перемовин реальні майбутні відносини між Сполученим Королівством та ЄС. Тому що це дуже комплексні переговори на кшталт Угоди про асоціацію та Поглибленої та всеосяжної зони вільної торгівлі (ПВЗВТ) між ЄС та Україною. Такі складні переговори тривають довго, як ви в Україні знаєте.
Під час цього перехідного періоду не зміниться нічого, крім того, що Велика Британія більше не матиме місця в Раді міністрів і політичної сили в ЄС. Але в усьому іншому буде так, ніби Сполучене Королівство досі є членом: залишатиметься в Митному союзі ЄС, на Внутрішньому ринку й так далі. За винятком однієї дуже важливої деталі – це лише угода, яка зберігає статус-кво до кінця 2020 року. У цьому зовсім нічого нового.
А деталь стосується кордону між Ірландією та Північною Ірландією. Прем’єр-міністр Британії каже, що не хоче жорсткого кордону, з чим згоден уряд Ірландії. Але також Велика Британія заявляє про намір покинути Митний союз, що мало б означати серйозний контроль кордону. Британія грається з різними ідеями технологічних рішень, які дозволять зберегти відкритий кордон та водночас бути поза Митним союзом. Однак Брюссель поки не бачив серйозного вираження цієї ідеї та не дуже вірить, що це можливо. Тобто це досі невирішена проблема.
Цікавішим питанням, особливо для України, є те, якими ж насправді будуть ці майбутні відносини з ЄС. Ті, хто добре інформовані про Угоду про асоціацію між ЄС та Україною та угоду про Поглиблену та всеосяжну зону вільної торгівлі, кажуть: "Це ж може добре підійти Великій Британії!" Єдиною великою відмінністю є те, що ваша угода має свій перехідний період – п'ять чи у деяких випадках десять років до повного впровадження. А Сполучене Королівство, звісно, починає з повної відповідності законодавству ЄС.
Проте в усьому іншому модель виглядає радше такою, що підходить: високий рівень доступу на ринок, але без вільного руху людей; жодних великих бюджетних внесків; можливості співпраці в зовнішній політиці – ви все це маєте, а Британія хотіла би.
Кумедно, що британська сторона здається нездатною озвучити слово "Україна". Вони люблять говорити про Канаду та Норвегію як два приклади альтернативної концепції, тому що це дві безперечно чудові країни. Так, але вони мають цілком інші відносини з ЄС: Норвегія майже всередині ЄС, бо належить до Європейської економічної зони, а Канада має угоду третьої країни (третіми країнами є ті, які не входять до ЄС та Європейської асоціації вільної торгівлі (EFTA), - "Апостроф"). Вони хочуть щось середнє, а якраз такою і є українська модель.
Кілька тижнів тому я мав нагоду доповідати в комітеті з Brexit Палати громад, у якому зацікавилися цим. Зокрема тому, що вони бачили статті нашого дослідницького центру про доречність української моделі Поглибленої та всеосяжної зони вільної торгівлі, тоді як уряд не говорив про неї.
Спостерігайте за процесом. Колись, у 2020 чи 2021 році, ви можете побачити підписання Угоди про асоціацію та угоди про ПВЗВТ між Великою Британією та ЄС.
- Ви чекаєте торгової війни між ЄС та США через протекціоністську економічну політику президента Дональда Трампа?
- Це дуже кепсько. Звісно, це проблема, що є щонайменше п’ять питань, із яких ЄС та адміністрація Трампа категорично не згодні одне з одним: зміни клімату, Іран і так далі. Тепер до цього всього додається ще й торгова війна. Торгові війни вигравати легко, каже Трамп. Це повністю суперечить усьому, уві що в Європі вірять та практикують, щоби мати добре врегульовану багатосторонню систему торгівлі. Упродовж майже всього післявоєнного періоду, 50-60 років, США та ЄС чи, раніше, Європейська спільнота, були двома союзниками, які створювали, розвивали та підтримували Генеральну угоду з тарифів та торгівлі, а потім і Світову організацію торгівлі. Тобто ми разом були хранителями міжнародної системи. І тепер є Трамп, який її намагається знищити.
Виникла ситуація для переговорів. Цими днями єврокомісар із питань торгівлі Сесілія Мальмстрьом відвідає Вашингтон, як і міністр економіки Німеччини. Можливо, подумавши трішки більше про такий крок та його можливі наслідки, США вирішать, що ЄС, а також Канада й Мексика, мають бути вилучені з рішення про мита на сталь та алюміній, що США та ЄС можуть працювати разом як союзники, щоби вирішити велику проблему в питанні сталі – китайські можливості доступу на ринок. До речі, на китайців США вже наклали антидемпінгові мита. Саме тому експорт Китаю до США тепер знизився.
Ми сподіваємося, що буде якесь вирішення, що сторони відійдуть від прірви, інакше це може їм коштувати дуже дорого. ЄС уже поглядає на інших основних торгових партнерів, укладає угоду про вільну торгівлю з Японією, веде перемовини з МЕРКОСУР (економічний союз держав у Південній Америці, - "Апостроф"), має нову угоду з Канадою. І навіть є ідея, що ЄС може долучитися до Транстихоокеанського партнерства, до якого не входить Китай, але який включає Японію, держави АСЕАН (Асоціація держав Південно-Східної Азії, - "Апостроф"), Андські країни (Чилі та Перу, – "Апостроф") і Канаду.
- Схоже, у США буде держсекретар, який, як і президент Трамп, виступає проти угоди щодо ядерної програми Ірану. Як гадаєте, ЄС вдасться врятувати цю угоду?
- Ситуація виглядала краще, коли Рекс Тіллерсон був держсекретарем, бо він стримував вплив Трампа. А Майк Помпео, який скоро обійме цю посаду, здається, на одній хвилі з Трампом. Тому виникла дуже ризикована ситуація, що США вийдуть із цієї багатосторонньої угоди з європейцями та росіянами. Це ще одна з небезпек від жалюгідного президента Трампа.
До речі, як кажуть місцеві оглядачі, Трамп скоро збирається зустрітися з Кімом, і якщо він хоче укласти угоду про денуклеаризацію Північної Кореї, одночасно зрікаючись угоди, яку Обама з європейцями уклав з Іраном, то ви чи я на місці Кіма не вважали би Трампа надійним чи гідним довіри партнером, чи не так?
Не знаю, чи здатен ЄС врятувати угоду. Про Трампа можна сказати, що він часто займає незвичні позиції, із якими ми принципово не згодні. Але він залишає за собою право змінити думку, від одного твіту до наступного.
